- Головна битва відбувається в минулому.
Джеймс Кемерон. "Термінатор". 1984.
В
Радянському Союзі Ленін займав місце бога, який створив найкращу й першу у
світі соціалістичну державу. В кожному місті та адміністративному центрі були
пам’ятники
Леніну, вулиці або площі названі на його честь. З дитинства радянських людей
виховували на прикладах із життя Леніна, на його честь називали дитячу
піонерську організацію і навіть молодші школярі, що ставали «жовтенятами»,
отримували значки із портретом юного Володі Ульянова (справжнє прізвище
Леніна). Звісно після розпаду СРСР та краху режиму КПРС цей культ було ліквідовано,
в процесі декомунізації в Україні, як перед тим у державах так званого «соціалістичного
табору» Східної та Центральної Європи,
країнах Балтії, були знесені усі пам’ятники вождю радянської чи «совєцької»
держави й тепер Ленін в нашій літературі поступово перетворився на диявола –
ворога роду людського, темну й надприродну силу, яка здана погубити цілі країни
та народи.
Доступ до книги був наданий на веб-сайті видавництва "Академперіодика". Потім продубльований на сторінці науковця та на сайті Інституту історії України.
Багато хто з молодих українців вчився в школі за підручниками С. Кульчицького. Я особисто, коли працював вчителем в 1999 році, навіть організував придбання одного з таких підручників учнями, коли держава не забезпечила ними школярів. Я дійсно вважав, що порівняно з іншими підручниками в підручнику Кульчицького подано більш виважений погляд на історію України ХХ ст., зокрема її радянський період.
В книзі
наведено три головні причини:
1. Доктрина
Леніна або його "комуносоціалізм", який дозволив зробити підміну
понять «диктатура пролетаріату» на «диктатура партії», а фактично диктатура її
вождів. Поняття суспільна власність підмінили поняттям державна власність,
тобто більшовики фактично спотворили ідеї Маркса, хоч оголошували себе його
учнями. Кульчицький чітко розрізняє теорію Маркса, яка є невід’ємною частиною
європейської цивілізації та стала основою європейської соціал-демократії, та
теорію Леніна (комуносоціалізм), яку він вважає основою нового «державосуспільства»:
"У сучасному світі, якщо вимірювати його цивілізаціями, маємо зауважити
принципові відмінності двох із них. Родоначальниками євроатлантичної
цивілізації є багато мислителів, починаючи з афінського архонта Солона (VI ст.
до н.е.). До цієї когорти мислителів входить і К. Маркс, інтелектуальний
доробок якого не обмежувався "Маніфестом Комуністичної партії".
Родоначальником цивілізації, яку безпідставно називають комуністичною, є В.
Ленін".
При
цьому історик пише про декілька експропріацій: експропріацію партії більшовиків
її вождями, експропріацію держави партією більшовиків, експропрацію суспільства
державою комуною та експропріацію робочої сили державою. І все це на його думку
наслідок концепції Леніна. Тобто Кульчицький розвиває фактично ідею американського історика-совєтолога Річарда
Пайпса про те, що радянська держава була витвором саме однієї особи – Леніна.
По суті прийняти цю версію означає наділяти Леніна надприродними здібностями
змінювати хід історії цілих країн. Тобто це обернений навпаки культ ленінізму в
СРСР, коли Ленін зайняв місце помазаника божого ("цар і бог Совітської
Росії" - як жартували автори "До хвилі" Василь Шахрай і Сергій
Мазлах).
2. "Неусвідомлений соціалізм" народних мас (термін із доповідної записки царського міністра внутрішніх справ П. Дурново) – ненависть низів до старого режиму самодержавства, посилена імперіалістичною війною, яка коштувала Росії два мільйона вбитих, шість мільйонів поранених, чотири мільйони полонених, ненависть селян до поміщиків (прагнення «чорного переділу») та ненависть робітників до буржуазії, що виявилася ще на початку ХХ ст., зокрема в подіях першої російської революції 1905-1907 років. Під час революції 1917–1921 років селяни фактично добилися того, щоби поміщицькі та навіть державні землі були розподілені між ними. Кульчицький наводить думку американського історика Пола Грегорі: "По суті у Леніна не було особливого вибору, окрім узаконення стихійної експропріації землі селянами, яка відбувалася по всій Росії".
3. Німецькі
гроші, тобто допомога Німеччини, яка за даними Р. Пайпса виділила для
захоплення влади більшовикам у 1917–1918 роках суму, еквівалентну 9 т золота.
Це вже чисто конспірологічна версія, яка обігрувалася у антибільшовицькій
пропаганді ще того часу, але достовірних доказів отримання цих сум більшовиками
у Росії так і не знайшли. Можна провести паралель із українськими Майданами
2004 та 2013–2014 років. Їх противники, зокрема в Росії, досі кажуть, що це
перевороти, здійснені на гроші США та ЄС.
Як заявила ще 13 грудня 2013 року помічниця держсекретаря США Вікторія Нуланд, з 1991 по 2013 рік Вашингтон інвестував у розвиток демократії в Україні, на розбудову демократичних навичок та інституцій тут понад 5 млрд доларів. Див. Виступ В.Нуланд 13.12.2013 на офіцйному сайті Держдепартаменту США: https://2009-2017.state.gov/p/eur/rls/rm/2013/dec/218804.htm . Але чи можна говорити, що на ці гроші зробили переворот, що маси людей йшли на барикади та на смерть заради цих грошей?
Нагадаю
також, що революція в Росії сталася на завершальному етапі першої світової
війни. Німеччина та Австро-Угорщина задля своїх корисних інтересів надавали
підтримку ворогам Росії, в тому числі українським та грузинським національним
організаціям, зокрема Союзу Визволення України, ворогам Великої Британії –
ірландським націоналістам, а країни Антанти в свою чергу допомагали
національним рухам наприклад чехів і словаків проти Австро-Угорщини. Врешті
решт перемогла Антанта, а блок центральних держав, очолюваний Німеччиною,
зазнав поразки. Антанта також в 1918–1920 роках виділила досить значну
підтримку антибільшовицьким рухам, насамперед білогвардійцям – великі суми
грошей, зброя та амуніція, навіть пряма військова інтервенція в Одесі,
Мурманську, Владивостоці, на Кавказі тощо. То чому ж білогвардійські армії
Колчака, Денікіна, Врангеля, які мали таку підтримку з боку переможців у першій
світовій війні, програли?