четвер, 7 січня 2021 р.

Вбивство на Різдво. Загибель Леоніда Пятакова.

 

Леонід Пятаков

В різдвяну ніч з 6 на 7 січня 1918 р. (за старим стилем це було з 24 на 25 грудня 1917 р.) в Києві було викрадено та вбито члена виконавчого комітету Київської Ради робітничих і солдатських депутатів та київського комітету більшовиків Леоніда Пятакова. Це вбивство мало для тодішнього Києва наслідки, подібні до викрадення та вбивства Георгія Гонгадзе 16 вересня 2000 р. Тодішній уряд Української Народної Республіки – Генеральний Секретаріат на всі звернення родичів Пятакова відповідав, що йому нічого не відомо, й щодо цього факту ведеться слідство.

10 січня 1918 р. (28 грудня 1917) на засіданні Малої Ради генеральний секретар військових справ Микола Порш доповідав: „25 грудня офіційно до мене на квартиру звернулися представники від Київської Ради робітничих депутатів, Крайової Ради робітничих і солдатських депутатів з таким запитанням, причому представники розказали, при яких правах відбулись побої і арешти.

У ніч на 25 грудня о 4-й годині, виламавши вікна і двері, вірвались в квартиру Пятакових група людей в солдатській формі і потребували Пятакова. З огляду на те, що Пятакових три брати, сімя Пятакових  запитала, якого саме Пятакова. Солдати розтерялися від несподіванки, що Пятакових три, і не знали, що сказати, а потім заявили, що їм треба більшовика. Тоді Леонід Пятаков заявив, що це він більшовик і запитав, що їм треба від нього. Не повіривши в те, що Леонід є більшовик, солдати взяли з собою всіх трьох, а потім через деякий час двох – один чорносотенець, другий кадет –  відпустили,  а третього – Леоніда (більшовика) взяли і невідомо куди ділись.

Я зараз же вжив заходів до вияснення цих подій і передав в усі військові і громадські установи негайно дослідити ці події, бо останні являються нещастям не для більшовиків, але є нещастя для нас, української влади, бо вони направлені до дискредитації і Генерального Секретаріату, і Центральної Ради”.

Далі Порш висловив припущення, що „ті насильники не є жителями Києва, бо в Києві немає тої людини, а тим більше солдата, який би не знав Пятакова в лице, чи тим більше, як звуть. Як видно, ця банда приїжджа. Є підстави думати, що ці події пов’язані з харківськими, де ведеться проти українських робітників і солдатів неймовірний терор”[1].


Як бачимо виступ Порша звучав не менш переконливо, ніж пояснення генерального прокурора Михайла Потебенька та інших представників адміністрації президента Леоніда Кучми в 2000-2004 рр. щодо зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, а замовників його вбивства досі офіційно не встановлено.

 

Хто ж такий Леонід Пятаков? Він народився 4 жовтня (22 вересня) 1888 р. в містечку Городище Київської губернії (нині Черкаської області) в родині директора цукрового заводу інженера-технолога Леоніда Тимофійовича Пятакова, який незабаром став співвласником декількох цукрових заводів та оселився в Києві на вул. Кузнечній, 5 (нині Антоновича). Всього в нього було п’ятеро синів (окрім Леоніда – Михайло, Олександр, Георгій, Іван) та донька Віра. Найбільш відомим серед них став більшовик Георгій Пятаков, доля якого мала вплив і на інших братів, бо після розстрілу його в 1937 р. як «ворога народу» зазнав арешту також і його брат Михайло, а вулицю, названу в Києві на честь Леоніда Пятакова вирішено було перейменувати на вулицю Саксаганського (щоби не плутали із братом). Мабуть через це в радянській літературі про Леоніда Пятакова практично не було спеціальних досліджень, окрім декількох газетних та енциклопедичних статей.

Леонід Пятаков в 1905 р. закінчив київське реальне училище св. Єкатерини, а в 1910 р. Київський політехнічний інститут за фахом хіміка. Політикою він спершу не цікавився, на відміну від брата Георгія, який спершу став анархістом, а потім членом РСДРП. Під час навчання Леонід належав до студентської організації «академіків», що підтримувала чорносотенців та виступала проти внесення «політики» у вищі навчальні заклади, за «академічний порядок». Проте період реакції після поразки першої російської революції вплинув на нього в протилежному напрямку. Якщо багато соціал-демократів почали втрачати віру в соціалізм та робітничий рух (збірка «Вехи»), то Леонід Пятаков навпаки став цікавитися суспільними проблемами, читати Маркса, Плеханова, Леніна тощо. Після 1910 р. він іде служити в армію однорічником (рос. вольноопределяющимся), де веде пропагандистську роботу серед солдатів, а пізніше вступає до РСДРП. Георгій Пятаков пише, що не знає, коли Леонід туди вступив, бо сам він знаходився в цей час в тюрмі та на засланні в Сибіру[2].

В 1914 р. із початком першої світової війни Леоніда Пятакова призивають до діючої армії рядовим солдатом, бо за неблагонадійність він не був допущений до іспиту на офіцерський чин як належало однорічникам. Очевидно, маючи багатого та впливового батька, члена правління Всеросійського товариства цукрозаводчиків, що отримав особисте дворянство, Леонід Пятаков міг уникнути служби в армії тим  більше рядовим, але не став цього робити. Його брат Георгій, який в цей час був далеко він нього, пише, що Леонід тоді був заражений «оборонством» тобто російським патріотизмом. Нагадаю, що більшовики тоді визначили війну як імперіалістичну та виступали за поразку в ній Росії та перетворення війни на громадянську.

Леонід Пятаков провів більше року в окопах на фронті солдатом, брав участь у 35 боях та отримав щонайменше одного георгіївського хреста, хоч сучасники пишуть про декілька. На жаль точних даних щодо цього знайти не вдалося. Всього за роки першої світової війни таку нагороду отримали понад мільйон бійців російської армії, найбільше з них – георгіївський хрест четвертого (нижчого) ступеню. В неповному довіднику, виданому нещодавно російським істориком С. Патрікєєвим в 14-и томах, згадується лише один Леонід Пятаков – старший унтер-офіцер 4-го Кавказького полку, що отримав георгіївський хрест 4-го ступнею № 267562 за те, що першим переправився через річку та закріпився на ворожому березі[3]. Точної дати не вказано, але за контекстом мова йде про 1915 р. На жаль по-батькові також не вказано, тому точно встановити, чи мова йде саме про того київського Леоніда Пятакова, поки не вдалося.

Леонід Пятаков


В 1916 р. Леоніда Пятакова як інженера-хіміка за освітою відкликали з війська й направили на роботу на завод в Баку на потреби оборони. Там він вступає до більшовицької організації, а в 1917 р. повертається до Києва. Тут він як колишній солдат-фронтовик та блискучий оратор швидко здобув авторитет у військових частинах та став на чолі військової організації Київського комітету РСДРП(б). Не дивно, що в листопаді 1917 р. він став членом, а потім і головою Київського військово-революційного комітету, сформованого Київською Радою робітничих і солдатських депутатів в листопаді 1917 р. після жовтневого перевороту в Петрограді[4], був обраний депутатом Всеросійських Установчих зборів від солдат Південно-Західного фронту за списком більшовиків[5].