Сто років
тому в березні 1919 р. ліве крило Української партії соціалістів-революціонерів
прийняло комуністичну програму й оформилося в Українську партію
соціалістів-революціонерів (комуністів). А 6 серпня 1919 р. вони об'єдналися із
Українською соціал-демократичною робітничою партією (незалежних-лівих) (лівим
відламом від УСДРП-незалежних) й утворили Українську Комуністичну партію (боротьбистів),
більш відому за назвою свого головного партійого органу - газети
"Боротьба". 28 серпня 1919 р. ця партія подала меморандум до
Комуністичного Інтернаціоналу, який містив заявку на членство та власний проект
Всесвітньої федерації соціалістичних республік. Одним з авторів цього проекту і
лідерів боротьбистів був Олександр Шумський.
Більшовики,
які в цей час проводили власний проект об'єднання радянських республік Росії,
України, Білорусі, Литви та Латвії, шляхом фактичного їх включення до однієї
Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки, відкинули проект
боротьбистів та їх заявку на вступ до Комінтерну та невдовзі в березні 1920 р. змусили
цю партію прийняти рішення про саморозпуск, поглинувши її активістів. Однак
після того, як влітку 1919 р. більшовикам довелося втікати з України під тиском
селянських повстань, вони змушені були наприкінці того ж року дещо змінити
власні позиції й прийняти частину вимог боротьбистів: визнання (хоч і
формальне) незалежності Української Соціалістичної Радянської Республіки,
гарантії прав української мови, розподіл поміщицьких земель між селянами тощо. Більше того деякі пропозиції боротьбистів
були враховані при утворенні Союзу Радянських Соціалістичних Республік в
1922-1923 рр.
До сторіччя
Комінтерну італійська організація "Lotta communista" готує довідник
діячів Комуністичного Інтернаціоналу. Серед них буде й біографія Олександра
Шумського. Мій запропонований варіант пропоную на розсуд читачів і прошу
висловлювати свої думки. Довідник буде
видано російською мовою, тому нарис підготовлено російською.
Шумский
Александр Яковлевич (Шумський Олександр Якович)
(2.12.1890.
с. Турчинка Житомирской области – 19.09.1946. станция Кирсанов Тамбовской области)
Родился в семье лесника. В 1906 г.
окончил пятилетнее сельское училище, тогда же устроился рабочим на лесопильный
завод в районе Коростеня, где в 1908 г. вступил в кружок
Украинской социал-демократической спилки (союза). Там впервые принимал участие
в забастовке. В 1910 г. принят на должность помощника землемера. В 1911 г. стал
слушателем Московского народного университета А.Шанявского, а в 1915 г. сдал
экстерном экзамены за курс средней школы и поступил в Московский ветеринарный
институт. С 1914 г. – член Украинской партии социалистов-революционеров (УПСР).
За распространение нелегальной литературы в конце 1916 г. арестован и отправлен
в действующую армию на Юго-Западный фронт.
Весной 1917 г. избран делегатом
корпусного, армейского и фронтового съездов солдатских комитетов, затем работал в Киевском губернском земельном
комитете и Украинском краевом земельном комитете, готовил закон о социализации
земли. В ноябре 1917 г. на 3-м съезде УПСР избран членом ЦК УПСР и делегирован
от этой партии в состав Украинской Центральной Рады. Один из лидеров левого
крыла УПСР (фракция боротьбистов), которое январе 1918 г. в союзе с российскими
левыми эсерами готовило переворот в Киеве с целью прекратить начавшуюся войну
между Украинской Народной Республикой и Советской Россией и создать собственное
украинское советское правительство. 16
(29) января 1918 г. вместе с коллегами по фракции был арестован комендантом
Киева М.Ковенко. Освобожден через десять дней при вступлении в Киев советских
войск М. Муравьева.
В мае 1918 г. на 4-м съезде УПСР вновь
избран членом ЦК и одним из редакторов партийного органа – газеты «Боротьба».
Выступал за классовое вооруженное восстание против установленного при помощи
немецкой армии режима гетмана Скоропадского, переход власти в руки рабочих и
крестьян и сближение с партиями революционного
социализма, в первую очередь с большевиками. В январе 1919 г. выступал на
Трудовом Конгрессе, созванном Директорией УНР в Киеве, после чего вновь
арестован и осужден к смертной казни, но смог бежать.
После установления Советской власти, в
марте 1919 г. на 3-м Всеукраинском съезде Советов в Харькове избран членом
Всеукраинского Центрального Исполнительного Комитета (ВУЦИК). Тогда же в марте
1919 г. в Харькове прошел 5-й съезд УПСР левого крыла, который принял новое
название – «Украинская партия социалистов-революционеров (коммунистов)» и новую
программу, которая констатировала «коммунистический характер современной
революции и необходимость диктатуры пролетариата». В июле-августе 1919 г. –
народный комиссар просвещения УССР.
Резолюція 5-го з'їзду УПСР - І з'їзду УПСР(к) в Харкові (березнь 1919 р.) |