Увага! Акція!

До 100-річчя української революції 1917 – 1921 рр.

До 100-річчя російської революції 1917 – 1921 рр.

До 100-річчя проголошення Радянської влади в Україні.

Перше в Україні видання книги «Революція на Україні» одного з лідерів більшовиків України 1917 – 1918 рр., члена першого українського радянського уряду Народного Секретаріату Василя Шахрая. Він єдиний з членів цього уряду, хто наважився публічно вказати керівництву Російської комуністичної партії (більшовиків) та особисто Леніну на нещирість та неспослідовність їхньої політики щодо України, коли визнання права на самовизначення українського народу на словах поєднувалося із призначенням в Україну керівників, що заперечували саме існування цього народу, його мови та культури. Він перший, хто попередив, що це може призвести до дискредитації та катастрофи соціалізму в Україні, та закликав до створення Української комуністичної партії, рівноправної із Російською.

Відродження нації. Уривки зі спогадів Володимира Винниченка

Володимир Винниченко

Написані гарячими слідами подій Української революції 1917 - 1921 років мемуари її безпосереднього учасника, очільника Генерального Секретаріату Центаральної Ради та Директорії УНР, відомого митця та письменника Володимира Винниченка, який попри складну ідейну еволюцію власних поглядів незмінно апелював до соціалістичного ідеалу, безперечно має прочитати кожен, хто справді бажає розібратися в складній історії революційних перипетій сторічної давнини.

Постать Володимира Винниченка викликала вкрай неоднозначні оцінки українських соціалістів та комуністів, а його ідейні пошуки тривали до останнього періоду  життя. Пропоновані нами уривки містять цікаві роздуми про співвідношення демократичного парламентаризму  та соціалізму, національного та соціального вимірів Української революції.

   

РОЗДІЛ     ІХ. 

ПАРЛАМЕНТАРИЗМ, ДЕМОКРАТІЯ І БОЛЬШЕВИЗМ

1. Російські Установчі Збори.

В цей же час відбувалися вибори до Російських Установчих Зборів, а трохи згодом і до Українських. Українські Установчі Збори були не допущені німецькою реакцією, введеною на Україну самими українцями.

Російські ж Установчі Збори розігнали большевики, Рада Народніх Комісарів. Розігнали через те, що Установчі Збори, вибрані ще тоді, коли ідея соціалістичної революції не була широко відома масам, представлені в більшости своїй антібольшевистськими партіями, не схотіли стати на ґрунт соціалістичної революції й визнати всі заходи Ради Народніх Комісарів у цьому напрямі. Політика більшости Установчих Зборів знов привела би до коаліції з буржуазними клясами. Большевики нічого не мали проти самої інстітуції Установчих Зборів, але, коли вона загрожувала тій справі, яку вони з такими жертвами розпочали й провадили, то не лишалось нічого инчого, як розігнати й її так само, як було розігнано коаліційне Тимчасове Правительство.

Цей вчинок страшенно осужувалось і осужується й тепер усіма „щирими” демократами й оборонцями парламентаризму.

Отже варто зупинитись на цьому моменті. Парламентаризм уважається самою справедливою й доскональною формою демократії. Загальне, рівне, безпосереднє, тайне й пропорціональне виборче право є ніби найкращий, найвірніший спосіб вияву волі народу.