 |
| Беття Тепер і Василь Шахрай. Осінь 1910 року. |
Василь Шахрай народився в 1888 році в селі Харківці Пирятинського повіту Полтавської
губернії в родині козака Матвія Савича Шахрая та його дружини Марії Петрівни
(уродженої Мокієнко). Його односелець та друг брата Василя Шахрая – Бориса, відомий
у діаспорі письменник Сергій Домазар згадував: «Батько Василя, Матвій Шахрай,
мав понад сто десятин землі і п’ятеро синів, Василь і наступний за ним Петро,
були мов з дуба тесані. Було їм з чого викохатися: навіть для численних
Шахраєвих наймитів, не то для синів, смажене порося не було незвичайною
стравою. Як і більшість українських спадково заможних селян (а не якихось
скоробагатських дуків з дьогтярів) старий Матвій (або як його по місцевому
звано Махтей) не був скупий. Він був людина лагідної, навіть плохої вдачі,
трохи письменний, любив у свята почитувати Біблію або Діяння, знав на пам’ять
псальми царя Давида і деякі поеми з «Кобзаря». Він не шкодував грошей на освіту
своїх дітей»[1].
Щодо останнього
твердження варто уточнити, що із трьох дітей Матвія Шахрая, які досягли повноліття
до 1917 року лише один – Петро поступив до університету – це був київський
університет Святого Володимира в 1911 році. Навчання в університетах тоді було
платним і навіть для такої заможної людини, як Матвій Шахрай, мабуть давати вищу
освіту усім дітям було не під силу. Василь Шахрай закінчив Феодосійський
учительський інститут за державний кошт, а Борис Шахрай – лише Полтавське
землемірне училище.
 |
| Метрична книга села Харківці. Скан - Віталій Лисиманка. |
Коли я в
2021 році готував статтю «Родина Шахраїв», я використав ці дані зі спогадів
Домазара, перевіріши їх за іншими базами даних, але я не мав доступу до
метричних книг села Харківці. Дослідник генеалогії Віталій Лисиманка за
метричними книгами села Харківці встановив, що насправді у Матвія Савича та
Марії Петрівни Шахраїв було восьмеро дітей, з яких дожили до повноліття п’ятеро.
Не дожили до повноліття: Ганна
(06.12.1891+18.02.1894), Григорій (23.01.1894+?) та Олександра (17.04.1899+23.10.1900)[2].
 |
| Петро да Одарка Довженки та їх дочка Поліна (в центрі) |
Олександр
Довженко народився в 1894 році на околиці повітового містечка Сосниця
Чернігівської губернії в родині Петра Семеновича Довженка та його дружини
Одарки Єрмолаївни (уродженої Цигипа). Петро Довженко був бідним козаком, в
якого було лише сім десятин землі. Щоби підтримати своє натуральне
господарство, Петро Довженко наймався в підводчики та смолярував. Він був
неписьменний, але мав чотирнадцять дітей. Сам Олександр Довженко так згадував
про це: "Батьки були неписьменні. Неписьменні були батько, мати, баба і
прабаба. Дід був письменний, і батько не міг йому простити своєї темноти. Дітей
мали багато - чотирнадцять - перемінний склад, з якого залишилося двоє: я й
сестра (нині лікар). Решта померли в різний час, майже всі не дотягнувши до
працездатного віку. І коли я зараз пригадую своє дитинство і свою хату, і
завжди, коли б я їх не згадав, в моїй уяві - похорон. І перша телеграма,
одержана в нашій хаті, повідомлення про смерть мого брата - вантажника в
Ростові. А я й досі не можу дивитися на похорони. А тим часом вони проходять по
всіх моїх сценаріях, по всіх картинах."
В
щоденнику Олександра Довженка є моторошний запис від 11 грудня 1943 року: «Згадав із матір’ю померлих наших
– моїх братів і сестер. Були брати:
Ларіон –
7 років, Сергій 6, Грицько – 1 року, Іван – 2,
Нехрещений – 0 років, Оврам – 20, я, Андрій – 20 років, сестра Кулина –
1,5 року, Параска – 1 року, Мотря – 0,5 року, Галька – 18 років …
Було нас
тринадцятеро. П’ятеро
вмерло від скарлатини, одно від кору, од черевного тифу, од ускладнення грипу.
Галька вмерла від дурних батьків, що рано видали її заміж і рано народила
дитину…»[3]
