неділя, 21 серпня 2022 р.

Чим закінчиться наша війна?

 



Карта: українська Вікіпедія.


24 серпня 2022 р. в Україні святкують 31 річницію проголошення незалежності в 1991 р. 24 серпня буде півроку від початку російського вторгнення. Вже можна сказати, що Україна вистояла, хоч навіть на Заході  на початку року багато експертів та урядовців вважали, що вона впаде за декілька тижнів.

Вранці 24 лютого 2022 р. армія Російської Федерації разом із маріонетковими режимами ДНР-ЛНР й за підтримки Білорусі (де править залежний від Кремля диктаторський режим Лукашенка) розпочала повномаштабне вторгнення в Україну. Російсько-українська війна, що триває із лютого 2014 р. перейшла в гарячу фазу: майже вся територія України була піддана ракетним обстрілам та бомбардуванням, жертвами яких стали десятки тисяч мирних жителів. Точні дані про жертви зараз встановити неможливо, бо Донецька, Луганська, Херсонська та більша частина Запорізької областей досі окуповані російськими військами. За даними Генерального штабу ЗСУ на 21 серпня Росія втратила вже понад 45 тисяч своїх військових убитими. Влада РФ визнала загибель лише 1351 військового станом на 25 березня. За оцінками ЦРУ на липень цього року російські втрати становили близько 15 тисяч убитих та ще 40-45 тисяч поранених.


Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ)  повідомляє:

 24 лютого 2022 року, коли Російська Федерація розпочала збройний напад на Україну, до 14 серпня 2022 року УВКПЛ зафіксувало 13 212 втрат серед цивільного населення в країні: 5 514 вбитих і 7 698 поранених. Це включало:

  • всього 5514 убитих (2125 чоловіків, 1451 жінка, 147 дівчат і 170 хлопчиків, а також 39 дітей і 1582 дорослих, стать яких поки невідома)
  • загалом 7698 поранених (1560 чоловіків, 1149 жінок, 164 дівчини та 231 хлопчика, а також 200 дітей та 4394 дорослих, стать яких поки невідома)
    • У Донецькій і Луганській областях: 7486 втрат (3273 загиблих і 4213 поранених)
      • На підконтрольній Уряду території: 6064 втрат (2984 загиблих і 3080 поранених)
      • На території, контрольованій збройними формуваннями РФ та пов’язаними з ними збройними формуваннями: 1422 втрат (289 загиблих та 1133 поранених)
    • В інших областях України (м. Київ, Черкаська, Чернігівська, Івано-Франківська, Харківська, Херсонська, Кіровоградська, Київська, Миколаївська, Одеська, Сумська, Запорізька, Дніпропетровська, Полтавська, Рівненська, Тернопільська, Вінницька, Волинська та Житомирська області). регіони), які перебували під контролем Уряду, коли сталися втрати: 5726 втрат (2241 убитих і 3485 поранених)

Жертви серед цивільного населення в Україні з 24 лютого по 14 серпня 2022 року (окремі випадки перевірені УВКПЛ), за місяць

  • 24-28 лютого
    Убиті: 340
    Поранені: 462
  • Березень
    Убито: 3169
    Поранено: 2400
  • Квітень
    Убиті: 675
    Поранені: 1254
  • Травень
    Убиті: 458
    Поранені: 1013
  • Червень
    Убито: 368
    Поранено: 1029
  • Липень
    Убито: 360
    Поранено: 1099
  • 1-14 серпня
    Убиті: 144
    Поранені: 441

Більшість зареєстрованих втрат серед цивільного населення були спричинені використанням вибухової зброї з широкою зоною дії, включаючи обстріли з важкої артилерії, реактивних систем залпового вогню, ракет і авіаударів.

УВКПЛ вважає, що фактичні цифри значно вищі, оскільки отримання інформації з деяких місць, де тривають інтенсивні бойові дії, було відкладено, а багато звітів все ще очікують підтвердження. Йдеться, наприклад, про Маріуполь (Донецька область), Ізюм (Харківська область), Лисичанськ, Попасна та Сєвєродонецьк (Луганська область), де є повідомлення про численні жертви серед мирного населення."

За даними Генеральної прокуратури України, "Станом на ранок 21 серпня 2022 року більше ніж 1094 дитини постраждали в Україні внаслідок повномасштабної збройної агресії Російської Федерації. За офіційною інформацією ювенальних прокурорів 373 дитини загинули та понад 721 отримали поранення різного ступеню тяжкості."

 --------

Бородянка. Київська область. Березень 2022 р. Фото - Maxim Levin.


Десь три місяці тому під час дискусії в одній лівій групі щодо нинішньої російсько-української війни пролунала така теза:

 - Ну як може така маленька й бідна країна перемогти таку велику ядерну державу?

Я тоді відповів:

- Історія другої половини ХХ ст. показує принаймні два приклади того, як маленька й дуже бідна країна перемогла велику ядерну державу - В'єтнам і Афганістан. 

Перший приклад - це В’єтнамська війна 1959- 1973 рр., де велика ядерна держава США намагалася утвердити маріонетковий режим в Сайгоні й задля цього здійснила в 1964 р. відкриту інтервецію, в якій взяли участь понад півмільйона американських військових. Проте Північний В’єтнам, використовуючи зброю та матеріальну підтримку СРСР та КНР, змусив США в 1973 р. вивести свої війська з В’єтнаму. Втрати американців становили понад 58 тисяч убитих, втрати В’єтнаму в цій війні перевищили 1,5 млн. вбитих військових і цивільних з обох боків.

Другий приклад – Афганська війна 1979-1989 рр., коли велика ядерна держава СРСР здійснила інтервенцію понад 100 тисяч своїх військових в Афганістан з метою утвердити маріонетковий уряд  НДПА. Рух опору отримував підтримку з боку США та деяких арабських країн. І в 1989 р. Радянський Союз змушений була вивести свої війська з маленького зубожілого Афганістану, втративши там 15 тисяч своїх військових. Точні втрати афганців від цієї війни важко порахувати, бо воєнні дії там тривають досі. За оцінками промосковського режиму Наджибулли на 1988 р. загальні втрати його військ та цивільного населення становили 244 тис. осіб. Один з лідерів руху опору Ахмад Шах Масуд в 1989 р. писав, що жертвами війни стали понад 1,5 млн. афганців.

Тоді, три місяці тому, я вважав, що теперішня наша війна може скінчитися так само, бо очевидно, що Росія не зможе подолати опір українського народу й зазнає поразки. За кількістю втрат Росія вже перевищила втрати СРСР за десять років Афганської війни.

субота, 13 серпня 2022 р.

Білий терор часів великої східноєвропейської революції 1917-1921 рр.: чи були білі краще за червоних?

 

 

21 грудня 1919 р. Харків, Григорівський бор. Відкрите поховання жертв білого терору

Останнім часом в українському суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Масові розстріли полонених білогвардійці стали застосовувати ще з початку 1918 р. Наприклад, захопивши копальню Ясинівка на Донбасі 10 січня 1918 р., загін донських білокозаків осавула Василя Чернєцова розстріляв 118 робітників-червоногвардійців, в тому числі 44 колишніх австрійських військовополонених за те, що один з них був на боці червоних[1]. Принаймні з весни 1918 р. білогвардійці застосовують і практику заручництва. Відступаючи з Катеринодара 12 березня 1918 р. війська Кубанської Ради захопили із собою 36 заручників з числа більшовиків та інших лівих партій, з них через два дні 28 осіб було вбито в аулі Ченжій (Шенджей)[2].

Особливо відзначилися масовими розправами білогвардійські генерали Михайло Дроздовський, Алєксандр Кутєпов, Андрій Шкуро та Віктор Покровський. До речі портрет Дроздовського поряд із Путіним та Бенкендорфом повісив у себе в кабінеті начальник окупаційного управління МВС в Запорізькій області, призначений навесні цього року росіянами. Наприклад денікінський генерал Віктор Покровський любив приказки «Повішення покращує апетит» або "Вид повішаного оживляє краєвид". Захопивши 4 жовтня 1918 р. Майкоп (білогвардійці принципово користувалися юліанським календарем, тому за старим стилем для них це було 21 вересня), Покровський наказав покарати населення міста за те, що воно боролося проти добровольчої армії. Як свідчили самі білогвардійці, тоді було вбито понад 2500 осіб, а десятки жінок були піддані груповим зґвалтуванням.

Ось як про це доповідали самі білогвардійці:

«Копия агентурного донесения в Особое отделение контрразведки Отдела Генерального штаба при Главнокомандующем Вооруженными силами Юга России. Ноябрь 1918 года. Вх. № …

Основанием для наложения на жителей окраин г. Майкопа контрибуции и жестокой с ними расправы для ген. Покровского послужили слухи о стрельбе жителей по отступающим войскам генерала Геймана 20 сентября при обратном взятии большевиками г. Майкопа. По обследовании этого вопроса выяснено, что последним из города от дубильного завода (Николаевский район) отступил четвертый взвод офицерской роты, ведя непосредственную перестрелку с цепями наступавшего с восточной части города противника. Таким образом, в этом случае является весьма трудным установить прямое участие жителей Николаевского района в стрельбе по войскам генерала Геймана. Покровский район настолько удален от пути отступления войск, что физически по своему местоположению не мог принять участие в обстреле войск, не исключая, конечно, возможность случаев единичной стрельбы во время начала наступления на улицах города.

Со стороны Троицкого края, вернее, так называемого «Низа», с островов реки и берегов установлены случаи стрельбы по переходящим через реку бегущим жителям г. Майкопа, но убитых и раненых не было. Это до некоторой степени указывает, что стрельба не была интенсивной и носила случайный характер. Перед уходом большевиков из Майкопа окраины неоднократно подвергались повальным (Афипским полком Воронова), единичным (Ейский полк Абрамова) обыскам. Обыскивались окраины и по занятии Майкопа отрядом генерала Геймана. Все это указывает на то, что население окраин, как таковое, не могло иметь оружия, и таковое могло находиться лишь у отдельных лиц. Кроме того, и большевиками, и генералом Гейманом предлагалось населению сдать имеющееся оружие, каковое и было снесено в значительном количестве. Между тем при занятии гор. Майкопа в первые дни непосредственно по занятии было вырублено 2500 майкопских обывателей, каковую цифру назвал сам генерал Покровский на публичном обеде. Подлежащие казни выстраивались на коленях, казаки, проходя по шеренге, рубили шашками головы и шеи. Указывают многие случаи казни лиц, совершенно непричастных к большевистскому движению. Не помогало в некоторых случаях даже удостоверение и ходатайство учреждения. Так, например, ходатайство учительского совета технического училища за одного рабочего и учительского института за студента Сивоконя. Между тем рядовое казачество беспощадно грабило население окраин, забирая все, что только могло. Прилагаемый список взятого казаками в садах (смотри показания Божкова) и копия жалобы атаману области редактора газеты Рогачева в достаточной степени указывают на характер «обысков», чинимых казаками дивизии ген. Покровского. Ужасней всего то, что обыски сопровождались поголовным насилием женщин и девушек. Не щадили даже старух. Насилия сопровождались издевательствами и побоями. Наудачу опрошенные жители, живущие в конце Гоголевской улицы, приблизительно два квартала по улице, показали об изнасиловании 17 лиц, из них девушек, одна старуха и одна беременная (показания Езерской). Насилия производились обыкновенно «коллективно» по нескольку человек одну. Двое держат за ноги, а остальные пользуются. Опросом лиц, живущих на Полевой улице, массовый характер насилия подтверждается. Число жертв считают в городе сотнями. Любопытно отметить, что казаки, учиняя грабежи и насилия, были убеждены в своей правоте и безнаказанности и говорили, что «им все позволено».

Генерал Віктор Покровський

Влияние генерала Покровского на жизнь города Майкопа не прекращается, несмотря на то, что штаб его и дивизия давно ушли из города. До сих пор еще чины дивизии генерала Покровского производят в Майкопе самостоятельные аресты и увозят в штаб дивизии арестованных. Увезены из тюрьмы, как передают, 16 человек арестованных. Увезен содержавшийся в майкопской тюрьме, принудительно мобилизованный большевикам врач Георгиевский. Медицинский союз, обеспокоенный его судьбой, принял участие в этом деле и наводил справки. Оказалось, что он увезен в Лабинскую и там след его пропал. Утверждают, что врач Георгиевский повешен. Из майкопской больницы разновременно были увезены двое находившихся там на излечении больных. На одного из них увезшим его офицером была дана врачу расписка. Любопытно, что аресты эти были произведены по особому списку на 22 человека, на котором имеется надпись Покровского: «Кровью своей должны искупить свой грех перед родиной». Прибывший в г. Майкоп адъютант дивизии для подыскания помещения для зимовки штаба генерала Покровского в частной беседе говорил, что «они еще основательно почистят Майкоп, для чего у них ведется разведка»[3].