 |
| Карта: українська Вікіпедія. |
24 серпня 2022 р. в Україні святкують 31 річницію проголошення незалежності в 1991 р. 24 серпня буде півроку від початку російського вторгнення. Вже можна сказати, що Україна вистояла, хоч навіть на Заході на початку року багато експертів та урядовців вважали, що вона впаде за декілька тижнів.
Вранці 24 лютого 2022 р. армія Російської Федерації разом
із маріонетковими режимами ДНР-ЛНР й за підтримки Білорусі (де править залежний від Кремля диктаторський режим Лукашенка) розпочала повномаштабне вторгнення в
Україну. Російсько-українська війна, що триває із лютого 2014 р. перейшла в гарячу
фазу: майже вся територія України була піддана ракетним обстрілам та бомбардуванням,
жертвами яких стали десятки тисяч мирних жителів. Точні дані про
жертви зараз встановити неможливо, бо Донецька, Луганська, Херсонська та більша
частина Запорізької областей досі окуповані російськими військами. За даними
Генерального штабу ЗСУ на 21 серпня Росія втратила вже понад 45 тисяч своїх
військових убитими. Влада РФ визнала загибель лише 1351 військового станом на
25 березня. За оцінками ЦРУ на липень цього року російські втрати становили близько
15 тисяч убитих та ще 40-45 тисяч поранених.
Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) повідомляє:
"З 24 лютого 2022 року, коли Російська Федерація розпочала збройний напад на
Україну, до 14 серпня 2022 року УВКПЛ зафіксувало 13 212 втрат серед цивільного
населення в країні: 5 514 вбитих і 7 698 поранених. Це включало:
- всього 5514 убитих (2125 чоловіків, 1451 жінка,
147 дівчат і 170 хлопчиків, а також 39 дітей і 1582 дорослих, стать яких
поки невідома)
- загалом 7698 поранених (1560 чоловіків, 1149
жінок, 164 дівчини та 231 хлопчика, а також 200 дітей та 4394 дорослих,
стать яких поки невідома)
- У Донецькій і Луганській областях: 7486 втрат (3273 загиблих і 4213 поранених)
- На підконтрольній Уряду території: 6064 втрат
(2984 загиблих і 3080 поранених)
- На території, контрольованій збройними
формуваннями РФ та пов’язаними з ними збройними формуваннями: 1422 втрат (289 загиблих та 1133 поранених)
- В інших областях України (м. Київ, Черкаська,
Чернігівська, Івано-Франківська, Харківська, Херсонська, Кіровоградська,
Київська, Миколаївська, Одеська, Сумська, Запорізька, Дніпропетровська,
Полтавська, Рівненська, Тернопільська, Вінницька, Волинська та
Житомирська області). регіони), які перебували під контролем Уряду, коли
сталися втрати: 5726 втрат (2241 убитих і 3485 поранених)
Жертви серед
цивільного населення в Україні з 24 лютого по 14 серпня 2022 року (окремі
випадки перевірені УВКПЛ), за місяць
- 24-28 лютогоУбиті: 340Поранені: 462
- БерезеньУбито: 3169Поранено: 2400
- КвітеньУбиті: 675Поранені: 1254
- ТравеньУбиті: 458Поранені: 1013
- ЧервеньУбито: 368Поранено: 1029
- ЛипеньУбито: 360Поранено: 1099
- 1-14 серпняУбиті: 144Поранені: 441
Більшість
зареєстрованих втрат серед цивільного населення були спричинені використанням
вибухової зброї з широкою зоною дії, включаючи обстріли з важкої артилерії,
реактивних систем залпового вогню, ракет і авіаударів.
УВКПЛ вважає,
що фактичні цифри значно вищі, оскільки отримання інформації з деяких місць, де
тривають інтенсивні бойові дії, було відкладено, а багато звітів все ще
очікують підтвердження. Йдеться, наприклад, про Маріуполь (Донецька
область), Ізюм (Харківська область), Лисичанськ, Попасна та Сєвєродонецьк
(Луганська область), де є повідомлення про численні жертви серед мирного
населення."
За даними Генеральної прокуратури України, "Станом на ранок 21 серпня 2022 року більше ніж 1094 дитини постраждали в Україні внаслідок повномасштабної збройної агресії Російської Федерації. За офіційною інформацією ювенальних прокурорів 373 дитини загинули та понад 721 отримали поранення різного ступеню тяжкості."
 |
| Бородянка. Київська область. Березень 2022 р. Фото - Maxim Levin. |
Десь три місяці тому під час дискусії в одній лівій групі щодо нинішньої російсько-української війни пролунала така теза:
-
Ну як може така маленька й бідна країна перемогти таку велику ядерну державу?
Я тоді відповів:
- Історія другої половини ХХ ст. показує принаймні два приклади того, як маленька й дуже бідна країна перемогла велику ядерну державу - В'єтнам і Афганістан.
Перший приклад - це В’єтнамська війна 1959- 1973 рр., де велика
ядерна держава США намагалася утвердити маріонетковий режим в Сайгоні й задля
цього здійснила в 1964 р. відкриту інтервецію, в якій взяли участь понад
півмільйона американських військових. Проте Північний В’єтнам, використовуючи зброю
та матеріальну підтримку СРСР та КНР, змусив США в 1973 р. вивести свої війська
з В’єтнаму. Втрати американців становили понад 58 тисяч убитих, втрати В’єтнаму
в цій війні перевищили 1,5 млн. вбитих військових і цивільних з обох боків.
Другий приклад – Афганська війна 1979-1989
рр., коли велика ядерна держава СРСР здійснила інтервенцію понад 100 тисяч своїх
військових в Афганістан з метою утвердити маріонетковий уряд НДПА. Рух опору отримував підтримку з боку США та деяких арабських країн. І в 1989 р. Радянський Союз змушений
була вивести свої війська з маленького зубожілого Афганістану, втративши там 15
тисяч своїх військових. Точні втрати афганців від цієї війни важко порахувати,
бо воєнні дії там тривають досі. За оцінками промосковського режиму Наджибулли
на 1988 р. загальні втрати його військ та цивільного населення становили 244 тис.
осіб. Один з лідерів руху опору Ахмад Шах Масуд в 1989 р. писав, що жертвами війни стали
понад 1,5 млн. афганців.
Тоді, три місяці тому, я вважав, що
теперішня наша війна може скінчитися так само, бо очевидно, що Росія не зможе
подолати опір українського народу й зазнає поразки. За кількістю втрат Росія
вже перевищила втрати СРСР за десять років Афганської війни.
Але ці майже півроку війни показали й
відмінності. По-перше, на відміну від В‘єтнаму та Афганістану Україна розташована не десь на периферії
капіталістичної системи, а в географічному центрі Європи. Через Україну
проходять стратегічні транспортні магістралі й Україна має дійсно набагато
важливіше значення для світової економіки, насамперед в постачанні
продовольства (зерна та олії). Як слушно пишуть історики Тімоті Снайдер та
Ярослав Грицак, саме події в Україні визначали свого часу результати другої
світової війни.
По-друге, нинішня путінська Росія – це не
буржуазна демократія США, яка могла визнати свою поразку у В’єтнамі, й навіть
не Радянський Союз. Останній хоч і був імперією, але принаймні на словах не був
таким шовіністичним, а декларував рівність усіх народів та мав свій модернізаційний
проект, а вихід з Афганістану стався тоді, коли в СРСР набирали оберти
демократичні реформи - перебудова. Нинішня Росія, попри всі ностальнійні
реверанси щодо СРСР, відверто прагне повернутися до ідеології та практики
Російської імперії позаминулого століття, що заперечувала саме існування
українців як нації. Для «руського миру» чи точніше російського райху, який
зараз будує Москва, Україна – це не просто економічні ресурси та стратегічні
території. Для Путіна Україна – це частина історичної росії як Австрія була
частиною Німеччини для Гітлера. Це показали всі попередні роки війни, що
почалася в 2014 р. Останні півроку доводять, що так просто рашисти від України
не відмовляться - принаймні без зміни режиму в самій Росії.
Яким може бути завершення цієї війни? Тут
насправді варіантів небагато. Перший і найгірший – західні союзники на певному
етапі вирішать, що витрачати свої ресурси далі надто дорого, й змусять Україну
піти на Мінськ-3 чи новий Мюнхен. Прикладом може бути завершення війни в Кореї 1950-1953
рр., що привела до поділу країни на дві, що існують і досі: одну підтримували
США, другу – СРСР. Сподіваюсь, що ми вже
не Корея й таких маріонеткових режимів в нас не буде. Український народ показав достатню волю до перемоги.
Другий варіант – переростання
російсько-української війни в світову. Як би цього не хотілося, як би це звучало парадоксально, але для України
– це найкращий варіант. Для перемоги над Гітлером свого часу була потрібна
міжнародна коаліція та світова війна. Чи є зараз інший вихід? На мій погляд всі
інші варіанти – це лише відкладання вирішення проблеми на потім. Жодна країна
сама не могла перемогти нацистську Німеччину, так само й зараз жодна країна
сама не може перемогти російський рейх.
Багато псевдолівих – сталіністи,
троцькісти, «ліві комуністи» - люблять застосовувати щодо теперішньої війни
позицію Псевдо-Ціммервальду. В 1915 р. конференція соціалістів в швейцарському
місті Ціммервальд засудила першу світову війну як імперіалістичну війну за
переділ світу та закликала робітників імперіалістичних держав боротися за
поразку свого уряду та міжнародну солідарність працюючих. При чому ця
конференція не засуджувала національно-визвольні чи антиколоніальні війні.
Більше того, один з лідерів ціммервальдського руху Володимир Ленін писав, що
навіть в теперішню добу, а тим більше в майбутньому можливі демократичні й революційні
національно-визвольні війни, як от війна Ірландії за визволення від Англії.
Сучасні ліві адвокати рашизму роблять штучну підміну, називаючи сучасну
російсько-українську війну імперіалістичною з обох боків, хоч насправді вона є
імперіалістичною й неоколоніальною тільки з боку Росії, яка прагне відновити
свою імперію ХІХ – ХХ ст. З боку України це така само антиколоніальна й
національно-визвольна війна як війна Ірландії проти Англії, Алжиру проти
Франції або В’єтнаму проти США.
Але найцікавіше, що ті самі псевдоліві
підголоски Кремля зовсім забувають про ціммервальдську позицію, коли мова
заходить про другу світову війну. Здавалося би логічно, що друга світова війна
так само породжена притиріччями капіталістичної системи, як і перша світова. То
чому ж «ліві друзі росії» не кажуть, що й в 1939-1945 рр. треба було не брати участь у війні, а боротися лише за поразку
всіх урядів та всіх держав? Найчастіше у відповідь ми чуємо, що після нападу
Німеччини на СРСР в 1941 р. друга світова війна із імперіалістичної
перетворилася на справедливу війну за визволення людства від нацизму та навіть
«війну комунізму проти капіталізму». Та хіба нацизм виник в 1941 р.? Хіба СРСР
не виступав в 1939-1941 рр. союзником Гітлера й не ділив разом із ним Польщу та
країни Східної Європи? Дійсно смішно досі назвати соціалізмом чи комунізмом
державно-капіталістичний сталінський режим та його бонапартистську імперію, що
так само ділила світ, як і інші імперіалістичні хижаки.
Зараз найгірші традиції сталінізму й російського царизму намагається відродити путінський режим. Це дійсно нова
спроба відбудувати імперію бонапартистського чи нацистського типу, бо власне й
Гітлер для Німеччини був другий Бонапарт, якщо першим вважати Бісмарка, що
очолив об’єднання Німеччини в другу імперію. Всі імперії рано чи пізно гинуть.
Вони є перешкодою для нормального розвитку людства. Нормою для сучасного
капіталізму, що забезпечує найповніший розвиток продуктивних сил є буржуазні
демократії та національні держави. Тому Російська імперія у вигляді сучасної
РФ, що відроджує традиції феодально-абсолютистських монархій та колоніальних
імперій XVI-XX ст., приречена на поразку та розпад. Але для цього
потрібна дійсно міжнародна коаліція, так само як антигітлерівська коаліція
1941-1945 рр. По суті процес її створення вже розпочався на регулярних
конференціях в Рамштайні. Чим скоріше це зрозуміє світ, тим краще буде й для
нього й для України, бо метастази імперства й отруйні випари російського
нацизму розповзаються по всьому світу й видалити його можна лише хірургічним
шляхом. Лише після його воєнного розгрому можливий розвиток демократичного й
соціалістичного руху і в Україні, і в Росії або тих країнах, що виникнуть на її
місці, і в світі. До речі свого часу це добре розумів і Карл Маркс, який в
устав Першого Інтернаціоналу ще в 1864 р. записав необхідність боротися проти
російського імперіалізму всіма можливими засобами, бо вважав його найбільшим
ворогом прогресу та свободи у Європі. Нажаль завдання його знищення зберігає
актуальність і досі.
Понад сто років тому українські комуністи-самостійники писали:
"При тому підвищенні національної свідомісти і напруженні волі до вільного, незалежного, самостійного життя, які виявив український революційний національно-визвольний рух, — не може бути й мови про повернення України в стан будь чиєї колонії. Раніше чи пізніше, чи трудним і кривавим шляхом озброєної боротьби, чи згодою, шляхом демократичного вирішення спірних питань з сусідніми країнами, — а Україна буде самостійною і незалежною не на словах тілько, а й на ділі. Чи шляхом довгої діпльоматичної й озброєнної боротьби, лавіруванням між ріжними державами, чи шляхом революційного актівізму самих робітничо-селянських мас, — а Україна буде самостійною. В кращому випадкові Україна осягне свою повну волю у як найближчі часи завдяки актівности і свідомости власних мас. Чим повніше, чим скоріше буде досягнена ся мета, тим краще буде і для України і для сусідніх країн, тим менше буде національної гризні і ворожнечи, тим легший буде дальший поступ економичного, політичного, соціального, культурного і духовного життя України, тим більший вклад в скарбницю світової культури дасть Україна. Навпаки, чим довший буде шлях здобування самостійности, чим більше буде Україна покладатися на дипльоматичні заходи, на допомогу з боку когось иншого, чим меньше буде виявлено у найблизшчі часи власної активности і власної сили, — тим довше буде перебувати Україна в «хоробливому» стані невирішеного національного питання, тим більше отрута національної ворожнечи, гризні, під'юджування буде гальмувати поступ соціальне економичного, громадсько-політичного і духовно культурного поступу. Революції не тілько виявляють більш глибокі сили й пружини, не тілько відкидають все зверхнє й умовне. Революції — се локомотіви історії. Десятки років «мирного» періоду рівняються дням у революційні епохи. Те, що в «мирну» епоху може бути осягнено лише на протязі довгих років, у революційну добу вирішується на протязі де кількох місяців. І як що пожар революції загартовує сталь, то епоха «мирного» розвитку часто роз'їдає сталь ржою. Українське національне питання, коли не буде вирішене зараз, у революційну добу, коли воно буде передане в наслідство історії, як іржа, буде точити соціально-економичний і культурно-політичний розвиток і України й сусідніх держав." (Мазлах С., Шахрай В. До хвилі. 1919).
Зараз Україна йде саме шляхом кривавої озброєної боротьби за свою незалежність від новітніх обіймів конаючої імперії. Без перемоги у цій боротьбі, без розгрому Російської імперії - ані розвиток демократії, ані розвиток соціалізму в Україні неможливий. Тому наше гасло залишається: від національного визволення до соціального.
Андрій Здоров.
P.S.
Ще декілька слів західним та російським лівим.
(мої фейсбук-пости).
Вопрос к левым.
Олег Дубровский: Почему
сторонники концепции борьбы двух империализмов за Украину (которые утверждают,
что на самом деле Россия воюет с Западом или НАТО на территории Украины) не
могут допустить, что эта борьба или конкуренция между разными империализмами
вполне может сочетаться с национально-освободительным движением украинского
народа?
Мой комментарий: Вся история
национально-освободительных движений показывает, что их успех очень часто (если
не всегда) зависел как раз от международной ситуации и поддержки других империй
или крупных держав. Куба и Вьетнам пользовались поддержкой Советского Союза,
Ирландия в годы первой мировой войны - поддержкой Германии, Антанта
поддерживала национально-освободительные движения чехов и словаков против
Австро-Венгрии и т.д. В годы второй мировой войны лидер радикального крыла
Индийского Национального Конгресса Субхас Чандра Бос встречался с Гитлером,
чтобы получить разрешение на формирование легиона "Свободная Индия",
а затем формировал Индийскую национальную армию под эгидой Японии для борьбы за
независимость Индии от Великобритании. Даже большевики в России в 1918 г.
смогли удержать власть только благодаря использованию этих самых
межимпериалистических противоречий - заключив в Бресте мир с Четверным союзом,
встав фактически на его сторону.
Так почему же
украинская нация, украинское национально-освободительное движение не может
пользоваться этой борьбой мировых держав и получать поддержку от конкурентов
российского империализма, который несколько веков подавлял и угнетал украинский
народ и сейчас пытается вернуть его в свою тюрьму народов (термин Ленина)?
Единственный
ответ, который я слышал по этому поводу, - это ответ российской имперской
пропаганды о том, что украинцы - это не нация, а выдумка врагов России.
Интересно, левые во всем мире, которые повторяют тезис о войне НАТО против
России на Украине, тоже так считают?
По поводу "выдуманных наций" очень рекомендую всем левым серию работ Ленина периода первой мировой войны о праве наций на самоопределение:
"Социалистическая
революция и право наций на самоопределение",
"Итоги
дискуссии о самоопределении",
"О
брошюре Юниуса (Розы Люксембург)",
"Ответ
П. Киевскому (Георгию Пятакову)",
"О
карикатуре на марксизм или об империалистическом экономизме".
--------
 |
| Дівчинка на підбитому російському танку. Березеннь 2022. Біля селища Макарів Київська область. Фото — Mikhail Palinchak |
Еще раз
русским левым хочу сказать следующее.
Cуществование
Российской империи в ее нынешней форме - нонсенс для современного капитализма,
поэтому поддержка Украины будет в любом случае. Идеалы неидеальных людей
конечно несовершенны, но они формируются не в спячке, а в борьбе. Тем
более, что Кремль не оставляет украинцам как нации вариантов для существования
вообще.
Вопрос в том,
когда уже "русские революционеры" научатся отделять идеи социализма и
демократии от идеи единой и неделимой Российской империи? Может быть только
тогда, когда эти "революционеры" перестанут быть русскими, а станут
сибирскими, уральскими, татарскими , мордовскими, эвенкийскими и т.д. Иначе
ушибленные империей будут бегать по кругу пока их не похоронят под ее
обломками.
Самодержавие
- необходимое условие существования Российской империи - в виде монархии,
бонапартизма или фашизма. Но никак не условие существования капитализма.
Территория Российской империи будет разделена на ряд независимых республик -
буржуазных демократий. Как бы "русские революционеры" не хотели бы
сохранить империю, но на этот раз не выйдет - никакого СССР.2.0. уже не будет.
Когда сейчас
русские интеллектуалы говорят, что только единая и неделимая империя (хоть даже
под видом федерации) может спасти от междуусобных войн кучу мелких республик
вроде ЛДНР, они забывают, что все империи распадались и сейчас об этом мало кто
жалеет. ЛДНР и Кадыровстаны могут существовать только при поддержке Кремля.
Убери ее - и эти уроды исчезнут. И что плохого распад Австро-Венгерской империи
принес чехам, словакам, словенцам, хорватам, венграм и самим австрийцам? В
качестве образца правильного решения национального вопроса Ленин еще до 1917 г.
любил приводить отделение Норвегии от Швеции в 1906 г. по итогам референдума.
Кто из них сейчас об этом жалеет?
Что делать с
приятными или неприятными людьми после победы над маньяком - это вопрос
завтрашнего дня. Сегодня вопрос в том, что сделал ты для победы над этим
маньяком? Потому, что совсем не гарантировано, что этот маньяк тебя не убьет
прямо сейчас или через полчаса. А пока ты будешь отвлекаться на мысли про
разных неприятных людей, которые тебе в данным момент помогают, тебе на голову
может прилететь ракета. Более того этому маньяку как раз выгодно, чтобы ты
думал больше о том, какие там вокруг тебя неприятные люди, а не о том, как
обезвредить этого маньяка. Потому что маньяком он стал не сегодня и не вчера, а
имеет очень большой опыт убийств и уже схватил тебя за горло.
И только
после того как путинский рейх будет повержен и лишен ядерного оружия, которым
он угрожает всему миру, только после этого народы получат возможность решать в
каком государстве им жить – независимом от всех, в составе какой-то федерации
или конфедерации.
Украинцам это
все объяснять не надо. Они в большинстве и так понимают, что от них сейчас
зависит существование их народа и их страны. И пройдя через фронт и смерть близких
украинцы уже не будут так легко мириться с прежней системой коррупции и
несправедливости, а поставят вопрос об ее изменении. Поэтому и украинским левым
важно сейчас принимать в этой войне активное участие, чтобы они также могли
поставить этот вопрос и сформулировать свою программу.
Читайте також:
Немає коментарів:
Дописати коментар