понеділок, 1 квітня 2019 р.

Поміж Сціллою і Харибдою не обирають

Адольф Хіремі-Хіршль. Подорож Одіссея. Ескіз.



31 березня в Україні проходило голосування на виборах президента України. Явка виборців за повідомленнями Центральної виборчої комісії України становила 62,8 % від тих, хто має право голосу, перевищила показник минулих виборів 2014 р. - 59,48 % виборців. Найбільше, що радує: явка менше половини виборців зафіксована лише в одній області – Закарпатській – 47 %. Під час виборів травня 2014 р. таких областей було чотири: Донецька – 15,4%, Луганська – 38,9 %, Одеська  - 46 % та Харківська – 47,9 %. Це значить, що Україна таки єдина країна і має запас міцності попри всі сподівання ворогів.
    Як і раніше багато українців голосували за «менше зло». Хотів би застерегти від повторення цієї помилки. Власне «менше зло» громадяни України обирають від самого початку незалежності в 1991 р. Тоді Леонід Кравчук вважався «меншим злом» ніж В’ячеслав Чорновіл. Потім таким «меншим злом» став Леонід Кучма, потім Віктор Ющенко, потім Віктор Янукович, потім Петро Порошенко. Здавалося б наступати на одні й ті самі граблі вже трохи набридло. Але ж ні. Зараз знову чуємо про «менше зло». 
    Насправді злом є сама посада президента в Україні, яка поєднує найвищу владу й найбільшу безкарність і безвідповідальність. Хто може проконтролювати президента? Хто може його зняти із посади, якщо він не відповідає її вимогам чи скоїв злочин? За Конституцією України – джерелом влади президента є народ, отже тільки народ може відсторонити його із посади. В Конституції прописана досить складна процедура імпічменту: для цього потрібно рішення 2/3 Верховної Ради про звинувачення президента, висновки  Верховного й Конституційного судів, частину членів яких призначає сам президент, а потім знову рішення Верховної Ради 3/4 голосів від її конституційного складу. Закону про імпічмент в Україні немає досі. Єдиний випадок, коли народ України таки вигнав президента – це Майдан 2013-2014 рр., що завершився втечею Віктора Януковича. Але сталося це зовсім не через юридичні процедури й коштувало Україні дуже багато крові. Хотів би запитати тих, хто голосує за «менше зло»: чи готові вони знов вийти на Майдан, щоб вигнати наступного президента? Чи готові взяти на себе відповідальність за всі його дії, знаючи, що проконтролювати його вони не зможуть?
Власне посада президента в тому вигляді, що існує в Україні, є атавізм – суміш монархії, бонапартизму й спадщини КПРС. Для заміни влади колишньої єдиної правлячої партії та її генсека й була побудована  на початку 90-х років президентська вертикаль в колишніх радянських республіках, де й досі зберігаються диктатури від Білорусі до Туркменістану, де не діє нормальний буржуазний принцип розподілу властей на законодавчу, виконавчу й судову, бо президент очолює й поєднує всі ці влади. Така ж вертикаль була фактично прописана й у Конституції України 1996 р.: президент фактично очолює законодавчу владу, бо він підписує всі закони, має право законодавчої ініціативи, право вето та право розпуску парламенту; виконавчу владу, бо він призначає міністрів та губернаторів (хоча тут його повноваження обмежені Верховною Радою та Кабміном, які мають затвердити або подати кандидатури, але останнє слово таки за президентом), вище командування збройних сил та правоохоронних органів, керівників інших центральних органів влади; судову, бо президент "утворює суди у встановленому законом порядку" (ст.106.п.23 Конституції України) та здійснює перше призначення суддів на посаду тощо.  
     Й не випадково, що під час помаранчевої революції 2004 р. були внесені зміни щодо переходу від президентської до парламентсько-президентської республіки, які були скасовані в 2010 р. Януковичем. І одним з перших законодавчих актів після перемоги Майдану 2013-2014 рр. було відновлення Конституції 2004 р. На жаль на цьому й спинилися. Нам можуть сказати, що президенти є у багатьох країнах світу. Але ж у розвинених буржуазних демократіях президент або є номінальним главою держави (як в Німеччині чи в Ізраїлі), або є главою лише виконавчої гілки влади (як от у США), проти узурпації якої є чіткий механізм противаг та імпічменту.
В свій праці «Громадянська війна у Франції» Карл Маркс писав, що суть буржуазної демократії полягає в тому, що пригнобленим раз на декілька років надають право обирати, хто з представників панівного класу буде їх представляти й придушувати (представлять и подавлять). Так само й зараз нам пропонують обрати між двома олігархами, або одним олігархом та маріонеткою іншого. Хто з них більший патріот? «Порошенко створив армію, яка нас захищає»,  - кажуть його прибічники. Коломойський може відповісти, що він в 2014 р. як губернатор Дніпропетровщини врятував від «Руської весни» не тільки свою область й декілька сусідніх, за що його оголосили злочинцем у Росії. Насправді очевидно, що обидва вони патріоти своєї кишені, своїх капіталів. А врятував тоді Україну не Порошенко, й не Коломойський, а згуртований український народ, що дав тисячі добровольців та волонтерів.
Обирати зараз поміж цими двома олігархами – все одно, що обирати між Сціллою і Харибдою - ненажерливими чудовиськами, між якими довелося провести свій корабель Одісею у поемі Гомера, все одно що обирати між чумою й холерою, між шибеницею та електричним стільцем. Доки ми не позбудемося цієї системи, не позбудемося інституту президентства в сучасному вигляді, доти він буде висіти в нас на шиї, а ми будемо для правлячої верхівки найманими рабами та гарматим мясом. Тому наш вибір – геть усіх президентів!

 Андрій Здоров.




P.S.
Найцікавіше, що в поемі Гомера "Одіссея" головному герою таки доводиться обирати між Сціллою (Скіллою) і Харибдою. Але жоден з прибічників Порошенко та Зеленського досі не захотів порівняти свого кандидата із однією з цих міфічних істот.

Одіссея. Пісня 12. Переклад із давньогрецької Бориса Тена.


85] Скілла живе там жахлива, що гавкає несамовито.
Голос її скавучить, немов у щеняти малого,
З вигляду ж - люте страхіття вона, і нікому не мило
З нею стрічатися, навіть коли б якийсь бог її здибав.
Ніг аж дванадцять у неї, і кожна - огидно потворна,
90] Шість в неї ший довжелезних, на кожній страхіття жахливу
Голову має, а в ній - рядами потрійними зуби,
Часто і міцно поставлені, чорної сповнені смерті.
До половини сховавшись у темній печері глибокій,
Голови всі виставляє вона із провалля страшного,
95] Й пильно чигає зі скелі, і ловить дельфіни, й тюлені,
Й більші потвори морські, які тільки може вхопити,
Безліч-бо їх випасає в морях гомінка Амфітріта.
Ще не хвалився ніхто з моряків, що безкарно проїхав
Він з кораблем повз неї, бо кожного пащею Скілла
100] Зразу ж хапає з мужів, що пливуть кораблем темноносим.
Другу скалу, невисоку, побачиш ти там, Одіссею,
Близько від першої, так як із лука стрілою сягнути.
Дика смоковниця, листям рясніючи, там височіє.
Чорну там воду внизу божиста ковтає Харібда,
105] Тричі ковтає на день і тричі на день викидає
З себе. Отож не наблизься, коли вона має ковтнути,
Бо не врятує тоді тебе навіть землі потрясатель.
Ближче до Скілли тримайся й пою неї жени якнайшвидше
Ти корабель свій, бо краще супутників шість загубити,
110] Аніж усіх заодно з кораблем їх утратити разом».
Так говорила вона, я ж у відповідь мовив до неї:
«Отже, тепер всю одверто скажи мені правду, богине:
В разі Харібди я згубної якось уникну, чи зможу
Скіллу відбить, як супутців почне вона раптом хапати?»
115] Так запитав я, й мені відказала в богинях пресвітла:
«Знову, зухвальче, на думці у тебе лиш битви та ратні
Подвиги? Навіть безсмертним богам поступитись не хочеш?
Скілла не смертна істота, то ж лихо вона не смертельне,
Дика і люта потвора, ненатла, страшна, нездоланна.
120] Сила - ніщо перед нею, найкраще від неї тікати.
Тільки ж зупинишся ти біля скелі, щоб взятись до зброї,
Дуже боюсь я, що встигне накинутись Скілла й схопити
Стільки мужів з корабля твого, скільки голів є у неї.
Ти ж якнайшвидше пливи, Кратеїду на поміч призвавши,
...
220] Наш корабель та до скелі он тої веди й стережися,
Щоб не втягнуло сюди його й нас до біди не довів ти».
Так говорив я, й вони послухали слів моїх зразу.
Я не згадав їм про Скіллу, про лихо оте неминуче,
Щоб з переляку і весел своїх не покидали наші
225] Товариші і на дні корабля не сховалися раптом.
Тільки, на жаль, тоді зовсім забув я смутливу Кіркеї
Пересторогу - жодної зброї з собою не брати.
Я ж і славетну броню надягнув і, два списи довженні
В руки узявши, на ніс корабля, на передню подався
230] Палубу, - звідти-бо, я сподівався, з'явитися мала
Скілла печерна, що згубу несла для супутників наших.
Та не побачив нічого я, тільки втомилися очі
Скелю, повиту імлою, з туману весь час виглядати.
З стогоном так і плачем ми вузьку пропливали протоку, -
235] Скілла-бо там по один бік, по другий - божиста Харібда
Грізно ковтала із моря глибокого воду солону.
А як назад викидала, шумливо навкруг клекотіло,
Мов у котлі на великім вогні. І бризками піна
Високо вгору злітала, обидві зрошаючи скелі.
240] А як ізнову ковтала морську вона воду солону,
Вся відкривалась вируюча хлань, і скелі навколо
Грізно лунали, й на дні вже земля відкривалась глибоко
З чорним піском. І блідий охопив всіх супутників острах.
З жахом, загибелі ждучи, дивилися ми на Харібду.
245] Скілла ж в той час з корабля мого бистрого шість ухопила
Товаришів, найсильніших гребців із міцними руками.
Тут на швидкий корабель і супутників я оглянувся
Й тільки побачити встиг, як високо в повітрі мелькнули
Руки та ноги їх. З криком жахливим вони увостаннє
250] Звали мене, на ім'я окликаючи, в тузі сердечній.
Так, як із виступу скелі рибалка на вудці довженній
Разом з поживою рибам м&чим на приманку лукаву
Кидає в море грузилом ще й ріг із вола польового,
Й кинута з моря на берег тріпоче сполохана риба, -
255] Так над скалою й вони у повітрі усі тріпотіли.
Біля печери вона їх пожерла, вони ж все кричали
Й руки у смертнім одчаї усе простягали до мене.
Більшого жаху ніколи мої ще не бачили очі,
Хоч і багато зазнав я, шляхами блукавши морськими.