неділя, 21 січня 2018 р.

Привид комунізму


Пропонована вашій увазі стаття провідного теоретика Української Комуністичної партії Андрія Річицького, поміщена в офіційному друкованому органі укапістів газеті "Червоний прапор", сповнена революційного оптимізму, віри у неминучість загибелі "прогнившого" капіталізму та торжество "нового свобідного ладу гармонії і праці". Подальша історія не підтвердила цих сподівань, адже після розгрому Угорської, Словацької та Баварської радянських республік європейський пролетарсько-революційний рух був в основному придушений, а більшість його провідників загинули. Сталіністське виродження Радянської Росії та Комінтерну довершило справу поразки тогочасної революційної перспективи. Капіталістичний лад виявився геть не таким прогнилим, як здавалося багатьом учасникам революційних подій сторічної давнини: лад "гніту, визиску, неволі і недолі міліонів робочого люду" досі не поспішає зійти з історичної арени. Не справдилися й прогнози Річицького щодо безповоротного провалу партії "комуністів України", яких має змінити УКП - "єдина виразниця правильного розуміння завдань і характеру української революції". Чи має шанси на повернення "страшна мара у червоному савані з вогневою косою"?

15 січня минуло 99 років від дня загибелі згадуваних Андрієм Річицьким Карла Лібкнехта та Рози Люксембург - лідерів "Союзу Спартака" та очільників січневого повстання  берлінського робітництва проти уряду правого соціал-демократа Фрідріха Еберта.



 



"Привид снує по Европі - привид комунізму". Так сімдесят літ тому назад починали свій "Комуністичний маніфест" К.Маркс і Ф.Енґельс. Нині привид став уже страшною марою у червоному савані з вогневою косою, якою жах і тремтіння наганяє на буржуазію всього світу.

Корні капіталізму підгнили, і він з грюкотом валиться, самопожираючи себе у світовій імперіалістичній війні і умираючи під ударами громадянської війни. На зміну прогнившому ладові гніту, визиску, неволі і недолі міліонів робочого люду іде новий свобідний лад гармонії і праці.

Багнетом червоного вояка розчищається шлях до нього, молотом робітника куються підвалини його.

Пролетаріат Росії узяв перший долю працюючих і поневолених у свої руки, і два роки б'ється уже з всією чорною зграєю вампірів роду людського, з світовим імперіалізмом і накидью реакції, ідучи в авангарді пролетарської соціалістичної революції, чекаючи допомоги пролетаріату Европи і всього світу.

Буржуазна Европа корчиться в жорстоких обіймах голоду, холоду, руїни і злиднів, в які вона вкинула мілійони працюючих, сили проти нею ростуть і зміцнюються, - і грізною примарою для неї і спокусою для всього міжнароднього пролетаріату стоїть радянська Росія, проти якої направлено всі сили і засоби міжнародньої реакції.

Але ні одного вояка не може послати вона на цей далекий Схід Европи для подавлювання революції. Подбні авантюри одеських і архангельських експедицій потерпіли жалкий крах, - бо немає англійського й французького вояка, який би захотів лити кров для своїх гнобителів і йти душити своїх братів-пролетарів.

"Спартаківці" на вулицях Берліна


Лишається єдиний засіб ізмором узяти східно-європейський пролетаріат, економичною блокадою його країн, підмогою і постачанням російської контрреволюції. Але внутрішенє становище капіталістичної Европи хистке, загрожує воно катастрофою. Радянські республіки Угорська і Баварська врізалися було в саме тіло "цивілізованого" Заходу Европи вносячи в нього "отруту" комунізму.

З великими труднощами спільними зусиллями буржуазії удалося ліквідувати ці дві спроби пролетарської революції, та не на довго це торжество. Із об'єктивного ходу речей не вискочити ніякому Вільсону, і чорний інтернаціонал, Ліга Націй, не врятує буржуазію од виконання пролетаріатом над нею смертного присуду історії.



Продукційні сили не можуть миритися далі з буржуазним господарем продукції, що заподіяв їм руїну, а працюючі маси надалі не стерплять гніт і визиск трутнів-капіталістів над масами робітників. Неумолима проблема поставлена: або ж нечуване поневолення працюючих,  - кріпацький каторжний капіталізм, - занепад продукційних сил, або негайне визволення і поступ уперед через комунізм. І чим швидше розвяже пролетаріат цю світову проблему тим легший буде хід вперед.




Роза Люксембург та Карл Лібкнехт


Та не легко розбити ті кайдани, в яких заковано капіталом мільйони рук робочих. Лише безкровні інтелігентики можуть мріяти про "безкровну" революцію. Революція - крівава боротьба. Морем крови зістрічає буржуазія спроби пролетаріату опанувати владою для перебудови суспільства. Західно-европейська буржуазія не може йти в порівняння з російською, яка сама ще не встигла стати міцно на ноги.Озброєна по останньому слову науки, техніки і політики, буржуазія на заході виявляє нечуваний опір пролетарській революції, і боротьба на заході буде більш жорстока та крівава, ніж на сході. Німецька буржуазія це вже доказала розстрілом тисячів повставших робітників у Берліні, убивством Карла Лібкнехта і Рози Люксембург, провідників німецького комуністичного пролетаріату.

Крім боротьби, ошуканство вживає капітал проти робітників, використовуючи частину їх через провідників опортунізму й соціяль-зрадників. Своїм впливом на відсталі, або упревілейовані шари пролетаріату, вносить імперіалістична буржуазія роскол в робітничі ряди і взаємну боротьбу.


Євген Левіне - лідер Баварської совітської республіки


Отже й досі пролетарська революція задержується на заході. Не увесь ще й пролетаріят усвідомився в неминучости негайного захоплення влади для комуністичного будівництва. Але процес увільнення робітничих мас од облуди соціялъ-демократичних керовників, од ілюзій демократизму іде своїм ходом, невдоволення мас росте, руїна господарства глибшає, - і з кожним днем неминучість вибуху пролетарської революції стає все ближчою.

Напруження двох ворожих сил на заході досягає максімума. Вибух не зважаючи на всю його немінучість і довгожданність може статись раптом і несподівано. І міжнародний капітал в передсмертних корчах чіпляється за всі реальні сили, на які він може опертися. З напруженням стежать його представники із "Ліги Націй" і "ради чотирьох" за боротьбою революції і контрреволюції на сході Европи, з Денікіним і Колчаком зв'язуючи свої надії, розуміючи, що удар по революції тут є удар по міжнародній революції, є їх рятунок.

На цей бурхливий Схід Европи направлена увага всього світу. На Україні відбуваються головні кріваві дії. Але і борючийся пролетаріат є дитина капіталістичного суспільства, він не позбавлений його гріхів і хиб. І великим гріхом керуючих груп пролетаріату російського як в Росії, так і на Україні, гріхом супроти України і революції є не ізжиті ше ним буржуазно-імперіялістичні стремління. Ця спадщина російського імперіалізму і русифікаторства є одною з основних причин неудач соціалістичної революції на Україні. 

Виразниця цих стремлінь - партія "комуністів України", партія, яка не виросла з української революції і тому не може задовольнити її вимог, довести її до кінця, а, опіраючись на тоненьку надслойку російського пролетаріату в морі працюючих мас України і на організовану зовнішню силу Росії, в своїх спробах на Україні неминуче ізолювалася, одривалася од працюючих мас, вносила в ряди їх національну боротьбу і тим засуджувала і себе і революцію на розгром, а в самому російському пролетаріяті на Україні породжувала байжужість, пасивність і реакційні настрої.

Але в міру виявлення і розвитку внутрішніх пролетарських сил української революції, в міру підняття клясової свідомости всієї маси пролетаріяту України іде ростворення в ній і тієї надслойки російського пролетаріяту, на яку опиралися "комуністи України". Цим підписується смертний засуд над цією партією, яка уже в стадії умірання теряє вплив на маси навіть на містах. 

Переломний момент переживають зараз сили пролетарської революції на Україні які в ході революції неминуче ставлять ділему: партія російського комунізму на Україні мусить або врости в українську революцію, або зійти з істричної сцени. Ознаки роскладу в цій партії свідчать про істнування в ній обох цих процесів, які лише підтверджують її умірання.

Натомість із української революції висовується дозріваючим українським пролетаріятом, із руїн і уламків української соціялъ-демократії виходить, очищаючись от намулів опортунізму й націоналізму, Українська Комуністична Партія - єдина виразниця правильного розуміння завдань і характеру української революції партія всього пролетаріату України без ріжниці націй. Виростаючи знизу з основної маси пролетаріату України, озброєна наукою історичного матеріялізму Маркса і Енґельса, з її методами опреділючи свої завдання в революції, Українська Комуністична партія мусить стати тим притягаючим центром, круг якого згуртуються всі реальні комуністичні сили української революції. 

Здійснюючи вимогу національної української революції - самостійність української республіки, - доводячи тим буржуазну революцію до кінця - Українська Комуністична Партія розвязує сили соціалістичної революції, правильним вирішенням національної справи веде до припинення національної боротьби в рядах працюючих, втягаючи всю їх масу на шлях комуністичної революції і творчости.

З піднятим червоним прапором, зі зброєю в руках кличе Українська Комуністична Партія всіх працюючих повстати проти всіх катів і їх підніжків, змести весь гній реакції капіталу, і йти назустріч червоному зареву комунізму.

№ 59 15 XII. 1919   

неділя, 14 січня 2018 р.

ЗАБАСТОВКА НА ОПЫТНОМ ТРУБНОМ

Спогади робітничого активіста Олега Дубровського про події 20-річної давнини на неіснуючому нині вже Дніпропетровському заводі прецезійних труб, що виробляв високоточні безшовні трубні вироби для радянського, а потім російського військово-промислового комплексу, авіаційної промисловості та навіть атомних електростанцій. У 2000-х роках цей унікальний виробничий комплекс був переданий до об'єднання "Укренергоатом" і  практично цілеспрямовано доведений до банкрутства, як вважають деякі оглядачі, щоби забезпечити монополію на ринку його російських конкурентів. Зараз на його місці філія "Торгового дому "Волгоградський металургійний завод".



В декабре 1997 – январе 1998 г.г. в Днепропетровске, на Опытном трубном заводе Государственного трубного института (с1970 по 1990г.г. – Трубный Опытно-экспериментальный завод Всесоюзного научно-исследовательского трубного института  (ТОЭЗ ВНИТИ); с 1990 по 1995г.г. – Днепропетровский  завод прецизионных труб (ДЗПТ); с 1995  - ОТЗ ГТИ) прошла общезаводская экономическая забастовка с требованиями: погасить семимесячную задолженность по зарплате рабочим завода и выполнять положения принятого в апреле 1997г. коллективного договора. Забастовка закончилась поражением рабочих, на 8-й день она была буквально разгромлена администрацией.
Однако, несмотря на поражение рабочих, это классовое столкновение имело, на наш взгляд несколько интересных моментов.

Рассмотрим, как конкретная ситуация воздействовала на тактику забастовочной борьбы, а также те, весьма эффективные контрмеры, которые применял против бастующих классовый враг.

Сразу надо отметить два момента:
Первый – забастовка была инициирована и организована одним человеком, левым политическим активистом, членом Социалистического Рабочего Союза, рабочим завода, трубопрокатчиком О. Дубровским. Это значит, что в процессе подготовительной агитационной и организационной работы не сложилось никакой инициативной группы рабочих активистов, которая затем могла бы стать забастовочным комитетом.
Второй момент – рабочий коллектив завода практически не имел забастовочного опыта, до этого, все неудачные, стихийно-спонтанные попытки бастовать не продолжались более одной смены.



Весьма низкий уровень классового сознания, а значит, солидарности и боевитости рабочих Опытного трубного завода, неоднократно проявлявшийся в конфликтных ситуациях 1996-97г.г., не позволял начать подготовку к стачке с создания инициативной группы и проведения ею общего, независимого от администрации, собрания рабочих завода. В течение 1997г. было сделано несколько попыток создания инициативной группы рабочего актива и организации ею общего собрания рабочих  как всего завода, так и в меньшем масштабе – трубопрокатного цеха (основного структурного подразделения). Все эти попытки закончились неудачно. Наталкиваясь на обезоруживающую пассивность братьев по классу, новоиспеченный рабочий актив испытывал сильнейшую деморализацию и, как правило, прекращал после этого делать что-либо вообще. Рабочие завода, в свою очередь, неоднократно демонстрировали свою полную неспособность собраться вместе для обсуждения своих самых злободневных проблем без санкции и без участия администрации.
Поэтому, к концу 1997г., О.Дубровский, как целенаправленно действующий социалистический активист (который был, пожалуй, единственным, кто не утратил надежд на возможность организации рабочего сопротивления на заводе), решил отказаться от привычной схемы: создание инициативной группы; подготовка ею общего рабочего собрания; проведение этого собрания, где вырабатываются и утверждаются требования рабочих, а также избирается стачечный комитет; предъявление стачкомом  требований к администрации; переговоры сторон конфликта; в случае их неудачи – начало забастовки.
Вместо подобной схемы  О.Дубровский взял на себя ответственность сформулировать требования рабочих, то есть, подменил собой, своей собственной инициативой волю и решения общего рабочего собрания и в первых числах декабря 1997г. начал обходить бригаду за бригадой во всех производственных подразделениях завода.
Безусловно, такая подготовительная работа стала возможной только потому, что рабочие Дубровского знали. Малочисленные старые кадры помнили его жесткие конфликты с администрацией в 70-е и в 80-е годы, после одного из которых  он был уволен (в августе 1983г.) и затем  отсутствовал на заводе 13 лет. Для основной массы Дубровский стал единственным рабочим представителем, выдвинутым в апреле 1997г. на конференции по принятию коллективного договора непосредственно рабочими в так называемый «Совет  предприятия», дополнительно к списку кандидатур, предложенных директором завода. Более того, Дубровский в июле 1997г. уже организовывал и возглавлял общезаводскую акцию протеста против задержек с выплатой заработной платы в форме коллективно-организованного прекращения работы на два часа раньше срока. Поэтому в бригадах не возникало столь хорошо знакомых, для проникающих на заводы социалистических активистов, настроений подозрительности и настороженности со стороны рабочих. Никто не задавал недоуменных вопросов, - откуда взялись предлагаемые их вниманию требования рабочего коллектива к директору завода. Каждая бригада, куда приходил Дубровский, обсуждала и одобряла данные требования, практически не внося туда никаких изменений. Тут же обсуждалась забастовочная инициатива, если администрация в определенный все тем же Дубровским срок этих требований не выполнит. Если данная бригада заявляла о своем намерении участвовать в намечаемой забастовке, то Дубровский приглашал ее на общее собрание решивших бастовать рабочих завода, которое он назначил на утро 15-го декабря.
Здесь надо отметить, что недавние начинающие рабочие активисты, на глазах у которых разворачивалась подобная деятельность, выражали полное неверие в ее успех, а имевшиеся среди рабочих завода несколько членов КПУ вообще отмежевались от всяких контактов с готовившим забастовку троцкистским активистом.
Между тем, подобный нестандартный подход, диктовавшийся условиями преобладающей пассивности (при задержке зарплаты на пять месяцев!), - побригадное обсуждение заранее составленного проекта требований и забастовочной инициативы, исходивших от отдельного активиста, - дал возможность определить, что на стачку пойдет весь завод, за исключением труболитейного участка и участка по ремонту металлургического оборудования, а также ОТК трубопрокатного цеха.
Опираясь на  выявленные таким образом настроения, Дубровский без формальной санкции общего собрания, 11-го декабря предъявляет директору завода   г-ну Блощинскому требования рабочего коллектива, подпиравшиеся угрозой забастовки с 15-го декабря. Заявление, завизированное в приемной директора под входящим номером    22-з, выглядело следующим образом:

«Директору ОЗ ГТИ
г-ну Блощинскому

ЗАЯВЛЕНИЕ


 Лишенные средств к существованию, неоднократно обманутые злостно        нарушавшей коллективный договор администрацией, рабочие завода 15.12.1997г. в 6.30 начинают забастовку до погашения задолженности по зарплате за июнь – ноябрь 1997г.


Требуем также, в дальнейшем производить оплату труда в сроки, определяемые действующим коллективным договором.

                                                                                                                        11.12.1997