пʼятниця, 26 листопада 2021 р.

Чи достатньо заборонити комунізм, щоби в світі не було голоду й геноцидів?

 

Кожну четверту суботу листопада Україна відзначає день пам'яті жертв голодомору 1932 - 1933 рр. Пропоную свої роздуми на тему "Голодомор: загальне і особисте. Погляд марксиста".


Фото А. Вінерберга. Харків. 1933 р.


 "С точки зрения исторического развития капитализма наш государственный капитализм не только не является высшей формой развития капитализма, а скорее его первичной формой, формой – в своеобразных условиях – первоначального капиталистического накопления, он является переходным от пролетарской революции к частному капитализму. Как в Англии (в 16-17вв.) мелкий производитель путем огораживания был лишен средств производства (см. “Капитал”, первый том), так и у нас так называемая “коллективизация” отделила мелкого производителя – крестьянина от его средств производства. Хотя если в Англии “овцы поели людей”, у нас бюрократические “колхозы” поели и овец, и крестьян”.

Так описував на засланні в 1931 р. результати сталінської колективізації один з діячів Лівої опозиції в РКП(б) , лідер групи демократичного централізму Тимофій Сапронов. Зокрема в «Капіталі», на який він посилався, Карл Маркс, описуючи історію становлення капіталізму в Західній Європі на прикладі Англії, показує, що первісне нагромадження капіталу було по суті процесом відокремлення безпосереднього виробника від засобів виробництва, перетворенням селян і ремісників на найманих робітників – пролетарів. І цей процес завжди супроводжувався насильством та спирався на допомогу держави. Англійські огорожування, що згоняли селян із землі, та криваві закони проти бідняків, що змушували їх працювати включно із актом про осілість, були такими ж необхідними передумовами перетворення Великої Британії на першу країну промислового капіталізму, як і работоргівля та нещадне пограбування колоній, що призводило до періодичних смертоносних голодоморів – від Ірландії до Індії.

Концепцію про те, що суспільний лад Радянського Союзу був режимом державного капіталізму підтримували багато опозиційних марксистів, соціалістів і анархістів як в самому СРСР, так і за його межами: лідер «Робітничої групи» й опонент Леніна Гавриїл Мясніков, перший очільник італійської Компартії Амадео Бордіга, англійський соціаліст Тоні Кліфф, українські соціалісти Іван Майстренко і Всеволод Голубничий тощо. Звісно, що в СРСР всі вони були під забороною. Навіть на початку 2000-х років, коли вийшла друком моя монографія про державний капіталізм в Радянському Союзі, одеські сталіністи в своїй рецензії назвали її антирадянським пасквілем. Цікаво, що серед інших було також звинувачення в тому, що я повторюю «вигадки Кульчицького про голодомор».

            Насправді народна память зберегла багато свідчень про жахіття тих років й мені також доводилося їх чути особисто. Скажу більше. Моя мама  росіянка, народилася в 1942 р. в Воронезькій області в родині селянина-колгоспника. Під час голоду 19461947 в їх родині померло двоє дітей, трохи молодших за неї. Вона розповідала мені, як її мама (моя бабуся) посилала тоді старшого сина (мого дядька) різати колоски на колгоспному полі, як його піймав на цьому секретар сільради, заарештував та хотів відправити в тюрму за розкрадання колгоспного майна. Мій дід, що прийшов з фронту без однієї руки, ледь випросив його звільнити як неповнолітнього. Тому мені огидно зараз чути спекуляції політиків та «професійних патріотів» про те, що в СРСР нібито вмирали від голодоморів (в множині) лише етнічні українці. 

         До речі відомий український історик Станіслав Кульчицький слушно зазначає, що голодомор в історії України був один – 1932-1933 рр. Спроби «множити голодомори», називаючи так голод 19211922 рр. та голод 19461947 рр., – на мій погляд, не є науковими. Очевидно, що головними у виникненні двох останніх були природні чинники, насамперед посуха, а політика влади лише могла сприяти зростанню голодної смертності чи навпаки рятувати від неї. Тоді як в 19321933 рр. кліматичні умови були цілком нормальні, й цей голод був повністю штучним, а  саме організованим сталінським режимом. Терор голодом мав на меті зламати опір селян колективізації, зламати їх колективний  опір перетворенню на безправних найманих робітників.

В січні 1937 р. в СРСР був проведений Всесоюзний перепис населення. Доки збирали його результати та підводили підсумки, організаторів нагородили орденами й преміями. Проте коли загальні підсумки доповіли в Політбюро ЦК ВКП(б) й особисто Сталіну, зявилася постанова: результати перепису анулювати й засекретити, а керівників статистичного відомства невдовзі відправили в тюрми НКВС як шкідників та ворогів народу (вижили далеко не всі). Матеріали перепису 1937 р. розсекретили тільки в 1990 р. Перепис виявив недостачу в країні 6,2 млн людей в порівнянні із даними поточної реєстрації природнього та механічного руху населення. В порівнянні із переписом 1926 р., чисельність українців в СРСР скоротилася майже на 4,8 млн. осіб (15,3 %), чисельність казахів – на 1,1 млн. осіб (27,9 %). (Всесоюзная перепись населения 1937 г. Краткие итоги. М.,1991. С.18, 83).

Прямі демографічні втрати через надсмертність за 1932-1934 рр.

             В січні 1939 р. був проведений новий Всесоюзний перепис населення. При чому на відміну від перепису 1926 р., результати якого були в СРСР опубліковані в 56 томах, підсумки перепису 1939 р. дозволили опублікувати лише у вигляді коротких загальних даних в пресі та збірниках, а зведений том "Численность населения СССР" (по районам, райцентрам, містам  та великим поселенням) – без розподілу за віком, статтю тощо – було видано для службового користування із грифом секретно. Але й перепис 1939 р. виявив скорочення чисельності українців порівняно із 1926 р. на 3,1 млн осіб, а казахів – на 870 тис. осіб. Частково це можна пояснити політикою асиміляції, коли українців за межами УРСР записували росіянами. Стосовно казахів відомо, що близько 200 тис. їх, рятуючись від голоду й колективізації, зуміло прорватися через кордон й відкочувати в Китай, де вони утворили окремий автономний район в Північній Джунгарії.

Національний склад населення СРСР за переписами 1926,
 1937 й 1939 рр. (етноси чисельністю понад 1 млн осіб на 1937 р. )
Джерело: Перепись населения СССР 1937 г. Википедия.


Але основна причина скорочення чисельності  казахів і українців – безумовно голодомор 1933 р. Зокрема за розрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.Птухи НАН України за 19321934 рр. прямі демографічні втрати від голодомору в Україні становили 3,9 млн. осіб, від скорочення народжуваності – близько 600 тис. осіб. Другими за абсолютними втратами та першими за відносними втратами щодо свого етносу були казахи, які вели до цього напівкочовий спосіб життя і яких тодішній державний капіталізм переводив насильно до осілості. В Казахстані голод 19321933 рр. має назву Ашаршилик (великий голод).

Надсмертність 19321934 рр. у відсотках до загальної кількості населення.