Кожну четверту суботу листопада Україна відзначає день пам'яті жертв голодомору 1932 - 1933 рр. Пропоную свої роздуми на тему "Голодомор: загальне і особисте. Погляд марксиста".
 |
| Фото А. Вінерберга. Харків. 1933 р. |
Так
описував на засланні в 1931 р. результати сталінської колективізації один з
діячів Лівої опозиції в РКП(б) , лідер групи демократичного централізму Тимофій
Сапронов. Зокрема в «Капіталі», на який він посилався, Карл Маркс, описуючи
історію становлення капіталізму в Західній Європі на прикладі Англії, показує,
що первісне нагромадження капіталу було по суті процесом відокремлення
безпосереднього виробника від засобів виробництва, перетворенням селян і
ремісників на найманих робітників – пролетарів. І цей процес завжди
супроводжувався насильством та спирався на допомогу держави. Англійські
огорожування, що згоняли селян із землі, та криваві закони проти бідняків, що
змушували їх працювати включно із актом про осілість, були такими ж необхідними
передумовами перетворення Великої Британії на першу країну промислового
капіталізму, як і работоргівля та нещадне пограбування колоній, що призводило
до періодичних смертоносних голодоморів – від Ірландії до Індії.
Концепцію
про те, що суспільний лад Радянського Союзу був режимом державного капіталізму
підтримували багато опозиційних марксистів, соціалістів і анархістів як в
самому СРСР, так і за його межами: лідер «Робітничої групи» й опонент Леніна
Гавриїл Мясніков, перший очільник італійської Компартії Амадео Бордіга,
англійський соціаліст Тоні Кліфф, українські соціалісти Іван Майстренко і
Всеволод Голубничий тощо. Звісно, що в СРСР всі вони були під забороною. Навіть
на початку 2000-х років, коли вийшла друком моя монографія про державний капіталізм в Радянському Союзі, одеські сталіністи в своїй рецензії назвали її
антирадянським пасквілем. Цікаво, що серед інших було також звинувачення в
тому, що я повторюю «вигадки Кульчицького про голодомор».
Насправді
народна пам’ять
зберегла багато свідчень про жахіття тих років й мені також доводилося їх чути
особисто. Скажу більше. Моя мама – росіянка, народилася в 1942 р. в Воронезькій
області в родині селянина-колгоспника. Під час голоду 1946–1947 в їх родині
померло двоє дітей, трохи молодших за неї. Вона розповідала мені, як її мама
(моя бабуся) посилала тоді старшого сина (мого дядька) різати колоски на колгоспному
полі, як його піймав на цьому секретар сільради, заарештував та хотів
відправити в тюрму за розкрадання колгоспного майна. Мій дід, що прийшов з
фронту без однієї руки, ледь випросив його звільнити як неповнолітнього. Тому
мені огидно зараз чути спекуляції політиків та «професійних патріотів» про те,
що в СРСР нібито вмирали від голодоморів (в множині) лише етнічні українці.
До
речі відомий український історик Станіслав Кульчицький слушно зазначає, що
голодомор в історії України був один – 1932-1933 рр. Спроби «множити голодомори»,
називаючи так голод 1921–1922 рр. та голод 1946–1947 рр., – на мій погляд, не є
науковими. Очевидно, що головними у виникненні двох останніх були природні
чинники, насамперед посуха, а політика влади лише могла сприяти зростанню голодної
смертності чи навпаки рятувати від неї. Тоді як в 1932–1933 рр. кліматичні
умови були цілком нормальні, й цей голод був повністю штучним, а саме організованим сталінським
режимом. Терор голодом мав на меті зламати опір селян колективізації, зламати їх
колективний опір перетворенню на
безправних найманих робітників.
В січні 1937 р.
в СРСР був проведений Всесоюзний перепис населення. Доки збирали його
результати та підводили підсумки, організаторів нагородили орденами й преміями.
Проте коли
загальні підсумки доповіли в Політбюро ЦК ВКП(б) й особисто Сталіну, з’явилася
постанова: результати перепису анулювати й засекретити, а керівників
статистичного відомства невдовзі відправили в тюрми НКВС як шкідників та
ворогів народу (вижили далеко не всі). Матеріали перепису 1937 р. розсекретили
тільки в 1990 р. Перепис виявив недостачу в країні 6,2 млн людей в порівнянні
із даними поточної реєстрації природнього та механічного руху населення. В
порівнянні із переписом 1926 р., чисельність українців в СРСР скоротилася майже
на 4,8 млн. осіб (15,3 %), чисельність казахів – на 1,1 млн. осіб (27,9 %). (Всесоюзная перепись населения 1937
г. Краткие итоги. М.,1991. С.18, 83).
 |
| Прямі демографічні втрати через надсмертність за 1932-1934 рр. |
В січні 1939 р. був проведений новий
Всесоюзний перепис населення. При чому на відміну від перепису 1926 р.,
результати якого були в СРСР опубліковані в 56 томах, підсумки перепису 1939 р.
дозволили опублікувати лише у вигляді коротких загальних даних в пресі та
збірниках, а зведений том "Численность населения СССР" (по районам,
райцентрам, містам та великим
поселенням) – без розподілу за віком, статтю тощо – було видано для службового
користування із грифом секретно. Але й перепис 1939 р. виявив скорочення
чисельності українців порівняно із 1926 р. на 3,1 млн осіб, а казахів – на 870
тис. осіб. Частково це можна пояснити політикою асиміляції, коли українців за
межами УРСР записували росіянами. Стосовно казахів відомо, що близько 200 тис.
їх, рятуючись від голоду й колективізації, зуміло прорватися через кордон й
відкочувати в Китай, де вони утворили окремий автономний район в Північній
Джунгарії.
 |
| Національний склад населення СРСР за переписами 1926, 1937 й 1939 рр. (етноси чисельністю понад 1 млн осіб на 1937 р. ) Джерело: Перепись населения СССР 1937 г. Википедия. |
Але основна
причина скорочення чисельності казахів і
українців – безумовно голодомор 1933 р. Зокрема за розрахунками Інституту
демографії та соціальних досліджень імені М.Птухи НАН України за 1932–1934 рр.
прямі демографічні втрати від голодомору в Україні становили 3,9 млн. осіб, від
скорочення народжуваності – близько 600 тис. осіб. Другими за абсолютними втратами
та першими за відносними втратами щодо свого етносу були казахи, які вели до
цього напівкочовий спосіб життя і яких тодішній державний капіталізм переводив насильно
до осілості. В Казахстані голод 1932–1933 рр. має назву Ашаршилик (великий
голод).
 |
| Надсмертність 1932–1934 рр. у відсотках до загальної кількості населення. |
 |
| Тимофій Сапронов |
До них
належав і Тимофій Сапронов - активний учасник революції, він був опонентом
Леніна з 1919 р. На початку 1920 р. Сапронов очолював Харківський губком
більшовиків, тому зараз підпадає під закон про декомунізацію. А тоді в 1920 р.
очолювані ним децисти перемогли на 4-й Всеукраїнській конференції КП(б)У, після
чого ЦК РКП(б) скасував усі рішення цієї конференції та розпустив обраний там
ЦК КП(б)У – нечуваний випадок в історії більшовизму, а самого Сапронова
відкликали з України. В 1927 р. його виключили з партії, після чого він
знаходився в тюрмах або на засланні доки не був розстріляний в 1937 р. Він був
непримиренним ворогом сталінізму й закликав до революційної боротьби проти
«державно-капіталістичної диктатури».
«"Мы должны разъяснить раб[очему]
классу, что с этой политикой и м[елко]буржуазной диктатурой коммунисты ничего
общего не имеют, это политика ренегатов коммунизма. На наших фабриках не
социализм, а капиталистические формы эксплуатации, не соцсоревнование, а
ультрабуржуазная потогонная система. В деревне нет колхозов, а есть
государственные предприятия принудительного характера, там не социализация, а
экспроприация м[елких] собственников, в том числе и крестьянской бедноты. Называть наше хозяйство
социалистическим — значит делать преступление перед раб[очим] классом и
дискредитировать идеи коммунизма, следовательно, косвенно помогать буржуазии.»
Що таке голод Сапронов знав не по книжкам та фільмам: «Как сейчас помню 1891-1892 голодные
годы (мне тогда было 4-5 лет). Кирпичная с потолком, но без крыши, с побитыми
стеклами избенка, кругом «ни кола , ни двора», и лишь к этой избенке
прислонился шалашишко – это ночлег каким-то чудом уцелевшей и съевшей солому
клячи; больше не только скотины, но и курицы не было… Своего хлеба даже из
лебеды не было, купить не на что, «выдачка» (помощь голодающим) остается у
старосты и его приближенных кулаков. Запрягаем клячу и едем, во главе с
матерью, побираться. Выбираемся из дому ночью – стыдно. Выезжаем в поле и тут
прорывается накопившееся материнское горе. Под стук колес разбитого рыдвана
раздаются причитания: «И милые детушки, зачем я вас столько народила, на
горюшко великое, и что же вас господь батюшка не возьмет от меня горемычной».
А вот большой базар
города Мценска. Отпряженная кляча жует солому. Нас окружила тесным кольцом
толпа зевак, слышатся голоса: «Смотрите, смотрите! как хорошо пляшет девочка
побирушки» Это плясала моя трехлетняя сестренка и картавеньким язычком «тачала
присказки». Одни насмехались, другие умилялись таким зрелищем, третьи набожно
крестились и бросали ей «трынки» и «семерки» (1-2 коп.). А где же мать? Она
забилась в угол рыдвана и тихонько всхлипывает». (Деятели Союза ССР и
Октябрьской революции Автобиографии и биографии. М.,1989. Ч.3. Стб.9).
В той
час як офіційна сталінська пропаганда та «друзі СРСР» заперечували голод , вже
в 1932 р. «Бюлетень Опозиції» писав: «голод набуває самих гострих форм,
особливо важко на Україні, були випадки падіння людей на вулицях від виснаження».
Пізніше в 1933 р. той же «Бюлетень опозиції» писав про масові втечі селян від
голоду та зневажливе ставлення до них бюрократії. Лідер Лівої Опозиції Лев
Троцький писав в 1936 р.: «Загибель людей – від голоду, холоду, епідемій, репресій – на жаль не підрахована з
такою ж точністю, як загибель худоби, але вона також обчислюється мільйонами». Провину
за це він покладав на насильницькі методи сталінської колективізації.
Нещодавно
в середовищі українських істориків спалахнув скандал щодо фальсифікацій демографічних наслідків голодомору 1932-1933 рр. власне чисельності його жертв.
Національний музей голодомору-геноциду в своїх
публікаціях досить
агресивно нав’язує
суспільству цифру жертв «комуністичного геноциду» 1933 р. – в 10,5 млн.
українців. Його фактичний куратор, відставний генерал-лейтенант СБУ Микола
Герасименко навіть погрожує всім незгодним
із цією цифрою та його методикою обрахунку ученим - історикам та демографам - кримінальною
відповідальністю.
Таке
враження, що цифру жертв голодомору спеціально підгоняють під цифру скорочення
населення України за роки незалежності. При чому повністю ігнорують елементарні
основи демографії. Всі ж пам'ятають слоган початку 90-х років "Нас 52
мільйони!" За даними Держстату України такою дійсно була чисельність
населення України в 1992–1993 рр. Але вже із 1994 р. почалося невпинне скорочення чисельності
населення, що триває й досі. За тими даними Держстату на 1 жовтня цього року в
Україні мешкає лише 41,3 млн. осіб – без тимчасово окупованих територій.
Прибічники сталіністських і
проросійських партій типу КПУ та ПСПУ також давно спекулюють на цьому,
заявляючи, що справжній геноцид українського народу мовляв відбувається зараз.
Насправді
як «професійні українці» так і сталіністи повністю ігнорують основні поняття
демографії – народжуваність, смертність, природний та механічний рух населення,
типи демографічного відтворення та демографічний перехід. Україна, як і вся
Російська імперія, на початку ХХ ст. належала до традиційного типу
демографічного відтворення, характерного для аграрних суспільств з давніх
давен, коли висока народжуваність супроводжувалася високою смертністю. За
обрахунками тодішніх демографів, кожен четвертий народжений в Європейській
частині Російської імперії на початку ХХ ст. вмирав у віці до одного року, а
кожен другий – до 25 років. Це вважалося нормальним і природним: «Бог дав – бог
забрав». Так само як природною вважалася неписьменність та відсутність
елементарної медичної допомоги, наприклад, відсутність щеплень.
 |
| Джерело: Гладун О.М. Нариси з демографічної історії України ХХ ст. - К., 2018. - С.40. |
Характерний
приклад наводить в своїй автобіографії Олександр Довженко: "Батьки були
неписьменні. Неписьменні були батько, мати, баба і прабаба. Дід був письменний,
і батько не міг йому простити своєї темноти. Дітей мали багато - чотирнадцять -
перемінний склад, з якого залишилося двоє: я й сестра (нині лікар). Решта
померли в різний час, майже всі не дотягнувши до працездатного віку. І коли я
зараз пригадую своє дитинство і свою хату, і завжди, коли б я їх не згадав, в
моїй уяві - похорон. І перша телеграма, одержана в нашій хаті, повідомлення про
смерть мого брата - вантажника в Ростові. А я й досі не можу дивитися на
похорони А тим часом вони проходять по всіх моїх сценаріях, по всіх
картинах."
Протягом
ХХ століття в Україні відбулися глобальні зміни: перехід від аграрного
суспільства до індустріального, переїзд основної маси населення у міста,
запровадження загальної середньої освіти, зміна становища жінки тощо. Загалом
ці процеси називають суспільною модернізацією або формування модерного
суспільства. Природньо, що змінився і тип демографічного відтворення: як і в
більшості розвинутих країн знизився рівень народжуваності й рівень смертності,
зросла тривалість життя. Подібні процеси йдуть у всьому світі, хоч не всюди
однаково рівномірно й успішно.
Кожен
рік Всесвітня продовольча організація ООН фіксує голод в різних країнах світу,
від якого потерпають мільйони людей. Наприклад в минулому 2020 році за даними
ООН 9,9 % населення Землі страждало від недостачі їжи й неповноцінного
харчування - це понад 800 млн людей, в тому числі 149 млн дітей, що страждають
від виснаження та мають затримки в розвитку – переважно в країнах Азії та
Африки. Див.
доповідь
FAO 2021 р.:
https://www.fao.org/3/cb4474ru/online/cb4474ru.html#
доповідь
ООН 2021 р.: https://www.who.int/ru/news/item/12-07-2021-un-report-pandemic-year-marked-by-spike-in-world-hunger
В той же
час по всьому світу супермаркети списують або повертають виробникам десятки або
й сотні тон прострочених продуктів, які ніхто не купив. Чи можна вважати таке
суспільство нормальним?
Щодо
терміну "комуністичний геноцид". Наскільки обґрунований даний термін?
Так званий "комунізм" чи "марксизм-ленінізм" був офіційною
ідеологією - фактично державною релігією в СРСР, хоча опозиційних марксистів
той режим саджав у тюрми та знищував. В історії людства відомо багато прикладів
геноциду, які проводили християнські та мусульманські держави: від геноциду
індіанців в Америці, що розпочався від початку її завоювання європейцями
наприкінці ХV ст. й тривав до ХХ ст., до геноциду
вірмен в Османській імперії 1915 р. Чи можна називати ці геноциди відповідно
християнським та мусульманським, якщо християнство та іслам були офіційними
державними релігіями тих країн, що несуть за це відповідальність?
Чи можна вважати геноцидами штучні голодомори в Британській колоніяльній імперії XVIII - XX ст. – від Ірландії до Індії? Наприклад нещадна експлуатація Бенгалії англійською Ост-Індською компанією вже в 70-ті роки XVIII ст. поставила більшість місцевих селян на межу виживання. А в той час, коли мільйони вмирали від голоду, англійський губернатор Бенгалії Воррен Гастінгс доповідав в Лондон: «Попри загибель щонайменше третини населення і, як наслідок, скорочення оброблюваної площі, чистий збір податків за 1771 р. навіть перевищив збір за 1768 р.»
Можна сперечатися, чи був він менш цинічним, чи більш цинічним
ніж генеральний секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор, який в березні 1933 р.
доповідав Сталіну: «Бегство
из села несмотря на существующие преграды приняло значительные размеры. То, что
голод не научил еще очень многих колхозников уму-разуму, показывает
неудовлетворительная подготовка к посевной как раз в наиболее неблагополучных
районах».
Цікаво,
скільки з цих геноцидів визнала офіційно Україна? Окрім голокосту євреїв та
голодомору українців, здається, - жодного. Яскравий приклад - геноцид вірмен,
греків та ассирійців у Османській імперії під час першої світової війни.
Україна його не визнає - щоби не псувати стосунків із союзником - сучасною
Туреччиною.
 |
| З книги: Гладун О.М. Нариси з демографічної історії України ХХ ст. - К., 2018. - С.176. |
Спекуляції
на темі голодомору розпочав ще в 1935 р. міністр пропаганди нацистської
Німеччини Йозеф Геббельс, який ще тоді заявляв, що комуністи-євреї влаштували
голод у Росії, від якого померли мільйони людей. На жаль політичні спекуляції
на цій темі тривають досі, в тому числі в
Україні. Вшановуючи сьогодні жертв
сталінського голодомору 1932-1933 рр., жертв державно-капіталістичного режиму,
замість того, щоби вдаватися до маніпуляцій і фальсифікацій, танців на кістках,
на мій погляд варто подумати над тим, щоби зробити суспільство більш
справедливим і гармонійним, щоби не допускати більше голоду ніде й ніколи. Адже
сучасні технології давно вже дозволяють забезпечити продуктами усіх людей, як і
доставити ці продукти в усі точки земної кулі.
Андрій Здоров.
 |
| Джерело: Гладун О.М. Нариси демографічної історії України ХХ ст. - К., 2018. - С.158. |
Читайте
також нашу статтю 2006 р.:
Немає коментарів:
Дописати коментар