Сталінізм на пострадянському просторі: роздуми й спогади

 

Одеська газета "Большевик" за 2008 р.

Андрій Здоров 

5 липня 2025 р. в Підмосков’ї відбувся черговий ХІХ з`їзд Комуністичної партії Російської Федерації. Переобраний на ньому в черговий раз головою ЦК КПРФ 81-річний Геннадій Зюганов заявив, що «Справедливість і соціалізм – це головна національна ідея (росіян)». Звісно що багато говорилося про захист «Російського світу» («Русского мира») від наступу англосаксів, від «русофобії та антисовєтизму», необхідність згуртування патріотичних сил Росії.

Це зборище пройшло би зовсім непоміченим в Україні та й в Європі взагалі, якби чимало інформаційних агенцій не повідомили би «сенсаційну» новину про те, що цей з’їзд КПРФ ухвалив резолюцію, якою визнав доповідь Нікіти Хрущова на ХХ з’їзді КПРС в 1956 р. про культ особи Сталіна «помилковою та політично упередженою». Документ досі не опублікований на офіційному сайті КПРФ, але за повідомленнями медіа, стверджує, що доповідь Хрущова була побудована на підтасованих фактах і брехливих звинуваченнях, та містить заклик відновити «історичну справедливість» щодо Сталіна та повернути назву Сталінград місту Волгоград (до 1925 р. – Царіцин).

Ось цитата з офіційного сайту КПРФ:

«Г.А. Зюганов:

- Наш отчетно-выборный Съезд проводится в условиях войны, которую объявили натовцы и англосаксы Русскому Миру. Обращаю внимание, что только коммунисты побеждали фашизм. Мы этот уникальный победный опыт взяли себе на вооружение.

КПРФ дважды спасла Россию от Гражданской войны и вытащила ее после дефолта. Президент Путин за эти годы четыре раза менял свою стратегию. Владимир Владимирович боролся с терроризмом, собирал страну в единое целое, реализовывал национальные проекты, проводил политику суверенитета на основе самодостаточности. И мы эту политику поддерживаем.

Сегодня Президент в своем приветствии высоко оценил деятельность КПРФ, как старейшей, опытной партии, которая сражается за любимую Родину и на всех фронтах показывает пример.»

 

Такий холуйський щодо Путлера та його режиму виступ не став чимось новим та незвичайним. Створена залишками партійної номенклатури на початку 90-х років КПРФ від самого початку займала консервативну російсько-імперську позицію великодержавного шовінізму, що повністю суперечить непримиренній позиції Карла Маркса щодо російського імперіалізму, який він вважав головною загрозою для прогресивного розвитку та революційного руху в Європі. При чому сталінізм сам по собі це не лише поклоніння Сталіну особисто. Сталінізм – це визнання головної тези Сталіна, про те, що під його керівництвом в СРСР були побудовані основи соціалізму. Визнання СРСР соціалістичною державою в будь-якій формі – це є основа ідейного сталінізму.

 

Мені хочеться нагадати, що в Україні від 1991 й до 2014 р також діяли чимало сталіністських організацій. Щоправда найбільша з них – Комуністична партія України Петра Симоненка - таки соромилася відверто й прямо співати панегірики Сталіну, хоч час від часу й захищала сталінський режим. Але чимало дрібніших організацій були більш відвертими та вміщували портрети генералісімуса та похвали на його честь у своїх виданнях регулярно. Зокрема це «Союз коммунистов Украины» (в Одесі вони видавали газету «Слово Коммуниста», яку редагував уфолог (!) Гурам Цушбая), «Партія Комуністів-Більшовиків України» (Дніпропетровськ) тощо. Про їм мерзенну роль лакеїв російського імперіалізму я писав ще у 2001 році у статті «Кому нужны сапоги генералиссимуса?» в газеті «Мировая революция».

Однією з найстаріших сталіністських організацій на просторах колишнього СРСР була так звана «Всесоюзна Комуністична Партія Большевиков» (ВКПБ), яку заснувала Ніна Андрєєва. Вона ще у 1988 р. публічно виступила у пресі проти курсу Горбачова на десталінізацію, а в 1991 заснувала власну партію - ВКПБ, що стояла на принципах ортодоксального сталінізму, або як вони казали – «марксизму-ленінізму». Ця партія на відміну від КПРФ чи КПУ ніколи не була зареєстрована та не мала своїх депутатів ні в парламентах, ні в місцевих органах влади та різко критикувала КПРФ за зрадництво інтересів робітничого класу та принципів марксизму, реформізм та прислужництво російській буржуазії. ВКПБ в 1990-х роках мала розгалужену мережу членів та організацій. Зокрема в Україні їх очолював Секретар Бюро по Україні, Молдові та Придністров’ю відомий борець із «американо-сіоністським капіталом» Анатолій Маєвський, що видавав у Закарпатті газету «Рабоче-крестьянская правда». Ця газета мала навіть реєстрацію в Україні, але вона була заборонена в 2014 р. за підтримку агресії РФ у Криму та на Донбасі та підтримку сепаратизму, а сам Маєвський більше року відсидів у тюрмі.

В Одесі ВКПБ випускала газету «Большевик», яка намагалася поряд із портретами Сталіна та одами на його честь, займати класову позицію й щодо російського капіталізму. Звісно що не порвавши зі сталінізмом це їм не дуже вдавалося й прибічників було мало. Але під час помаранчевої революції 2004 р. ЦК ВКПБ виключив редакцію одеської газети «Большевик» із партії. Чому?

Ніна Андрєєва та її місцевий представник А. Маєвський тоді заявили, що проти відвертого фашиста й ставленика США Віктора Ющенка треба підтримати більш прогресивного кандидата Януковича. Одеська газета «Большевик» виступила рішуче проти цього за принципом «Чума на оба ваши дома!», бо Янукович – такий же представник великого капіталу, як і Ющенко, а російський капіталізм, що підтримує Януковича, ні чим не кращий за інші. Дізнавшись про це, Ніна Андрєєва провела резолюцію ЦК ВКПБ, якою виключила редакцію одеської газети «Большевик» із партії та заборонила усім членам ВКПБ поширювати цю газету. Деякі найбільш ревні прибічники цієї партії навіть  спалювали окремі номери цієї газети.

Попри це газета «Большевик» іще близько десяти років продовжували виходити в Одесі вже не як орган Одеського обкому ВКПБ, а як громадсько-політична газета ортодоксальних марксистів (більшовиків). Цікаво, що в ній можна було зустріти навіть статті проти російського націоналізму та російського фашизму, як от стаття одного із засуджених по справі «одеських комсомольців» 2002 року Олександра Герасимова «Фашизм в исполнении «коммунистов-ленинцев» из газеты «Совет рабочих депутатов» (Большевик, 2008, № 4 і 5).

Для чого це все треба сьогодні? Для того, щоби успішно бити ворога, треба його знати та використовувати усі слабкі місця. Подумайте, кому вигідна була позиція одеської газети «Большевик» під час виборів президента України 2004 р.? Нагадаю, що тоді Янукович набрав в Одеській області в першому турі 53,4 % голосів, в другому турі  - 67,8 %, в третьому – 66,6 % голосів. Я чудово пам’ ятаю, як усе місто та зокрема тролейбусне депо, де я працював було обліплене біло-блакитними стрічками Партії регіонів та портретами Януковича, як місцева влада примусово-добровільно збирала мітинги на його підтримку. Серед робітників також панувала проросійська позиція підтримки Януковича. Я особисто агітував тоді проти обох кандидатів.

 

Які причини поширення сталінізму на пострадянському просторі? Найголовніша причина - економічна криза під час переходу від державного капіталізму СРСР до приватновласницького капіталізму пострадянських держав, що супроводжувалася занепадом промисловості, велика частина якої працювала на радянський військово-промисловий комплекс, перерозподілом власності, розривом економічних зв’язків із країнами колишнього «соціалістичного табору». Все це на фоні відсутності класових робітничих організацій, які могли би відстоювати права робітників, призвело до багатомісячних невиплат заробітньої плати (в Україні на 2000 рік борги по зарплатам досягли максимуму – понад 7,5 млрд грн або 1,5 млрд долл), закриттю багатьох підприємств, різкого зростання безробіття, злочинності, захворюваності та смертності тощо.

В таких умовах звісно заклики повернутися до СРСР користувалися значною популярністю серед найширших верств населення. Чим користувалися звісно залишки колишньої номенклатури КПРС типу Зюганова та Симоненка, що на цій хвилі забезпечили собі місця та впливові фракції у буржуазних парламентах.

Пригадую такий випадок із початку 2009 р. Я тоді працював на комунальному підприємстві «Міськзелентрест». На фоні чергової економічної кризи борги по зарплаті досягли приблизно півроку. Жодних страйків та інших акцій протесту. На українському телебаченні періодично показують соціальну рекламу: Якщо Вам не виплачують заробітну плату – телефонуйте на гарячу лінію Кабінету міністрів! Один із наших робітників таки зателефонував. Розповів про нашу жахливу ситуацію. Але коли наприкінці його попросили представитися, він відповів: - Іосіф Віссаріонович Сталін!

Звісно, що цей робітник просто боявся назвати себе, бо боявся покарання з боку адміністрації. Але були й більш ідейні сталіністи, що нагадували мені особисто бонапартистів періоду Реставрації у Франції, тобто люди, що вірили у міф про великого мудрого й справедливого вождя, що покарає суспільних паразитів та наведе порядок. На жаль такі настрої, віра в доброго та мудрого вождя, гетьмана, царя або президента, який прийде та вирішіть усі наші проблеми, досі поширені серед людей різних поглядів – і лівих, і правих.

Нагадаю тут також свої «Тези пролетаря сьогодні» 2004 року, які тоді також викликали гостру реакцію сталіністів:

 

Тезисы пролетария сегодня.

 

1. Распад сталинской империи, называемой Советским Союзом, был закономерен и прогрессивен, ибо означал крах контрреволюционного сталинского режима и полное включение стран бывшего "социалистического лагеря" в мировую экономику.

2. Всякие призывы к возрождению СССР сегодня есть лишь отражение реваншистских планов российского капитала и российского империализма. Люди, поддерживающие этот лозунг, являются сознательными или несознательными пособниками этого империализма.

3. Социализм невозможен в одной отдельно взятой стране или группе стран, а возможен лишь как мировая система, как результат мировой пролетарской революции. Поэтому в СССР никогда не было и не могло быть социализма, как первого этапа бесклассового общества.

4. Существовавшая в СССР государственная форма капитализма являлась одной из ранних форм утверждения капитализма вообще и никак не могла быть высшей его стадией.

5. Именно сталинский режим уничтожил существовавшие в странах бывшего СССР традиции рабочего сопротивления и организованной борьбы трудящихся и эксплуатируемых классов за свои права.

6. Возрождение традиций классовой борьбы и классовых пролетарских организаций в странах СНГ требует полного отказа от всяческих иллюзий в отношении Советского Союза и "реального социализма". До тех пор, пока пролетарии будут верить в сказки о добром государстве и добром "царе" (Сталине, Путине, Лукашенко и т.д.), до тех пор никакой классовой пролетарской организации создать невозможно. Социализм и государство не совместимы.

 

Читайте також:

«Тези пролетаря сьогодні»: 2004 р. vs 2022 р.

Дело одесских комсомольцев 2002 г: террористы левые или правые?