![]() |
| Солдати російської армії в 1917 р. |
Військовим силам більшовиків
(точніше Совітської влади, до складу
якої входили тоді також ліві есери, ліві
соціал-демократи тощо) та Української
Центральної Ради у війні кінця 1917 —
початку 1918 рр. вже присвячено багато
досліджень1,
але в жодному з них нам не траплялися
порівняльного аналізу способів їх
формування. В сучасній українській
історіографії переважає точка зору
висловлена ще істориками державницької
школи на еміграції про те, що більшовики
мали у своєму розпорядженні багатомільйонну
регулярну російську армію, тоді як
лідери Української Центральної Ради
через свої соціалістичні переконання
власну армію розпустили, чим залишили
Українську Народну Республіку
беззахисною2.
“Ідеологічна зашореність соціалістичними
догмами не дала можливості провідникам
Центральної Ради створити власні збройні
сили. Їх ставлення до організації
національної армії було не просто
байдужим, а ворожим. Лідер соціал-демократів,
заступник голови Центральної Ради
Володимир Винниченко навесні 1917 р.
доводив: “Не своєї армії нам треба, а
знищення всяких постійних армій...””3
Насправді ідею знищення
постійної армії та заміни її загальним
озброєнням народу висловлювали багато
теоретиків соціалістичної думки ще у
ХІХ ст. й підтримували більшість
соціалістичних партій тодішньої Росії.
Зокрема, лідер більшовиків Володимир
Ленін у статті “Про двовладдя”,
опублікованій у газеті “Правда” 9
квітня 1917 р. (№28) до ознак революційної
диктатури пролетаріату й селянства
відносив: “2) замену
полиции и армии, как отделенных от
народу и противопоставленных народу
учреждений, прямым вооружением всего
народа; государственный порядок при
такой власти охраняют сами вооруженные
рабочие и крестьяне, сам вооруженный
народ»4.
В брошурі
“Матеріали до перегляду партійної
програми”, написаній в квітні — травні
1917 р., й виданій в липні того ж 1917 р., В.
Ленін пише: “Партия
борется за более демократическую
пролетарско-крестьянскую республику,
в которой полиция и постоянная армия
совершенно устраняются и заменяются
всеобщим вооружением народа, поголовной
милицией»5.
Та ж сама ідея знищення
регулярної армії, як елементу буржуазної
держави висловлена Леніним й у класичні
праці “Держава й революція”, написаній
у вересні 1917 р.:
“Самодействующая
вооруженная организация населения»,
столь непонятная буржуа-обывателю,
вынуждена была уступить место
профессиональным вооруженным отрядам
не из-за «усложнения общественной жизни»
(она усложнилась бы вместе с обществом),
а из-за раскола общества на непримиримо
враждебные классы, «самодействующее»
вооружение которых привело бы к
вооруженной борьбе между ними. Поэтому
каждая революция показывает нам, как
господствующий класс стремится
возобновить служащие ему особые отряды
вооруженных людей, а угнетенный класс
— создать новую организацию этого рода,
способную служить не эксплуататорам,
а эксплуатируемым.»6


