 |
Картина світу – мініатюра з «Християнської топографії» Козьми Індикоплову. |
Станіслав Кульчицький сформувався як історик ще в часи
того самого тоталітарного режиму, тому добре вивчив його ідеологію та практику.
Зокрема він розуміє і підкреслює
різницю між ідеями Карла Маркса та Фрідріха Енгельса про комунізм як безкласове
та бездержавне суспільство, засноване на суспільній власності, хоч і вважає ці
ідеї утопічними, та ідеями Володимира Леніна про державу-комуну, якою управляє
одна правляча партія, а фактично її вожді. «Яким чином В. Ленін ототожнював
свій комуносоціалізм, в центрі якого знаходилися ієрархічно структуровані
спільноти, з комуносоціалізмом Карла Маркса і Фрідріха Енгельса, що
вибудовувався на уявлених історичних спільнотах? Зовсім просто: нехитрою
підстановкою понять. У ленінській аргументації клас ототожнювався з партією, а
суспільство – з державою», - пише С. Кульчицький.
При чому С. Кульчицький прямо посилається на концепцію
американського історика й совєтолога Річарда Пайпса, про те, що «комуністичний
режим» в Росії продовжував традиції Московського царства та був відображенням
особистої концепції влади Леніна. «Нема потреби вірити, що історію роблять
«великі люди», – щоб визнати величезне значення особистості Леніна і його
впливу на ходу російської революції і на створення особливого політичного ладу.
Справа не тільки в тому, що зосереджена в його
руках влада дозволяла йому рішучим чином впливати на хід подій, але і в
тому, що політична система, народжена в жовтні 1917 року, стала якби втіленням
його особистості… Комуністична Росія з моменту своєї появи була дивовижним
відображенням свідомості і волі однієї людини, її біографія та історія злилися
й розчинилися одна в одній», – писав Р. Пайпс.
Фактично С. Кульчицький бачить причини появи цього
тоталітарного режиму в традиціях азіатської деспотії, на яких було засноване
Московське царство та Російська імперія, – про ці традиції писали ще Карл
Маркс, Карл Каутський та Карл Вітфогель
(автор книги «Східний деспотизм. Порівняльне дослідження тоталітарної влади»
1957 р.), та особистій концепції Леніна, який узурпував назву «комунізм» та
використав ці ідеї для захоплення влади й встановлення власної диктатури. При цьому
С. Кульчицкий вважає більш правильною назвою для цього режиму термін «рашизм».
Проте ця концепція Пайпса – Кульчицького ніяк не пояснює,
чому ж особиста теорія Леніна змогла підкорити третину людства і фактично
робить із Леніна надлюдину – злого генія чи диявола, що має надприродні
здібності обманювати цілі країни та народи та захоплювати їх у полон. По суті
ця ідеалістична теорія зовсім не спроможна пояснити роль та місце цих
«комуністичних» режимів в історії людства, бо ігнорує матеріальні умови життя
людей, рівень продуктивних сил та економічного розвитку суспільства.
Людство пройшло довгий і складний шлях розвитку уявлень
про навколишній світ. В давнину люди вірили, що Земля – центр всесвіту й має
пласку форму, а підтримують її міфічні тварини (черепахи, слони або кити). Для
повсякденних потреб давніх людей цих міфічних уявлень було достатньо. В
античній Греції Піфагор висловив думку, що Земля має кулясту форму. Цю думку
підтримали багато давньогрецьких філософів, але вони в основному таки вважали
Землю центром всесвіту. Проте в середні віки знову запанувала думка про пласку
форму Землі.
В 550 році нашої ери у візантійському місті Александрія
(нині Єгипет) помер монах Козьма Індикоплов, який написав книгу «Християнська
топографія». Він не був кабінетним ученим. До постригу в монахи Козьма був
купцем та мореплавцем, який відвідав узбережжя Індії (звіди й походить його
прізвисько), Цейлон (Шрі-Ланка), східне узбережжя Африки (сучасна Еритрея) й
залишив цікаві описання цих земель, звичаїв їх мешканців. Але у своїй книзі він
доводив, що Земля має форму плаского прямокутника, оточеного океаном, над ним
небесна тверда сфера, за якою знаходиться рай. Сонце щодня ховається за
конусоподібною горою на півночі, вночі переміщується на схід, щоби вранці зійти
знову. Зверху над небесною аркою знаходиться рай, звідки беруть початок
найбільші ріки. Світ загалом має вигляд півсферичного похідного намету – скінії
зі Старого Заповіту. Ця книга мала досить велику популярність в багатьох православних
країнах, зокрема й на Русі[2].
Хоча в середні віки також деякі вчені вважали, що Земля
має кулясту форму, але довести це практично люди змогли лише в добу Великих
географічних відкриттів наприкінці XV ст. Христофор Колумб
здійснив свою подорож до Америки в 1492 році і до кінця своїх днів вважав, що
він відкрив морський шлях в Індію. Відкриті ним земля довгий час називали «Вест-Індія», а корінних мешканців Америки
досі ми називаємо «індіанці». Власне Колумб помилився в розрахунках довжини
екватора й може саме завдяки цьому здійснив свої відкриття. Лише пізніше
Америго Веспуччі довів, що це зовсім інший материк, названий на його честь –
Америка.
 |
| Представники племен-жителів Америки до приходу європейців (малюнок з книги «Nordisk familjebok» — «Шведська енциклопедія»), 1904 |
Для європейців ці відкриття принесли величезні можливості
– колонізація нових земель, освоєння нових ресурсів, утворення нових держав,
розвиток мореплавства, торгівлі,
промисловості, культури, становлення нового капіталістичного суспільства
врешті-решт із властивим йому світовим ринком та світовою культурою.
Для самих індіанців в абсолютній більшості випадків ці
відкриття принесли катастрофу – знищення традиційного способу життя, знищення
старих цивілізацій, вбивства, пограбування, насильницьке позбавлення землі, насильницька
християнізація. Все це, а також занесені європейцями інфекційні хвороби - спричинило загибель значної частини корінного населення. Основна
маса корінних народів Північної Америки просто вимерли, а решта опинилися в резерваціях.
Історики небезпідставно вважають цю демографічну катастрофу одним з найбільших
геноцидів в історії людства, жертвами якого стали загалом щонайменше десять мільйонів
людей[3].
Лише в другій половині ХХ століття в багатьох країнах Америки почали піднімати
питання про відродження культури корінних народів, а в 2019-2020 роках
покотилася хвиля руйнувань пам’ятників Колумбу та іншим діячам колоніальної
епохи в США[4].
Із розвитком капіталізму в Європі та Америці виникають
нові класи й нові течії суспільної думки, зокрема ідеї суспільства соціальної
рівності без експлуатації людини людиною, ідеї суспільної власності на засоби
виробництва, що оформилися в теорії соціалізму, комунізму або анархізму. Ці
ідеї наприкінці ХІХ ст. набули широкої популярності насамперед в робітничому
русі, свідченням чого було заснування Міжнародного товариства робітників в 1864
році (Першого Інтернаціоналу), потім другого Соціалістичного Інтернаціоналу в
1886 році. Під кінець першої світової війни 1914-1918 років прибічники цих ідей
навіть приходять до влади в деяких країнах Європи – насамперед тих, що
виникають на руїнах Російської, Німецької та Австро-Угорської імперій. Найбільше
відомими з цих партій були російські більшовики, що прийшли до влади в
листопаді 1917 року. Російська республіка вже із січня 1918 року отримала назву
соціалістична та федеративна – РСФСР, а партія більшовиків із березня 1918 року
стала називатися комуністична – РКП(б).
 |
| Карл Маркс |
Більшовики оголосили себе учнями та послідовниками Карла
Маркса та Фрідріха Енгельса. Останні зокрема ще в 1847 році написали для невеликої
групи німецьких соціалістів-емігрантів в Англії «Маніфест Комуністичної партії»,
де майбутнє суспільство було окреслене таким чином:
«Коли в ході розвитку зникнуть класові відміни і все
виробництво зосередиться в руках асоційованих індивідів, тоді суспільна влада
втратить свій політичний характер. Політична влада у власному розумінні слова є
орґанізована сила одного класу для придушення другого. Якщо пролетаріат у
боротьбі проти буржуазії неодмінно об’єднується в клас, якщо шляхом революції
він перетворює себе в пануючий клас і як пануючий клас насильно знищує старі
виробничі відносини, то разом з цими виробничими відносинами він знищує умови
існування класової протилежності, класи взагалі, а тим самим і своє власне
панування як класу.
Місце старого буржуазного суспільства з його класами та класовими протилежностями займає асоціація, в якій вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх.»[5]
Хоча пізніше в своїй головній праці "Капітал" (1867) той же Карл Маркс доводив, що жодна суспільна формація, жоден спосіб виробництва та спосіб експлуатації не зникають доти, доки вони не вичерпали всі можливості розвитку продуктивних сил. Про яке зникнення класів взагалі, зникнення відносин панування та гноблення, зникнення експлуатації людини людиною може йти мова у Радянському Союзі? Навпаки в СРСР виник новий пануючий клас – партійна номенклатура (або як його називав Осип Дяків-Горновий – клас большевицьких вельмож), що жила за рахунок експлуатації робітників та селян, і застосовувала для утвердження та збереження свого панування часом найжорстокіші методи терору, які в інших державах застосовували в період первісного нагромадження капіталу та колоніалізму.
 |
| Сергей Новосельський |
Для всіх, хто щиро дивується, як у такій багатій та
цивілізованій європейській країні як Російська імперія початку ХХ ст. могли
прийти до влади екстремісти-більшовики, що вчиняли такі жахливі злочини, дуже
раджу книгу видатного російського демографа й статистика Сергєя Новосельського «Смертність
і тривалість життя в Росії», видану в Петрограді в 1916 р. не десь у підпіллі,
а типографією Міністерства внутрішніх справ.
На основі першого загального перепису населення
Російської імперії 1897 р. та даних про смертність та народжуваність, автор
склав перші в Росії загальні таблиці смертності та розрахував на їх основі
очікувану тривалість життя для кожного віку. Порівнявши із доступними йому
подібними даними по іншим країнам Європи, Новосельський дійшов невтішного
висновку, що за рівнем смертності в перші 15 років життя Росія посідає перше
місце в Європі. Приміром до 25 років в Англії доживало 69,4 % чоловіків та 72,5
% жінок, в Австрії 60,8 % чоловіків та 61,6 % жінок, в Європейській Росії –
лише 47,6 % чоловіків та 50,7 % жінок. Тобто половина з числа народжених у
імперії Романових у «золотий вік» російського самодержавства не доживала до 25
років! Це вважалося нормальним і природним: «Бог дав – бог забрав». Середня
очікувана тривалість життя при народженні становила на початку ХХ ст. в Швеції
52 роки, в Англії – 46 років, в Німеччині – 42, в Австро-Угорщині – 38,5, в
Росії – 32 роки[6].
Це все дані до першої світової війни, яка коштувала Росії
2 млн. убитих, 6 млн. поранених та понад 4 млн. полонених. Думаю, що це достатньо пояснює, наскільки цінилося людське життя в Російській імперії на початку ХХ ст.
Жінки-селянки та їх діти. Російська імперія. Початок ХХ
ст.
"Батьки були неписьменні. Неписьменні були батько,
мати, баба і прабаба. Дід був письменний, і батько не міг йому простити своєї
темноти. Дітей мали багато - чотирнадцять - перемінний склад, з якого
залишилося двоє: я й сестра (нині лікар). Решта померли в різний час, майже всі
не дотягнувши до працездатного віку. І коли я зараз пригадую своє дитинство і
свою хату, і завжди, коли б я їх не згадав, в моїй уяві - похорон. І перша
телеграма, одержана в нашій хаті, повідомлення про смерть мого брата -
вантажника в Ростові. А я й досі не можу дивитися на похорони. А тим часом вони
проходять по всіх моїх сценаріях, по всіх картинах." Так писав у своїй автобіографії відомий на весь
світ український кінорежисер Олександр Довженко, який в 1918 – 1919 роках був
козаком Дієвої Армії УНР, а потім став радянським митцем[7].
Хоча на виборах до Всеросійських Установчих зборів в
листопаді 1917 року більшовики отримали близько чверті голосів, більшість
отримали також соціалістичні партії, зокрема партії соціалістів-революціонерів
та соціал-демократів. Особливо це відчувалося на територіях пригноблених
народів, що входили до того в Російську імперію. Зокрема в Україні більшість
отримали українські соціалістичні партії, які утворили Українську Народну
Республіку, а в Грузії – грузинські соціал-демократи, що утворили Грузинську
Демократичну Республіку[8]. В
результаті довгої і кривавої боротьби більшовики змогли завоювати більшу
частину території колишньої імперії. Хоч вони визнали незалежність Фінляндії,
Польщі, Естонії, Латвії та Литви, решту територій вони таки підкорили собі та
утворили в 1922-1923 роках нову державу – Союз Радянських Соціалістичних
Республік – СРСР.
 |
| Владімір Ленін |
В утвореній ними державі – Союзі Радянських
Соціалістичних Республік – майже сімдесят років 7 листопада було головним
державним святом, яке називали днем «Великої Жовтневої соціалістичної
революції». Чому день жовтневого перевороту відзначається в листопаді? Справа в
тому, що тоді в 1917 р. на території Російської імперії, яка із вересня 1917 р.
називалася Російська республіка, діяв старий юліанський календар, який відставав
від сучасного григоріанського на тринадцять днів. Перехід на
загальноєвропейський сучасний календар (так само як і новий правопис) стався в
Росії та в Україні в тому числі завдяки цьому перевороту лише в 1918 р., а
найбільш запеклі вороги більшовизму – білогвардійці принципово користувалися
старим календарем та старим правописом до своєї остаточної поразки в 1920 р.
Жовтневий переворот був частиною чи переламним пунктом
великої російської чи східноєвропейської революції 1917–1921 рр. Попри гасла
соціалізму, які до речі проголошували тоді не тільки більшовики, але й інші
соціалістичні партії, що перемогли на виборах до Всеросійських Установчих
зборів в листопаді 1917 р., в тому числі й українські соціалістичні партії, що
утворили тоді ж Українську Народну Республіку, і російська, і українська
революції були суто буржуазними за своїми причинами, завданнями та
результатами. В цьому плані всі тодішні революціонери свідомо наслідували
досвід Великої французької буржуазної революції 1789 – 1799 рр., відтворюючи
навіть її терміни – «установчі збори», «комісари», «директорія», «трибунал»,
«вороги народу», «надзвичайні комісії» тощо.
Більшовики зіграли роль якобінців, чия диктатура знищила
усі залишки феодального ладу абсолютної монархії Романових. Жорстокий червоний терор
(також термін із Франції 1793 р.,
дослівно – «жах») сприяв утвердженню режиму державного капіталізму та нового
панівного класу – партійно-державної бюрократії або державної буржуазії, яку в
СРСР назвали номенклатура. Радянський Союз став по суті новою формою Російської
імперії, подібної до імперії Наполеона Бонапарта, а режим державного
капіталізму певний час сприяв модернізації суспільства жорсткими методами
первісного капіталістичного нагромадження. Докладніше про це я писав у своїй
книзі «Державний капіталізм і модернізація Радянського Союзу» (2003)[9].
Ця модернізація означала перехід від традиційного
аграрного суспільства із пануванням ручної праці, станової нерівності, масової
неписьменності, традиційного типу смертності та демографічного відтворення
(коли кожен четвертий помирав у віці до одного року, а кожен другий до 25
років) – до новітнього промислового суспільства із переважно міським населенням
та машинним виробництвом, культурною революцією, що передбачала загальну обов’язкову
середню освіту, та сучасним типом демографічного відтворення. Ціною цього
переходу в нашій країні, як і багатьох інших, були голодомор і репресії,
знищення мільйонів людей й знищення традицій робітничого і соціалістичного
руху, атомізація суспільства.
 |
| Джерело: Гладун О.М. Нариси з демографічної історії України ХХ ст. - К.: Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України, 2018. - С.158. |
В той же час нова форма імперії формально визнавала
пригноблені народи окремими націями та для утримання їх під своїм контролем
змушена була погодитися на формально окремі державні утворення, хоч і керовані
російською комуністичною партією із Москви. Зокрема замість УНР була утворена
Українська Соціалістична Радянська Республіка, яка навіть в 1945 р. стала
членом-засновником ООН. До речі так саме, як і Британський домініон Індія,
тільки Індія отримала незалежність в 1947 р., а УРСР – в 1991 р.
 |
| Тимофєй Сапронов |
"С
точки зрения исторического развития капитализма наш государственный капитализм
не только не является высшей формой развития капитализма, а скорее его
первичной формой, формой – в своеобразных условиях – первоначального
капиталистического накопления, он является переходным от пролетарской революции
к частному капитализму. Как в Англии (в 16-17вв.) мелкий производитель путем
огораживания был лишен средств производства (см. “Капитал”, первый том), так и
у нас так называемая “коллективизация” отделила мелкого производителя –
крестьянина от его средств производства. Хотя если в Англии “овцы поели людей”,
у нас бюрократические “колхозы” поели и овец, и крестьян”[10].
Так описував на засланні в 1931 р. результати сталінської
колективізації один з діячів Лівої опозиції в РКП(б), лідер групи
демократичного централізму й непримиренний ворог сталінізму Тімофєй Сапронов, розстріляний
в 1937 р. Зокрема в «Капіталі», на який він посилався, Карл Маркс, описуючи
історію становлення капіталізму в Західній Європі на прикладі Англії, показує,
що первісне нагромадження капіталу було по суті процесом відокремлення
безпосереднього виробника від засобів виробництва, перетворенням селян і
ремісників на найманих робітників – пролетарів. І цей процес завжди
супроводжувався насильством та спирався на допомогу держави. Англійські
огорожування, що згоняли селян із землі, та криваві закони проти бідняків, що
змушували їх працювати включно із актом про осілість, були такими ж необхідними
передумовами перетворення Великої Британії на першу країну промислового
капіталізму, як і работоргівля та нещадне пограбування колоній, що призводило
до періодичних смертоносних голодоморів – від Ірландії до Індії.
На почату 2003 року в Одесі вийшла друком моя монографія
«Державний капіталізм і модернізація Радянського Союзу: марксистський аналіз
радянського суспільства». Книга була невелика за обсягом і наклад в 200
примірників швидко розійшовся. Книга виклала хвилю відгуків від марксистів та
лівих на всьому пострадянському просторі: частина підтримувала її ідеї, частина
засуджувала. Наприклад, одеські сталіністи з газети «Большевик» назвали цю
книжку – антирадянський пасквиль, що повторює буржуазні фальсифікації історії
СРСР, зокрема й «вигадки Кульчицького про голодомор».
Насправді назва книжки трохи невдала. Краще було би
назвати «Державний капіталізм і модернізація в Радянському союзі», бо я в ній
описав процеси модернізації в СРСР, та доводив саме, що ніяке відродження
Радянського Союзу неможливе. А саме за відродження чи побудову нового СССР.2.0
виступали тоді й виступають зараз багато сталіністів, що узурпували назву
комуністи в Росії та інших колишніх республіках червоної імперії.
Жертвами штучно створеного голоду 1932–1933 років в СРСР
стали понад 7 млн людей, в тому числі 3,9 мільйонів в Україні[12].
Всесоюзний перепис населення 1937 року виявив недостачу в Радянському союзі
понад 6 млн. осіб. Одразу ж після доповіді про це в Кремль, цей перепис було
оголошено неправильним та засекретили. Матеріали перепису 1937 р. розсекретили
тільки в 1990 р. Перепис виявив недостачу в країні 6,2 млн людей в порівнянні
із даними поточної реєстрації природнього та механічного руху населення. В
порівнянні із переписом 1926 р., чисельність українців в СРСР скоротилася внаслідок
голоду та політики асиміляції майже на 4,8 млн. осіб (15,3 %), чисельність
казахів – на 1,1 млн. осіб (27,9 %)[13].
В той час як офіційна сталінська пропаганда та «друзі
СРСР» заперечували голод , вже в 1932 р. «Бюлетень Опозиції» писав: «голод
набуває самих гострих форм, особливо важко на Україні, були випадки падіння
людей на вулицях від виснаження». Пізніше в 1933 р. той же «Бюлетень опозиції»
писав про масові втечі селян від голоду та зневажливе ставлення до них
бюрократії. Лідер Лівої Опозиції Лев Троцький писав в 1936 р. про наслідки сталінської
колективізації в СРСР: «Число коней впало на 55 % - з 34,6 млн. в 1929 р. до
15,6 млн. в 1934 р., поголів’я рогатої худоби – з 30,7 млн. до 19,5 млн, тобто на 40
%... Загибель людей – від голоду, холоду, епідемій, репресій – на жаль не
підрахована з такою ж точністю, як загибель худоби, але вона також обчислюється
мільйонами»[14].
Провину за це він покладав на авантюризм та насильницькі методи сталінської правлячої
кліки.
Щодо терміну "комуністичний геноцид". Наскільки
обґрунтований даний термін? Так званий "комунізм" чи
"марксизм-ленінізм" був офіційною ідеологією - фактично державною
релігією в СРСР, хоча опозиційних марксистів той режим саджав у тюрми та
знищував. В історії людства відомо багато прикладів геноциду, які проводили
християнські та мусульманські держави: від геноциду індіанців в Америці, що
розпочався від початку її завоювання європейцями наприкінці ХV ст. й тривав до
ХХ ст., до геноциду вірмен в Османській імперії 1915 р. Чи можна називати ці
геноциди відповідно християнським та мусульманським, якщо християнство та іслам
були офіційними державними релігіями тих країн, що несуть за це
відповідальність?
Чи можна вважати геноцидами штучні голодомори в
Британській колоніальній імперії XVIII – XX ст. – від Ірландії до Індії?
Наприклад Великий голод в Ірландії 1845 – 1849
років був спровокований епідемією картопляного гриба фітофторозу, але причиною
його буда деструктивна колоніальна політика англійського уряду, що позбавила
більшість ірландських селян засобів до існування. Від голоду померло від 500
тис. до 1,5 млн. осіб. Мільйони людей вимушені були емігрувати. Населення Ірландії
скоротилося із 8,1 млн в 1841 році до 4,45 млн. людей в 1901 році.
Нещадна експлуатація Бенгалії англійською Ост-Індською
компанією вже в 70-ті роки XVIII ст. поставила більшість місцевих селян на межу
виживання. А в той час, коли мільйони вмирали від голоду, англійський
губернатор Бенгалії Воррен Гастінгс доповідав в Лондон: «Попри загибель
щонайменше третини населення і, як наслідок, скорочення оброблюваної площі,
чистий збір податків за 1771 р. навіть перевищив збір за 1768 р.»
Можна сперечатися, чи був він менш цинічним, чи більш
цинічним ніж генеральний секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор, який в березні
1933 р. доповідав Сталіну: «Бегство из села несмотря на
существующие преграды приняло значительные размеры. То, что голод не научил еще
очень многих колхозников уму-разуму, показывает неудовлетворительная подготовка
к посевной как раз в наиболее неблагополучных районах».
Цікаво, скільки з цих геноцидів визнала офіційно Україна?
Окрім голокосту євреїв та голодомору українців, здається, - жодного. Яскравий
приклад – геноцид вірмен, греків та ассирійців у Османській імперії під час
першої світової війни. Україна його не визнає - щоби не псувати стосунків із
союзником – сучасною Туреччиною.
Спекуляції на темі голодомору розпочав ще в 1935 р.
міністр пропаганди нацистської Німеччини Йозеф Геббельс, який ще тоді заявляв,
що комуністи-євреї влаштували голод у Росії, від якого померли мільйони людей.
На жаль політичні спекуляції на цій темі тривають досі, в тому числі в Україні. Вшановуючи сьогодні
жертв сталінського голодомору 1932-1933 рр., жертв державно-капіталістичного
режиму, замість того, щоби вдаватися до маніпуляцій і фальсифікацій, танців на
кістках, на мій погляд варто подумати над тим, щоби зробити суспільство більш
справедливим і гармонійним, щоби не допускати більше голоду ніде й ніколи. Адже
сучасні технології давно вже дозволяють забезпечити продуктами усіх людей, як і
доставити ці продукти в усі точки земної кулі.
 |
| Джерело: Гладун О.М. Нариси з демографічної історії України ХХ ст. - К.: Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України, 2018. - С.40. |
Колись було прийнято вірити в пласку Землю, Колумб вірив,
що відкрив морський шлях в Індію, а не в Америку, а корінних мешканців того
континенту досі називають індіанцями. Тепер прийнято вірити, що в СРСР та йому
подібних державах був комунізм. Називати ці режими комуністичними тому, що так
називали себе правлячі там партії, – це все одно, що називати Америку
«Вест-Індія», тому що так називали її європейські колонізатори в XVI
ст., або вірити в пласку Землю, посилаючись на «Християнську топографію» Козьми
Індикоплову. З таким же успіхом можна наприклад називати християнськими
режимами середньовічні монархії та імперії Європи та їх колонії нового часу,
тому що державною релігією в них було християнство.
 |
До речі ще в 1883 році в рік смерті Карла Маркса
англійський винахідник і автор брошури «Зететична астрономія» Семюел Роуботам
заснував «Товариство прихильників теорії пласкої Землі», яке й досі існує в США[15].
Вони проводять збори, записують ролики на ютубі та пропагують свої погляди,
вважаючи, що всі дані про кулясту чи еліпсоїдну Землю – фальсифікація та змова,
вигідна NASA та іншим темним силам, щоби видурювати гроші з бюджету. Звісно, що прибічниками її є лише декілька тисяч маргіналів. На жаль теорія про комуністичні режими має набагато більше прибічників. Але
розвиток науки та раціонального знання спинити неможливо й рано чи пізно ці
хибні уявлення відійдуть у минуле.
Сучасний путінський режим в Росії є по суті реакційний
режим вторинного бонапартизму, що відроджує традиції російського царизму та
сталінізму, але вже без модернізаційного проєкту. Новітній російський рейх ніби
хоче повернути історію назад в часи Російської імперії ХІХ століття,
заперечуючи навіть існування українців як нації, і в цьому дійсно
перетворюється на російську форму фашизму – рашизм. І характерно, що Путін
вважає більшовиків п’ятою колоною та зрадниками, що розвалили історичну Росію й
нібито «створили Україну». В цьому сучасний Кремль повторює ідеологів
російського білого руху[16],
що й створили першу форму російського фашизму в еміграції в 20-х – 30-х роках
ХХ ст.
Подолання новітнього фашизму та старого імперіалізму вимагає
й подолання старих уявлень про суспільство та його розвиток, нав’язуваних нам
протягом ХХ століття тоталітарними режимами, зокрема й тими, що привласнили
собі назви «соціалізм» та «комунізм». Подолання хибних уявлень розчищає дорогу
для формування нових суспільних течій та побудови нового дійсно справедливого суспільства
в світі, що унеможливить жахіття війни.
[1] Кульчицький С. Чи були більшовики комуністами? // Світогляд. – К.,
2023. - № 1(99). – С.30-37. Режим доступу: http://svitohlyad.org.ua/index.php/uk/2023?issue=1
[2] Мильков В. В. «Христианская топография» Козьмы
Индикоплова и содержащаяся в ней космологическая проблематика //
Космологические произведения в книжности Древней Руси. — СПб.: Издательский дом «Міръ», 2009. — Вып.
IV (2). — С.22-30. Режим доступу: https://iphras.ru/uplfile/root/biblio/russ/Kosm_pred_2.pdf
[3] Цифру в десять мільйонів
загиблих внаслідок європейської колонізації корінних мешканців Америки називає
наприклад в своїх лекціях відомий історик Тімоті Снайдер. Серед дослідників
існує чимало інших оцінок, але всі згодні, що тут йдеться про мільйони жертв. Див. огляд тут: https://en.wikipedia.org/wiki/Population_history_of_Indigenous_peoples_of_the_Americas
[4] Гриценко Г. “Виставляйте як крадене”: меморіальна
культура у постколоніальну добу. // «Коридор». 26.07.2020. Режим доступу: http://www.ji-magazine.lviv.ua/2020/vystavlyajte-yak-kradene.htm
[5] Маркс К.
Енгельс Ф. Маніфест Комуністичної партії. Розділ ІІ.
Режим доступу: https://vpered.wordpress.com/2009/09/18/marx-engels-manifest/
[6] Новосельский С.А. Смертность и продолжительность жизни в России. – Петроград: Тип. Мин. Внут.
Дел, 1916. –
208 с. Режим доступу: http://www.demoscope.ru/weekly/knigi/novoselskij/novoselskij.html
Тим, кому важко читати всю книгу, можна взяти скорочений варіант в журналі:
"Общественный врач" (Петроград),1916. № 3.С.148-152.
[7] Довженко О.П. Автобіографія //
Довженко О. Вибрані твори. – К.: Сакцент плюс, 2008. – С.25.
[8] Ли Эрик. Грузинский
эксперимент.: забытая революция 1918-1921. Пер. с англ. – М.,
СПб.: Нестор – История, 2019. – 256 с.
[9] Здоров А.А. Государственный капитализм и модернизация
Советского Союза: марксистский анализ советского общества. – Одесса, 2003. –
124 с.; Изд 2-е, испр. и доп. – М.: Комкнига, 2006. – 160 с. Режим
доступу: Частина
перша:
https://proletar-ukr.blogspot.com/2015/02/blog-post_22.html
Частина друга: https://proletar-ukr.blogspot.com/2015/02/5-11.html
Резюме українською: https://proletar-ukr.blogspot.com/2015/09/c.html
[10] Сапронов Т. Агония мелкобуржуазной диктатуры. 1933. Режим доступу: https://levoradikal.ru/archives/4946
[11] Клифф Т. Государственный капитализм в России. – Л.,
1991. – 287 с.; Кліфф Т. Імперіалістична експансія
Росії // Вперед. – Мюнхен, 1951. — Ч. 7-8 (19-20). — С. 14-16. Режим доступу: https://vpered.wordpress.com/2009/07/27/cliff-imperialist-expansion/;
Вс. Фелікс (Голубничий). Плянова й вільна
економіка. Порівняння // Вперед. – 1952. - Ч. 1-2 (21-22). — С. 8-10. Режим
доступу: https://vpered.wordpress.com/2011/10/20/holubnichy-planned-and-market-economies/
(В. Голубничий тоді ще вірив, що СРСР може наздогнати США).
[12] Гладун О.М. Нариси
з демографічної історії України ХХ ст. - К.: Інститут демографії та соціальних
досліджень імені М. Птухи НАН України, 2018. - С.176.
[13] Всесоюзная
перепись населения 1937 г. Краткие итоги. - М.: Институт истории СССР, 1991. - С.18,
83.
[14] Троцкий Л.Д. Преданная революция. – М.: НИИ культуры, 1991. – С.36-37.
[16] Здоров А. «Старые
песни о главном» або новий напад імперської маячні
// Пролетар України. 25.07.2021. Режим доступу: https://proletar-ukr.blogspot.com/2021/07/blog-post.html
; Здоров А. Чи є Путін більшовиком? // Ділова столиця. 18.12.2022. Режим
доступу: https://www.dsnews.ua/ukr/blog/chi-ye-putin-bilshovikom-18122022-471252
Немає коментарів:
Дописати коментар