21 лютого на сайті
Інституту історії України було розміщено нове видання, підготовлене
працівниками цієї установи, зокрема відділу історії Української революції
1917-1921 років[1].
Діячі Української революції 1917–1921 рр.:
Енциклопедичний довідник. ‒ Зошит 1 / Відп. ред. Верстюк В.; Відп. секретар
Кудлай О.; Автори: Басара-Тиліщак Г., Бойко О., Буравченков А., Верстюк В.,
Корольов Г., Кудлай О., Лупандін О., Осташко Т., Павлишин О., Пиріг Р., Рубльов
О., Скальський В., Тимченко Р. НАН України. Інститут історії України. ‒ К.:
Інститут історії України, 2022. ‒ 443 с.
В анотації до цієї книги сказано:
«Енциклопедичні зошити — є проміжним результатом
підготовки "Енциклопедії історії Української революції 1917–1921
років". На розгляд і обговорення насамперед експертного середовища
пропонується більше 240 статей, що представляють біограми громадських,
військових, культурних, церковних, діячів; лідерів політичних рухів доби
Української Центральної Ради, Гетьманату Павла Скоропадського, Директорії УНР,
Західно-Української Народної Республіки, а також генеральського і старшинського
складу Армії УНР, Галицької армії, отаманів повстанського руху; членів
українських урядів, службовців національного дипломатичного корпусу,
кооператорів, учених. Представлено енциклопедичні статті про міністрів
Тимчасового уряду Росії, керівників і учасників "білого" руху,
російських учених, лідерів більшовицької партії Росії. Видання включає також
біографії політичної, військової і дипломатичної еліти країн, які безпосередньо
впливали на перебіг подій в Україні революційної доби — США, Франції;
представників вищого військового командування та дипломатичного корпусу країн
Четверного союзу — Німеччини, Австро-Угорщини, діячів національних рухів Польщі
і Чехословаччини.»
Далі подано 247 біографічних нарисів різного обсягу – від
двох абзаців до кількох сторінок. Дослідники можуть висловити і деякі вже висловили свої зауваження щодо конкретних нарисів та деталей біографій. Наприклад
Геннадій Єфіменко, Олексій Янковський та Андрій Руккас вже виявили чимало фактичних
помилок та перекручень, хронологічних ляпів та невідповідностей.
Мені особисто не зовсім зрозумілі принципи, за якими
відбиралися до цього довідника історичні особи, бо ні з анотації, ні з
передмови на жаль неможна зрозуміти, яким чином визначали укладачі внесок того
чи іншого діяча в історію Української революції.
Понад три роки тому у вересні 2019 року той же відділ
історії Української революції видав «Словник Енциклопедії історії Української
революції 1917-1921 років»[2].
Тоді ми з Анатолієм Дубовиком написали відкритий лист до співробітників Інституту
історії України – авторів цього «Словника», де поставили запитання: якими
принципами керувалися вони при відборі історичних діячів, явищ, організацій?
Чим обумовлена явна перевага правоконсервативних сил та персоналій, включно із
російськими білогвардійцями? Чому дуже обмежено представлені або просто
відсутні діячі лівих течії – анархістів, лівих есерів, більшовиків? [3]
На наше звернення дуже оперативно надійшла відповідь
авторів «Словника». Стосовно більшовиків, вони зауважили: «Інформації про них
предостатньо в радянських виданнях, частина з них (брати П’ятакови, Євгенія
Бош, Григорій Петровський, Християн Раковський та ін.), представлена в словнику
і розчиняти до без кінця подібними іменами майбутню енциклопедію, це шлях до
того, щоби потопити Українську революцію у російських водах.»
Про анархістів: «Теж стосується і махновців. Є стаття про
махновщину і стаття про Нестора Махна. Чому ще треба писати про Петра Гавриленка та Семена
Каретника і не писати про Федора Щуся чи Василя Куриленка. Можливо, хтось
створить енциклопедію махновського руху.»
І висновок: «Щоб зрозуміти ліс як систему, зовсім
необов’язково переписати всі дерева, кущі, мох та гриби в лісі. Так і в
історичній науці.» [4]
 |
Газета «Кієвлянинъ» від 3 вересня 1919 року (за старим стилем, який принципово використовували білогвардійці, це було 21 серпня)
|
Ну от і наступний етап підготовки «Енциклопедії історії
Української революції» працівниками відповідного відділу Інституту історії
України. Немає ні Нестора Махна (ні жодного іншого представника анархістського
руху), ні Миколи Скрипника, ні Євгенії Бош, ні Георгія Пятакова, ні Християна
Раковського, ні Василя Шахрая, ні Олександра Шумського, ні Володимира
Затонського... Це все вже стало «російські води» чи «мох та гриби»?
Натомість широко представлені діячі «української держави»
гетьмана Скоропадського, включно із тими, що ненавиділи все українське й
називали українську мову собачою (як от харківський губернський староста
генерал Петро Залєсський або директор департаменту Державної варти Петро
Аккерман) та ціла низка діячів та керівників російського білого руху, що
боролися за відновлення «єдиної і неділимої Росії», із включенням туди
«Малоросії» та «Новоросії»: генерали Михайло Алєксєєв, Микола Брєдов, Петро
Врангель, Антон Денікін, Михайло Дроздовський, Абрам Драгоміров, Олексій
Калєдін, Лавр Корнілов, Петро Краснов, Олександр Лукомський, Володимир
Май-Маєвський (подаю всі імена та прізвища в українській транскрибції, як вони
подані у довіднику, хоч самі ці діячі використовували російську). Це все не
«російські води»? Чому вони більшою мірою заслужили бути представленими серед
діячів Української революції, ніж Микола Скрипник чи Нестор Махно, Олександр
Шумський чи Василь Шахрай?
Може тому, що прах Антона Денікіна був перенесений в
Москву в 2005 році за сприяння президента РФ Владіміра Путіна й він особисто
відкривав пам’ятник на його новій могилі та отримав в подарунок від його доньки
шашку Денікіна зі словами «від головнокомандувача головномандувачу»?[5]
Білогвардійський бронепотяг «Єдиная Россія» з характерною літерою V на борту. 1919 р.
Наприклад, Михаїл Дроздовський в довіднику представлений як «російський
військовий діяч українського походження», докладно описано його бойовий шлях та
підкреслено позитивні риси: «За свідченням його оточення, М. Д. являв собою
тип воїна-аскета, відзначався особистою хоробрістю, мужністю і витривалістю, за
що користувався беззаперечною повагою і підтримкою своїх підлеглих.» (с.194).
При чому жодним словом не згадано ні про його українофобські імперські погляди,
ні про його активну участь у білому терорі на території сучасної Запорізької
області України. От, наприклад, як про це згадував генерал-хорунжий армії УНР
Всеволод Петрів: «Дроздовці, прийшовши в Дмитрівку, викликали всіх селян
призовного віку та почали перевіряти документи та всіх тих, у кого знайшли їх
не в порядку, вибили шомполами. А чоловік з дванадцять, у яких найдено документи
з посвідкою та печаткою комітетів, виведено в напрямку Мелітополя, примушено
вирити своїми руками могилу і розстріляно, селові заборонивши ховати їх на
кладовищі. Селяни крадьком поховали нещасних, а недобре присипана могила, «воняючи»,
нагадувала «освободителей России», яких психольогія мало чим ріжнилася від
психольогії темного неосвіченого армійця з загону Муравйова, який порядкував у
Києві такими самими засобами, підготовляючи грунт контрреволюції»[6].
При чому все це дроздовці та інші білогвардійці чинили
під тим самим російським триколором і тим самим двоглавим орлом, які і зараз є
державним символами російських окупантів.
 |
| Заступник навальника окупаційної поліції РФ в Запорізькій області Алєксєй Селіванов в своєму кабінеті. 6 травня 2022 р. На стіні портрети: М. Дроздовський, А. Бенкендорф, І. Ільїн, В. Путін, П. Столипін, О. Бузина. |
Представлені також діячі Німецької та Австро-Угорської
імперій: кайзер Вільгельм ІІ, міністр Оттакар Чернін, генерали Пауль Гінденбург,
Герман фон Айхгорн, Карл Гренер, Роберт Кош, Едуард фон Бельц та Едуард фон
Бем-Ермоллі тощо. Є навіть помічник генерала Гренера майор Вальтер Ярош, який
безпосередньо розробляв проєкт гетьманату.
Серед більшовицьких діячів представлені лише керівники
Совітської Росії та Комінтерну Володимир Ленін і Григорій Зінов’єв та чомусь три
більшовицьких діяча другого плану з України – Сергій Бакинський, Ісаак
Крейсберг та Григорій Колос. Чому саме вони? Чому не Лев Троцький, який
безпосередньо брав участь у вирішенні питань, пов’язаних з Україною, зокрема
був співавтором Маніфесту-ультиматуму Українській Центральній Раді в грудні
1917 року, а потім 10 січня 1918 року визнав право УНР брати участь у мирній
конференції в Брест-Литовську, потім став організатором Червоної Армії?
Серед командирів Червоної Армії удостоєний бути
представленим в цьому довіднику лише Микола Щорс. Немає ні Льва Троцького, ні
Володимира Антонова-Овсієнка, ні Михайла Фрунзе, ні Віталія Примакова, ні
Миколи Кропив’янського, ні Василя Боженка, ні Сили Міщенка тощо.
І якщо вже є діячі гетьманату Скоропадського, який був
наслідком "нетипової окупації" України німецькими та австрійськими
військами, як то пише один з авторів Руслан Пиріг, то обов'язково мають бути і
діячі УНР Совітів та Української Соціалістичної Радянської Республіки цього
періоду. Хоча б тому, що сучасна Україна є юридично і фактично правонаступник
радянської. І закривати очі на небажані факти - значить обманювати себе та
інших. Але навіть жодного керівника українських совітських чи радянських урядів
не представлено.
Навіть з українських військових діячів УНР та ЗУНР забули
додати Євгена Коновальця та Дмитра Вітовського, отаманів Зеленого (Данила
Терпила) та Никифора Григор’єва, Юрія та Василя Тютюнника та багато інших.
Декілька прикладів точності й перевіреності біографій
більшовиків. Ісаак Крейсберг за даними авторів довідника "в січні -
лютому 1918 р. - нарком фінансів, заступник наркома фінансів в Народому
Секретаріаті (укр. рад. уряді)."(с. 265). Проте посад наркомів тоді в
цьому уряді взагалі не було. Відомства очолювали народні секретарі. Народним
секретарем фінансів із 17(31) грудня 1917 по 8 березня 1918 року був Володимир Християнович
Ауссем, прізвище якого зафіксовано в десятках документів того часу[7],
але відсутнє в цьому довіднику. Радянська енциклопедія "Великий Жовтень і
громадянська війна на Україні" 1987 р. подавала дві довідки - про Ауссема,
і про Крейсберга. Обидва названі народними секретарями фінансів, правда Ауссем
- із грудня 1917 по квітень 1918, а Крейсберг тільки в січні -лютому 1918[8].
Насправді в усіх документах того часу народним секретарем фінансів названий
Ауссем. Ісаак Крейсберг був короткий час лише комісаром Київської контори
Державного банку і заступником Ауссема[9].
Тобто тут автори довідника перенесли некритично дані із радянської
енциклопедії. А от про реальний факт членства Крейсберга в Крайовому комітеті
охорони революції, що був створений Малою Радою спільно із київськими
революційними організаціями 25 жовтня (7 листопада) 1917 р., - автори довідника
не згадали.
Григорій Колос за даними авторів довідника «весною
1918 служив у політвідділах червоних підрозділів (2-й Укр. Червоній армії та
14-й Червоній армії). У липні очолив Гол. штаб повст. рад. військ на Лівобер.
Україні. Відповідальний за орг-цію боротьби проти загонів Н. Махна та повст.
осередків під час денікінської окупації України» (с. 250). Тут події 1919 року чомусь перенесені в 1918
рік, бо і створення обидвох цих червоних армії, і Головний штаб повстанських
радянських військ Лівобережної України, і денікінська окупація України
датуються таки 1919 роком. До речі головним завданням цього штабу і особисто Г.
Колоса в 1919 році була саме боротьба із денікінською окупацією України, і в
цій боротьбі анархісти були союзниками більшовиків[10].
Війна між махновцями та більшовиками розгорілася після вигнання російських
білогвардійців. За заслуги в цій боротьбі за даними того ж довідника Г. Колос
нагороджений був орденом Червоної зірки в 1925 році, хоча сам цей орден було
засновано лише в 1930 р.
Ще раз: мова тут іде про видання державної наукової
установи, а не про приватну збірку. На разі ми обговорюємо процес підготовки
"Енциклопедії історії Української революції 1917-1921 років" як
державного замовлення. На попередньому етапі цього - етапі "Словника"
- ми із Анатолієм Дубовиком поставили запитання про принципи відбору персоналій
та організацій та причини явної переваги правоконсервативних сил і неуваги до
лівих течій. Нам офіційно відповіли, що ми пропонуємо "мох та гриби"
та прагнемо "потопити Українську революцію в російських водах". Тепер
ті самі автори пропонують варіант, де перекіс ще більший в бік російських
білогвардійців. Тому й виникає питання: це не намагання потопити Українську
революцію в російських водах? Що саме для авторів є "мох та гриби", і
як вони відрізняють російські води від українських?
Якими ж принципами керувалися автори й укладачі цього
довідника при відборі персоналій? У передмові читаємо:
«Як велике, масштабне явище, революція вийшла далеко за
межі України, в той чи інший спосіб змусила про себе говорити багатьох
зарубіжних діячів, і не тільки говорити, але й брати в ній участь. Очевидно
всіх не представиш у короткому вступі, але значна частина з них стали героями
цієї книги, яка є прологом до створення масштабної «Енциклопедії історії
Української революції 1917–1921 років». Частина з представлених постатей добре
відома, частина — ні. Автори ставили перед собою завдання не тільки відтворити
біографію окремої людини, а й створити загальну картину, в якій їх герої
органічно поєднані, зв’язані абрисом революції, не зважаючи на те, що їх дії і
погляди часами носили діметрально протилежний характер».
Тільки от «загальна картина», представлена у виданні, є
переважно картиною життя діячів «старого порядку» Російської, Німецької та
Австро-Угорської імперій, на шляху яких трапилася така халепа як революція 1917
року, із якої не всім з них вдалося виплисти. Й така картина зовсім не дає
розуміння того, яким же чином формувалася українська нація, як вплинула
революційна доба на життя основної маси українського народу – селян та
робітників, та який зв’язок між Українською революцією 1917-1921 років та створенням
незалежної України в 1991 році. А цей зв’язок неможливо встановити без розгляду
українських і неукраїнських лівих течій, що діяли в Україні, без історії
створення совітської або радянської України, яка до речі двічі проголошувала
незалежність – в 1918 та 1991 році, процесів українізації та національного
відродження, формування модерного суспільства та модерної нації. Відповідно до
цього й відбір діячів Української революції 1917 – 1921 років має відображати
ці всі процеси.
Проблема не в тому, що в цьому виданні є помилки, неточності, плутанина, тенденційна концепція, упереджений підбір персоналій тощо. Помилки трапляються в кожного і ніхто від них не застрахований. Проблема в тому, що автори видання (а саме відділ історії Української революції 1917-1921 років Інституту історії України НАН України), відмовляються вести навіть діалог щодо цього всього, зайнявши чітку правоконсервативну позицію та відкидаючи всі пропозиції з іншого боку, ігноруючи чіткий взаємозв'язок національного та соціального визволення в цій революції. А оскільки правими консерваторами в часи Української революції 1917-1921 років в Україні були переважно російські білогвардійці та прибічники відродження російської імперії, то й концепція довідника фактично зосереджується на висвітленні, а часом і апології цих консервативних і по суті антиукраїнських сил.
та сторінці Геннадія Єфіменка:
[1] http://resource.history.org.ua/item/0017114
[2] Словник енциклопедії історії Української революції 1917-1921 років / Гол. ред. В.Ф. Верстюк; Упоряд.: Верстюк В., Пиріг Р., Осташко Т., Бойко О., Устименко В., Кудлай О., Корольов Г., Скальський В., Тимченко Р., Лупандін О., Басара-Теліщак Г. НАН України. Інститут історії України. ‒ К.: Інститут історії України, 2019. ‒ 124 с. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/item/0014661
[3] Здоров А., Дубовик А., Кравець Ю., Ільїн В. Відкритий лист до науковців Інституту історії України Національної академії наук України [Електронний ресурс] [Рец. на]: Словник енциклопедії історії Української революції 1917–1921 років. ‒ К.: Інститут історії України, 2019. ‒ 124 с. // Historians.in.ua. ‒ 2019. ‒ 14 вересня. Режим доступу: https://www.historians.in.ua/index.php/en/dyskusiya/2665-vidkritij-list-do-naukovtsiv-institutu-istoriji-ukrajini-natsionalnoji-akademiji-nauk-ukrajini?fbclid=iwar2gsrgziojbmgskiwsue089zunhv_s-omrydbudrhf39or5wfqpslcflum
[4] “Щоб зрозуміти ліс як систему, зовсім необов’язково інвентаризувати всі без винятку дерева, кущі, мох та гриби”: Відповідь співробітників відділу історії Української революції 1917-1921 рр. Інституту історії України НАН України на відкритий лист з приводу публікації «Словника енциклопедії Української революції 1917-1921 років» [Електронний ресурс] // Historians.in.ua. ‒ 2019. ‒ 14 вересня. Режим доступу: https://www.historians.in.ua/index.php/en/dyskusiya/2666-vidpovid-na-vidkritij-list-z-privodu-publikatsiji-slovnika-entsiklopediji-ukrajinskoji-revolyutsiji-1917-1921-rokiv?fbclid=iwar2y7ks77rdzc3ifknyb2lvk5evkukrsjx2gajujieae5idwjtye4oa7vw0 ;
або: http://resource.history.org.ua/item/0014679
Немає коментарів:
Дописати коментар