До сторіччя "дива на Віслі": українці в радянсько-польської війні 1920 р.

(нотатки зі статистики)

Зараз багато українських істориків пишуть про український вимір радянсько-польської війни 1920 р., про союз Пілсудського і Петлюри, братерство по зброї, спільну боротьбу за свободу та внесок Дієвої армії УНР у розгром більшовиків[1]. Але при цьому чомусь геть забувають про те, скільки українців тоді воювало по інший бік фронту - в складі власне  Червоної Армії.

Слід зазначити, що ані Польща Юзефа Пілсудського, ані більшовицька Росія не ставили собі за мету створювати чи сприяти створенню незалежної та суверенної України. Їх інтереси були суто прагматичними - приєднання українських земель та використання їх природних, людських, продовольчих та інших ресурсів. Але в кривавій боротьбі між цими двома новоповсталими державами вони змушені були рахуватися із силою українського народу та інколи йти на поступки його національним інтересам. Готуючи похід на Київ задля відновлення Речі Посполитої в кордонах 1772 р., як уявної федерації Польщі, України, Білорусі та Литви за гегемонії Варшави, Пілсудський вирішив для прикриття укласти Варшавський договір із фактично вже позбавленою території Директорією УНР, обмежено визнавши її права. Це не було визнання рівноправної держави, а визнання лише Директорії на чолі із Симоном Петлюрою в обмін на відмову УНР від Західної України та гарантії прав польських землевласників в Україні (яким на початку ХХ ст. належала приблизно половина земель Правобережної України)[2]. Навіть Київ не мав входити до складу майбутньої УНР за цим договором, бо він не входив до складу Речі Посполитої в кордонах 1772 р. Окрема військова конвенція передбачала, що армія УНР буде підпорядкована польському командуванню, всі залізниці України переходять у розпорядження польської влади, всі харчові продукти, коней, підводи для польського війська мав постачати український уряд.

Варшавський договір Польщі та УНР за книгою: Мазепа І. Україна в огні й бурі революції 1917-1921 рр. – К.: Темпора, 2003 – С.400-401.

Але як тільки польский уряд зрозумів, що ці плани рухнули, а сил вести війну більш немає, про цей договір було забуто. Так само діяло й більшовицьке керівництво: попри формальне визнання незалежності та рівноправності Радянської України в договорі між УСРР та РСФРР 28 грудня 1920 р., вона залишалася повністю під контролем Кремля. Раніше в радянській історіографії оспівували й згадували лише українців, що воювали на боці Червоної Армії. Тепер в українській - згадують лише противників більшовизму. І в першому, і в другому випадках виходить викривлена однобічна картина.

Встановити чисельність українців в складі Червоної Армії можна за вже відомими джерелами. 28 серпня 1920 р. в межах загального перепису населення країни Рад було проведено загальний перепис Робітничо-Селянської Червоної армії та флоту. Він показав, що їх чисельність була майже вдвічі менша за ту цифру, яку наводило вище військове командування, зокрема й Л. Троцький в доповіді на 9-му Всеросійському з’їзді Рад в грудні 1921 р. – 5,5 млн осіб. Насправді перепис зафіксував лише 2 892 066 осіб, решту становили лише штатні одиниці. За  національним складом вони розподілялися так: великороси – 2268429 або 78,4 %, українці – 167304 або 5,8 %, татари – 96 490 або 3,3 %, білоруси – 62495 або 2,1 %, євреї - 38 327 або 1,3 %, чуваші – 29 038 або 1 %, поляки 22083 або 0,7 %, литовці - 4904 або 0,2% тощо. До речі 509 осіб визначили свою національність як галичани, а 109 – русини.[3] Близько 30 тис. червоноармійців не змогли відповісти на запитання про національність, вказуючи віросповідання (православний, мусульманин) або соціальний статус (селянин, робітник тощо).  Ще 459 осіб з ідейних міркувань написали в графі національність – «інтернаціоналіст»[4].

О БЕЛОРУССКОЙ РЕВОЛЮЦИИ и ЕЕ ПЕРСПЕКТИВАХ.

Режим Олександра Лукашенка в Білорусі перейшов у наступ: лідерів стайкомів та учасників акцій знову затримують, звільняють з роботи, піддають штрафам, адміністративним арештам, погрожують кримінальними справам. Лукашенко погрожує робітникам локаутом, штрейкбрехерами та ОМОНом. Тривають дискусії про становище в Білорусі й серед лівих як у самій Білорусі, так і за її межами. Ми публікуємо тут думку учасника робітничого й соціалістичного руху в Україні із середини 1980-х років, трубопрокатника 6-го розряду із Дніпра (Дніпропетровська) Олега Дубровського.

«ПРОФЕССИОНАЛЬНЫЙ ОРГАНИЗАТОР ЗАБАСТОВОК» 90-х ГОДОВ.

Не как «диванный стратег», но как социалистический рабочий активист (которого еще в далеком 1996-м году боссы наградили титулом «агитатора, провокатора и профессионального организатора забастовок») и как человек, не по кинофильмам знающий, что такое свист пуль над головой, хочу поделиться некоторыми соображениями относительно буржуазно-демократической революции в Белоруссии.

Основное впечатление последней недели (17.08 – 23.08.2020), - что революция пробуксовывает, топчется на месте, что развития нет. Но если революция не идет вперед, значит, она откатывается назад. Это «классика жанра», это подтверждает история  революций.

Можно долго, очень долго мирно ходить по улицам Минска и собираться на митинги. Ходить с убывающим энтузиазмом и соответственно, с убывающей численностью. Диктатор даже не будет пытаться эти демонстрации разгонять. Применяя точечные, индивидуальные репрессии и мобилизуя своих сторонников, он будет ждать разложения, угасания движения, которое неизбежно наступит при таком образе действий,  при такой безрезультативности. Ведь репрессивный аппарат режима остается невредимым, ему еще не нанесено ни одного поражения и Лукашенко будет ждать удобного момента, чтобы начать подавление революции (может быть, под шум обещаний о косметических политических реформах).

Авторитарные диктатуры мирным хождением по улицам не свергаются. Вспомним недавнюю историю: как свергалась диктатура Маркоса на Филиппинах; диктатура Сухарто в Индонезии; военная хунта в Аргентине; вспомним «арабскую весну»… Диктатуры свергались только нарастанием напора революционных масс, радикализацией их действий, что приводило к деморализации и распаду репрессивного аппарата.

А вот близкий для белорусов географически, исторически, культурно, политически и, казалось бы, ментально, совсем недавний по времени революционный опыт, - наш украинский Майдан. Но насколько можно судить, даже среди поднявшихся против авторитарной диктатуры Лукашенко белорусов отношение к украинскому Майдану негативное. «Мы не допустим украинского сценария»; «У нас не будет Майдана»; «Нам не нужен Майдан» - такие публичные заявления можно слышать от лидеров этого, пока что бесплодного, «мирного протеста». Но не будет Майдана – будет Лукашенко…

Только Майдан, т.е. силовое противостояние (вплоть до баррикадных боев) массы протестующих против репрессивного аппарата режима в решающем пункте, - в столице, поддержанное всеобщей забастовкой и атакой на структуры власти в областных центрах    (аналогично украинской «ночи гнева» в феврале-2014, когда в западноукраинских областных центрах  революционные массы штурмом овладели «присутственными местами»: облгосадминистрациями; прокуратурами и  т.д.) сможет нанести решающее поражение репрессивному аппарату и свалить  диктатуру Лукашенко.

О движущих силах революции и всеобщей забастовке.

Революция в Белоруссии носит буржуазно-демократический характер. Такая революция для успешного ее завершения нуждается в союзе, в блоке всех классовых сил, заинтересованных в свержении авторитарной диктатуры. Поэтому надо решительно отвергнуть ультралевые обвинения в адрес белорусских промышленных рабочих, - что они, мол, по своей классовой несознательности помогают либеральной буржуазии захватить власть. Очень серьезной концептуальной ошибкой ультралевых является их априорно враждебное отношение к   буржуазной демократии, их мнение о том, что борьба пролетариата за эту демократию, против авторитарной диктатуры, есть проявление неразвитого классового сознания. Однако, все обстоит с точностью до наоборот. Борьба рабочих против авторитарной диктатуры, за буржуазно-демократические свободы, есть важный шаг вперед в развитии их классового сознания. Завоевание демократии, обучение демократии, использование институтов буржуазной демократии для своих классовых нужд и целей, - вот что нужно рабочему классу. Опыт новейшей истории указывает на то, что авторитарные диктатуры свергал классовый союз: буржуазии, мелкой буржуазии и пролетариата (которые по прежнему являются основными классами буржуазного общества), блок всех общественных организаций, интересы этих классов представляющих. Это в полной мере относится и к Белорусской революции. Потом, после победы над диктатурой, этот союз, этот блок, очень быстро распадется и вчерашние союзники станут классовыми врагами. Но в условиях буржуазной демократии каждый класс займет социальные позиции соответственно своей реальной политической силе, соответственно своей классовой сознательности и организованности. Безусловно, пролетариат, промышленный рабочий класс в частности, останется эксплуатируемым классом, но только буржуазная демократия создает ему наиболее благоприятные условия для развития борьбы за свои собственные классовые интересы.

Всеобщая забастовка промышленных рабочих.

Впервые, после буржуазно-демократической революции 1989-1991г.г. (которая привела к краху КПССовского тоталитарного режима, к  распаду «СССР» и «советского блока» в целом), «постсоветский» промышленный пролетариат массово выступил против авторитарной диктатуры, с политическими требованиями свободы и демократии. Этот факт не может не вдохновлять социалистических активистов, отдавших развитию рабочего движения не один десяток лет. Но в то же время не может не тревожить та ситуация, что провозглашенная в Белоруссии всеобщая забастовка пока что является фикцией. Имеет место злоупотребление понятием забастовка. Собрались рабочие на митинг перед заводоуправлением – это уже называется забастовкой, вышли за проходную и прошлись мирным маршем по городским улицам, - тоже забастовка и т.д. Считается, например, что бастует Минский тракторный завод, - одно из крупнейших предприятий белорусской индустрии (14 000 рабочих). Но оказывается (по словам председателя стачкома МТЗ), что бастует всего лишь 300 человек, «оформивших административные отпуска за свой счет». Как можно так профанировать понятие забастовки?!  Примеров можно приводить еще много. В целом, оказывается, что действительно бастуют (с полной остановкой производства продукции) лишь рабочие «Белоруськалия» в Солигорске. Это огромное предприятие, но это лишь одно предприятие, а вся белорусская промышленность лишь условно охвачена всеобщей забастовкой. Где-то бастуют отдельные цеха, где-то – отдельные группы рабочих, которые вышли за территорию заводов и которым администрация отрезала путь обратно, «заблокировав пропуска»(?!).  И тут же: репрессии против отдельных рабочих активистов; «ОМОН в цехах»; тут же рассуждения о том, что «всеобщая забастовка разбилась о наше законодательство»; тут же призывы к таким гибельным, деморализующим, тупиковым, абсурдным во время революционного подъема формам протеста, как голодовки…

Я не буду критиковать деятельность белорусских рабочих активистов. Наверняка, они делают все, что могут. По своему многолетнему опыту я знаю, как отчаянно трудно дается развитие рабочей борьбы в среде «постсовесткого» промышленного пролетариата; какими тяжелыми могут оказаться, казалось бы, элементарные первые шаги по организации забастовки; сколько горьких разочарований в братьях по классу, сколько провалов ожидает рабочих активистов на этом пути; с каким неверием, недоверием, сомнениями; шатаниями, штрейкбрехерством и самым подлым «стукачеством» в своей родной рабочей среде приходится сталкиваться. Но в любом случае нельзя выдавать желаемое за действительное, - громогласно провозглашенной всеобщей забастовки белорусских промышленных рабочих все еще нет, за нее еще нужно бороться.

«Каждая стачка несет в себе элементы гражданской войны», - говорил один из наиболее выдающихся революционеров ХХст. Лев Троцкий. Об этом надо помнить всегда и более всего это относится к политической забастовке во время революционного натиска на авторитарную диктатуру. В этих условиях забастовка на промышленном предприятии в самых общих чертах должна выглядеть так:

- полная остановка производства и прекращение отгрузки готовой продукции;

- оккупация предприятия рабочими, недопущения на его территорию администрации, штрейкбрехеров и представителей силовых структур режима;

- организация рабочих дружин для охраны предприятия и активных  действий за его территорией;

- материальное обеспечение бастующих, - пусть в этом поможет ситуативный революционный союзник, либеральная буржуазия;

- координация действий с другими бастующими предприятиями;

- наступательность во всем, пассивная выжидательная тактика ведет к поражению…

И само собой разумеющееся – на каждом заводе забастовкой должен руководить авторитетный стачечный комитет…

Если бы у меня была возможность сейчас обратиться к белорусским братьям по классу, я бы им привел два высказывания еще одного выдающегося революционера прошлого, Жоржа Дантона. По моему, для условий белорусской революции эти его слова полностью сохраняют свою актуальность.

«… Граждане! Ни один народ на земле не может добиться свободы без борьбы. В нашей среде немало предателей. Если бы не они, борьба была бы давно окончена… Будьте едины и спокойны, обсуждайте мудро вопрос о средствах самозащиты. Решайте смело, и ваша победа обеспечена!...»

«Смелость, смелость, еще раз смелость! Будьте наступающими!»

Олег Дубровский.

24.08.2020 

Читайте также:

О. Дубровский. Автобиографические заметки.

Олег Дубровський. Коротка авторизована біографія.

ЗАБАСТОВКА НА ОПЫТНОМ ТРУБНОМ.

Олег Дубровський: «Адміністрація назвала мене підбурювачем і професійним організатором страйків. Це найвища оцінка моїй діяльності». Інтерв'ю взяв Артем Чапай 2011 р. // "Спільне". № 4. 2012. Класова експлуатація і класова боротьба.

Украина между Востоком и Западом: незавершенная революция (Заявление группы "Против течения". 2014 г.).

Білорусь: загальнонаціональний страйк

- Не бойтесь, я вас избивать не буду...

- Да Вы что?

(из диалога Лукашенко с рабочими МЗКТ).

17 серпня 2020 р. в Білорусі розпочався загальнонаціональний страйк проти режиму Лукашенка. До нього долучилися робітники найбільших підприємств країни:

ВАТ "Бєларуськалій", Білоруський металургійний завод, Мінський тракторний завод, Мінський автомобільний завод, Мінський моторний завод, Мінський електротехнічний завод, Мінський завод колісних тягачів, завод "Атлант", ВАТ "Нафтан" (Новополоцьк), Білоруський автомобільний завод, "Гомсельмаш", Мозирський нафтопереробний завод, ВАТ "Світлогорськхімволокно", Жабінковський і Городєйський цукрові заводи, "Гроднопромстрой" та багато інших.

Основні вимоги страйкарів: відставка Лукашенка, визволення всіх заарештованих під час протестів 9-12 серпня, визволення всіх політв'язнів, покарання винних у масових побиттях та катуваннях, у фальсифікаціях виборів, скасування термінових контрактів для найманих робітників тощо. Зараз утворюються страйкові комітети на підприємствах та Національний страйковий комітет.

Лукашенко вранці 17 серпня прибув на Мінський завод колісних тягачів, щоби виступити перед робітниками. Хоча на зустріч із ним адміністрація та охорона намагалися відібрати лише благонадійних та вірнопідданих, але навіть там робітники освистали його, зустрічали сміхом та вигуками «Йди геть!».

      Ниже подаємо відеозаписи, відзняті робітниками та викладені в Телеграм-каналах https://t.me/nexta_live та https://t.me/mkbelarus . Ці живі картини спілкування "батька нації" із робітниками безцінні. Вони показують не тільки його зверхньо-хамське ставлення до них, але й зростаюче невдоволення робітництва.

Нагадаємо, що 9 серпня в Білорусі відбулися вибори президента, на яких за офіційними даними понад 80 % набрав О. Лукашенко. Після оголошення попередніх результатів по всій країні пройшли масові акції протесту проти фальсифікацій. В ході придушення їх каральними органами було заарештовано близько 6700 осіб, поранено близько 200, двоє людей загинуло (А. Тарайковський у Мінську та А. Вихор в Гомелі), 30 осіб досі вважаються зниклими без вісті. За даними Міністерства охорони здоров’я Білорусі, із установ МВС, ізоляторів за ці дні до лікарень було доправлено 158 людей із побиттями, переломами іншими важкими травмами.

Вперше від часів розпаду СРСР робітничий клас на пострадянському просторі масово виступив проти поліцейського свавілля та авторитарної диктатури, із політичними вимогами свободи та демократії. Вважаємо це важливим кроком у його розвитку.

Дехто зараз пише про відсутність класової свідомості в робітників Білорусі, як мовляв допомагають лібералам. Ми вважаємо значно гіршим, коли люди мовчать у відповідь на приниження та знущання, коли втрачають людську гідність. Свідомість народжується не із мовчання, а із дій протесту, нехай спершу неусвідомлених чи неправильних, але дій. Лише захищаючи свої людські права, вони можуть розвинути й свою класову свідомість. Революції починаються не тоді, коли робітники прочитають всі 50 томів Маркса чи Леніна, а тоді, коли вони відчувають на собі знущання та гноблення, коли піднімають свій протест і обурення проти несправедливості, нехай часто при цьому й несучи чимало ілюзій. Революція 1905 р. почалася із ходи робітників на чолі із попом Гапоном до царя Миколи ІІ, революція 1917 р. спершу привела до влади таких буржуазних діячів, як Мілюков та Гучков. Й лише під час тривалого процесу боротьби робітники позбавляються ілюзій та захищають свої інтереси.

Досі зберігається імовірність російської інтервенції в Білорусь. Лукашенко вже двічі  за ці дні говорив телефоном із Путіним і той обіцяв йому допомогу у вирішенні безпекових проблем. Але Білорусь - це не Крим і не Донбас, і вторгнення може стати останнім поштовхом до падіння самого путінського режиму та розпаду нинішньої Росії, на східній окраїні якої - в Хабаровську вже місяць тривають протести. 

В будь-якому випадку ми висловлюємо солідарність із боротьбою робітників Білорусі та бажаємо їм успіхів.

К СИТУАЦИИ В РЕСПУБЛИКЕ БЕЛАРУСЬ

9 серпня 2020 р. в Білорусі пройшли вибори президента. В умовах тотального терору та арештів політичних противників та опонентів, Центральна виборча комісія оголосила, що за попередніми даними діючий президент Олександр Лукашенко набрав понад 80 % голосів. Того ж вечора на вулиці білоруських міст вийшли тисячі обурених білорусів, яким обридла його 26-річна диктатура. У відповідь режим кинув проти народу свої каральні органи, ОМОН та війська. За даними МВС вже понад п'ять тисяч заарештовано, понад 200 поранено. Серед заарештованих і побитих не тільки прибічники ліберальної опозиції, але й багато непричетних до неї осіб. Наприклад, в Мінську були затримані активіст білоруської партії лівих "Справедливий мир" Павло Каторжевський та активіст білоруської партії "Зелені" Юрій Глушаков.

Вчора 11 серпня на більш як десяти підприємствах Білорусі пройшли акції протесту, деякі призупинили роботу, опозиція закликає до загально національного страйку. Навіть деякі профкоми офіційної казенної профспілки висловили обурення діями режиму. 

Прибічники Лукашенка серед українських правих кажуть, що він нібито захищає суверенітет Білорусі від російського імперіалізму. Насправді він захищає лише власні інтереси й заради збереження своєї необмеженої влади здасть Білорусь Кремлю. Найбільше, що не подобається Кремлю - це саме революційні виступи та повалення диктаторів.

Деякі українські прибічники Лукашенка кажуть, що за офіційними даними в Білорусі середня заробітня платня вище, ніж в Україні на 17,8 %, а середня пенсія - на 36 %. Але при цьому забувають, що в Україні завдяки значному обсягу тіньової економіки велика вага "сірої" та "чорної" зарплатні, яка збільшує реальні доходи принаймні на третину. А українські пенсіонери досі користуються багатьма соціальними пільгами (безкоштовний проїзд на громадському транспорті та електричках), які вже 15 років тому скасовано в Білорусі. Як забувають сказати й про те, що в Білорусі 90 % найманих працівників переведено на термінові контракти, а одержавлена профспілка захищає інтереси адміністрації, а не робітників.

Ми публікуємо тут заяву Спілки демократичних соціалістів Росії щодо цих подій.

К СИТУАЦИИ В РЕСПУБЛИКЕ БЕЛАРУСЬ

Заявление Союза демократических социалистов (Россия).

10 августа в Белоруссии начались массовые акции протеста в связи с масштабными фальсификациями на выборах президента. Нынешние выборы в республике отличаются беспрецедентными фальсификациями и нарушениями, сравниться с которыми могут разве что «голосование» по поправкам в конституции РФ 1 июля. Если в 2006 и 2010 годах оппозиционных кандидатов арестовывали после выборов, то сейчас их в буквальном смысле репрессируют превентивно. Арестованы также лидеры братской нам социал-демократической партии «Народная Грамада» Николай Статкевич (это уже третье уголовное дело против авторитетного и мужественного политика) и Сергей Спарыш, в общей сложности как минимум несколько сот активистов подвергалось арестам и задержаниям.
Тем не менее, многие данные указывают, что на самом деле А.Лукашенко проиграл выборы уже в первом туре. Не случайно с поздравлениями ему поспешили только лидеры авторитарных режимов Китая, Казахстана и России. На данный момент на улицах Минска идут бои между гражданами и защитниками диктатуры Лукашенко. Есть жертвы среди гражданского населения. То, что мы видим – не что иное, как преступление авторитарного режима Александра Лукашенко против народа, который уже точно является чужим для него. По большому счету сейчас решается, кому будет принадлежать Белоруссия – народу, или же обезумевшему диктатору. Отказавшись мирно передать власть Лукашенко поставил себя вне закона и является преступником.
СДС поддерживает народ Белоруссии и ожидает:
- прекращения насилия против гражданского населения.
- ареста Лукашенко и лиц, причастных к преступлениям против народа,
- немедленного освобождения всех политзаключённых и реабилитации всех преследовавшихся по политическим мотивам в 1994 – 2020 годах;
- формирования правительства народного доверия на основе широкой коалиции общественных и политических сил;
- немедленной отмены навязанных в период правления Лукашенко норм трудового законодательства, направленных против интересов работников;
- возвращения к Конституции 1994 года и начала общественной дискуссии о необходимости разработки новой Конституции и созыва Учредительного собрания;
• отмены антипрофсоюзного и антизабастовочного законодательства, роспуска сформированного старым режимом руководства Федерации профсоюзов Белоруссии и создания условий для свободной деятельности в Беларуси всех профсоюзов;
• скорейшего проведения свободных местных, парламентских и президентских выборов.
Кроме этого, мы требуем, что бы российское правительство не вмешивалось в ситуацию в Белоруссии!
Отдельно, выражаем поддержку социал-демократической партии «Народная Грамада»
Мы за свободу Беларуси, потому что мы за свободу России!
За нашу и вашу свободу!
Разам пераможам! / Вместе победим!