Перше видання книги Василя Шахрая в Україні

Вийшла друком книга забороненого за радянських часів більшовицького діяча, засновника українського "націонал-комунізму" Василя Шахрая "Революция на Украине". Це третє її видання, й перше видання творів Шахрая в самій Україні. Перші два видання "Революция на Украине" 1918 і 1919 років побачили світ у Саратові, й зараз є бібліографічною рідкістю.

Найбільш відомий твір Василя Шахрая, опублікований у співавторстві із Сергієм Мазлахом - книга "До хвилі" ("Що діється на Вкраїні і з Україною") - теж було видано на початку 1919 р. у Саратові коштом Українського відділу Народного комісаріату у справах національностей РСФРР. За цю книгу Василь Шахрай і Сергій Мазлах 9 березня 1919 р. постановою ЦК КП(б)У були виключені з партії. Їм обом заборонялося займати будь-які посади в радянських установах, а саму книгу вилучено з обігу. На щастя ці видання збереглися, й у 1967 р. книгу "До хвилі" було перевидано у Нью-Йорку стараннями відомого українського соціалістичного діяча та історика Івана Майстренка, а у 1970 р. в Мічігані навіть вийшов друком її англійській переклад.

Ми усвідомлюємо, що книга має багато недоліків. Наші спроби знайти "золоту середину" між прагненням максимально точно відтворити авторський текст із особливостями тогочасної орфографії та намаганням зробити текст більш доступним та зрозумілим сучасному читачу не завжди були успішними. Нажаль,  ми так і не змогли знайти український оригінал книги "Революція на Україні", із якого у 1918 р. було зроблено переклад на російську. Але попри все думаємо, що наші зусилля не були марними, й нарис історії української революції 1917-1918 рр., написаний її активним учасником, знайде свого читача.
Наклад невеликий, тому поспішайте придбати:)

"Меня не удивляет поведение по отношению к Украине российских черносотенных и очень образованых империалистов: Милюковых, Родзянок, Скоропадских; меня не удивляет поведение по отношению к Украине англо-американского капитала, Вильсона, Ллойд-Джорджа, Клемансо; меня не удивляет политика империализма всех цветов и языков по отношению к Украине: хищные звери не могут не рвать тела народов, не могут не душить, не пить крови.
Меня удивляют и больно поражают те ноты, которые звучат иногда в другом лагере... Меня больно поражает та гордая и глумливая насмешка по поводу желания украинского народа жить собственной, независимой, самостоятельной жизнью."
Украина знала много неправды, насилий, издевательства на своем историческом пути... черная стая контрреволюционеров покрыла ее "лани широкополі"... Но совы контрреволюции, рано или поздно, должны отступить перед заревом революционного пожара. В прошлом нет выхода. Все надежды, все упования лишь впереди, в победе революции...

Раньше или позже пролетариат будет победителем."
Васыль Скоровстанский. "Революция на Украине".

Книга подготовлена к изданию небольшой группой украинских марксистов на основе издания 1919 года. При воспроизведении мы максимально сохраняли орфографию того времени, например, употребление апострофа в русском языке. В качестве приложения публикуются также письмо Оксаны Шахрай в журнал "Летопись революции", ответ ей Владимира Ауссема, а также статья Артема Клименко "Выделение из общесоциалистического движения и борьба украинских коммунистических партий во время Великой революции 1917 - 1921 гг".

Заявки на книгу присылайте по адресу: zdorov2004@ukr.net
Цена 150 грн. без стоимости пересылки.

«Виокремлення із загальносоціалістичного руху та боротьба українських комуністичних партій під час Великої революції 1917-1921 років. Історично-популярний нарис».

Сьогодні, коли саме поняття «комунізм» скомпрометоване, по-перше,  як ідеологічна форма російського імперіалізму  (а відповідно всі офіційні компартії як провідники політичного впливу останнього, де партійні функціонери перетворили ідеали боротьби за визволення робітничого класу та світлого майбутнього всього людства  на прибутковий бізнес, чистісінької води комерцію); по-друге, коли історична наука раз у раз викриває «злочини комунізму», змальовуючи жахливі картини розбудови «утопічного суспільного ладу», що коштувало мільйони людських життів, мимоволі хочеться відкинути будь-яку єресь про можливість боротьби за владу не обмеженої жменьки надбагатіїв, але всього трудящого люду, не за зміну влади одних «грошових мішків» на інших, а за цілковите знищення експлуатації людини-людиною, за повалення всеохопної влади капіталу. Одначе, саме за такі суспільні ідеали загальної рівності та братерства колись боролися та клали свої голови тисячі й тисячі безправних, маленьких «сірих людей». Людей, які в затяжні часи мороку непорушного панування експлуататорських порядків були б «нічим», та вибороли право бодай ненадовго стати «всім». Більшість завоювань Великої революції 1917-1921 років було ліквідовано сталінською державно-капіталістичною контрреволюцією, дійсна влада робітничих рад (совітів) припинила своє існування ще раніше – на початку 20-х років від неї лишались хіба що «ріжки та ніжки». Новопосталий експлуататорський клас державної буржуазії нещадно винищив тих, хто до останнього був переконаними комуністами, щоб потім остаточно перетворити це слово на синонім диктатури нового панства, російського великодержавництва  чи прикритого інтернаціоналістичною фразеологією шовінізму. 

Справжня історія подій Великої революції 1917-1921 років в Україні сповнена трагічного динамізму. В колишніх національних окраїнах Російської імперії вона позначена прагненням поневолених націй до свого державного самовизначення. Саме тому в офіційній українській історіографії ми розглядаємо ці події послуговуючись прийнятим терміном «національно-визвольні змагання». Право націй на самовизначення впевнено визнавалося російськими більшовиками, які в союзі з іншими соціально-революційними силами повалили Тимчасовий уряд на чолі з Керенським. Це сталося 25 жовтня (7 листопада за новим стилем) 1917 року. Міністри уряду Олександра Керенського й чути не хотіли про якесь самовизначення України, годуючи Центральну Раду обіцянками надати автономію після Установчих зборів (Ц.Р. проголосила курс на автономію України ще у своєму І Універсалі від 10 (23) червня 1917 року), а голова київської ради робітничих депутатів пан Незлобін навіть обіцяв силою розігнати запланований на квітень того ж року Національний конгрес. Проголошення ленінською Радою Народних Комісарів такого права де-юре, на жаль, ще не означало його втілення в життя де-факто, адже будучи підпорядковане поточному політичному моменту, як його розуміли тоді більшовицькі лідери, воно дійсно залишилося для «українського питання» не більш ніж «абстрактною формулою».

Як відомо, ідейними фундаторами, чиї аналітичні висновки лягли в основу політичної платформи практично всіх течій українського комунізму були товариші Василь Шахрай та Сергій Мазлах, що першими якнайповніше обґрунтували необхідність повної незалежності радянської України [1].  Шахрай сміливо дав свою, геть не абстрактну формулу, стосовно вирішення вищезгадуваного «хворобливого питання». Якщо для його опонентів в лавах більшовицької партії національне питання автоматично вирішувалося в підсумку соціалістичної революції, а українського соціал-демократа Левка Юркевича-Рибалку сам Ленін нещадно критикував за соціал-націоналізм, тобто за те, що національне у Юркевича-Рибалки незмінно йшло попереду соціального, то Василь Шахрай відповідав на це просто: національне питання має вирішуватися і до, і підчас, і після соціальної революції. Інакше його взагалі не можно вирішити [2]. Оскільки українські комуністи ніяк не могли поминути «хворобливе питання» (бо український комунізм історично зростав з того органічного середовища, яке вимагало його остаточного вирішення тут і зараз, а не в «загірній комуні»), воно неодмінно набувало для нього особливого значення. Це тим більш зрозуміло, виходячи з його ваги для двох наймасовіших соціалістичних партій в Україні – УПСР (Українська партія соціалістів-революціонерів), що з її лівого крила виокремляться комуністи-боротьбисти, та УСДРП (Українська соціал-демократична робітнича партія), в організаційній приналежності до якої перебували майбутні фундатори УКП (Української комуністичної партії). Ані Василь Шахрай, ані його товариш Сергій Мазлах, як сьогодні достеменно відомо, ніколи не мали організаційного відношення до жодної української соціалістичної партії, хоч першому подекуди приписували «уесдеківське» минуле, на що звертає увагу автор найповнішого біографічного дослідження історичної постаті Шахрая – історик Олександр Юренко [3]. Те, що справжній «маніфест українського комунізму», тобто знамениту книгу «До хвилі», було створено саме більшовиками, хоч би й «білими воронами» в середовищі своєї партії, відвертими «єретиками», виключеними звідти за «контрреволюційну», заледве не «петлюрівську» позицію, саме по собі є безумовно цікавим фактом. Останній чітко вказує на ту складну ідейну еволюцію, котра завадила лівому крилу українських соціалістичних партій, які у березні 1917 року утворили Центральну Раду, швидко викристалізуватися в організації комуністичні, інакше кажучи, встигати за загальною динамікою радикалізації революційного процесу. Пізніше провідний теоретик укапізму Андрій Річицький (псевдо Анатолія Пісоцького) пояснював це окупаційною політикою російської комуністичної партії, яка зберігала єдність майбутніх укапістів з тією частиною вітчизняної соціал-демократії, що обстоювала ідеал парламентської надкласової демократії, заперечуючи гасло «вся влада - радам!», водночас, як зазначав Річицький, породжуючи «утопічні сподівання» перетягнути на свою радянську позицію всіх «уесдеків». Для них тоді була ще малозрозумілою«неминучість і необхідність розпаду соціал-демократії» [4]. Коли ж УСДРП-незалежні нарешті викристалізувались в Українську комуністичну партію,  цілковито самостійну від РКП (б), Василя Шахрая вже не було в живих (замордований денікінцями на Кубані, куди виїхав для роботи в протибілогвардійському підпіллі), а Сергія Мазлаха знову було прийнято до більшовицькій партії ( через офіційне розкаяння за гріхи свого колишнього ухильництва) [5].  

  

Прямі іноземні інвестиції в економіку України на 1 липня 2016 р.

Цікаві дані з'явилися на сайті Держстату України. Хто зараз є лідером інвестицій в Україну? Виявляється невелика держава Кіпр, яка є найбільшою офшорною зоною  в Європі. Саме там відмивають свої капітали найбільші українські олігархи.

Прямі іноземні інвестиції (акціонерний капітал) із країн світу в економіці України¹

	Обсяги прямих інвестицій на 01.07.2016 (млн.дол. США)	У % до підсумку
Усього	44790,7	100,0
у тому числі
Кіпр	11091,7	24,8
Нідерланди	5769,0	12,9
Німеччина	5447,4	12,2
Російська Федерація	4740,4	10,6
Австрія	2629,8	5,9
Велика Британія	1969,0	4,4
Вiрґiнськi Острови (Брит.)	1719,5	3,8
Франція	1526,0	3,4
Швейцарія	1476,5	3,3
Італія	964,9	2,2
Польща	791,0	1,8
США	709,7	1,6
Угорщина	610,4	1,4
Беліз	553,6	1,2
Інші країни	4791,8	10,5

¹ Без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції.

Примітка. Перелік країн визначено, зважаючи на найбільші обсяги інвестицій, що здійснені в економіку України.

© Держстат України, 1998-2016
Дата останньої модифікації: 19/08/116

Микола Щорс. Отповідь пану-гетьману Петлюрі.

30 червня 2016 р. активісти "Добровольчого руху ОУН" намагалися знести в Києві пам"ятник командиру першої української радянської дивізії Миколі Щорсу, але цьому перешкодила поліція та представники КМДА. Ця подія спричинила громадську дискусію навколо постаті Щорса в українській історії. 
http://www.bbc.com/ukrainian/society/2016/06/160630_shchors_monument_dk
Наведений нижче документ 1919 р. опублікував Олександр Лупанов.
В тексті збережено орфографію оригіналу.

Отповідь пану-гетьману Петлюри.

Ми, Таращанці, Богунці і другі Українці козаки Червоно-Армійці одержали твою похабну відозву.
Як колись в старину, запоріжці султану, так і ми тобі відповідаєм. Був у нас гетьман Скоропадській, сидів на списах німецьких – згинув проклятий.
Знову новий пан-гетьман з’явився – Петлюра.
Продав Галіцийських бідних селян польскім панам. Змовився з ними, заключив договір з поміщиками.
Продав рідну Украину чужинцям – французьким, грецьким, та румынськым щукам, зробив зв'язок з ними проти нас, працюючого бідного люду Україны. Продав рідну неньку, продав бідний голодний люд.
Скажи, Іудо, за яки гроши ти продав Украину?
Скажи, за чії и за які кошти здержуешь своїх наймитів, щоб собачою брехнею мутили бідне селянство, піднимали его проти влади трудової бідноти?
Скажи, Іудо, скажи, зраднику, тільки пам’ятай, що панам на Україні більш не панувати.
Ми, селяни, бидні працівники, всі голови положим и її захистим, щоб росцвіло на її вильний землі земли жито на волю и щоб це жито було скористоване вільним селянством на свою користь, а не за для жадних узурпаторів, кровопійців, кулаків, та поміщиків.
Так, ми брати Россійских робочих, та селянства, як браття всім, хто бореться за визволення працюючих.
Твої ж брати – польске шляхетство, українські живоглоти кулаки, царські генерали, та французькі буржуї.
Та й сам же ти брехун і з розуму звихнувся, як польське шляхетство, що, мовляв, всіх переб’єм.
Не кажи гоп, доки не перескочиш, калюжа для тебе готова, новий пан-гетьман буржуине французської та польскої милости.
Не доносити тобі штанів до цього літа.
Досить ми тобі боки напарили під Коростенем, Бердичевим та Проскуровим. Вже приятелі твої втікли из Одеси.
Вільна Угорьщина протягує до нас братські руки – руки понищених панами селян Польщі, Галиції, досягают до горла твого, Іуда.
Геть від нас проклятий! Іди на шибеницю та вішайсь, собака.
Іменем селян-козаків Українців
Атаманы Щорс, Боженко, Квятек и другие.
Кл 1369 (Прим.: 4)
Щорс, Н. [Українці козаки Червоноармійці].
ОТПОВІДЬ ПАНУ-ГЕТЬМАНУ ПЕТЛЮРІ [Листівка] : "Ми таращанці, богунці і другі козаки червоноармійці, одержали ..." / Н. Щорс, Боженко, Квятек; [Українці козаки Червоноармійці]. – [Киев]: Типография Наркомвоен N 2, [1919]. – 1 арк. в 1 стп.; 22,5 х 14,5 см.
Анотація:
Відповідь червоноармійців на відозву Симона Петлюри.
Підписи: Іменем селян-козаків українців, керуючий фронтом; атамани Щорс; Боженко; Квятек і другі.
Печатки: Центрально-наукова БІБЛІОТЕКА АН УРСР Інв. № (Прим.: 1, 4); ЦАОР МВД УССР * Харьков * БИБЛИОТЕКА ; Центрально-наукова бібліотека АН УРСР Інв. № 696 ; 701 (Прим.: 2, 3).

КПУ возвращается.

Кто там говорил о репрессиях хунты против коммунистов?
17 июля 2016 г состоятся промежуточные выборы депутатов Верховной Рады Украины вместо выбывших в семи округах. В в шести из них зарегистрированы кандидаты от КПУ. Правда все они заявлены как самовыдвиженцы, но в анкетах и на сайте ЦИК четко указана партийность. 
Округ 23 (Волынская область) - Кононович Александр Адамович, временно не работает, член Коммунистической партии Украины.
http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2014/WP033…
Округ 27 (Днепропетровск) - Руденко Александр Александрович, начальник испытательного участка "ЮМЗ имени Макарова", член Коммунистической партии Украины.http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2014/WP033…
Округ 114 (Луганская область) - Гладырева Людмила Александровна, временно не работает, член Коммунистической партии Украины.http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2014/WP033…
Округ 151 (Полтавская область) - Дмитренко Григорий Николаевич, мастер участка "Полтаваоблэнерго", член Коммунистической партии Украины.
http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2014/WP033…
Округ 183 (Херсонская область) - Кривонос Владимир Ильич, пенсионер, член Коммунистической партии Украины.
http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2014/WP033…
Округ 206 (Чернигов) - Кононович Михаил Адамович, временно не работает, член Коммунистической партии Украины.
http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2014/WP033…
Не удалось зарегистрировать своего кандидата КПУ только в одном округе - в Ивано-Франковской области.
Хотя большинство из кандидатов временно не работает или пенсионеры, но деньги на регистрацию (это десять минимальных зарплат - около 14500 грн) и предвыборную компанию таки нашлись.
По округу 114 зарегистрирован кандидатом недавний политзаключенный, а ныне начальник сектора проектирования ГП "Антонов" Александр Бондарчук, член Рабочей партии Украины (марксистско-ленинской). http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2014/WP033…. Тот самый известный сталинист, который был депутатом от КПУ два созыва подряд при Кучме и многолетний редактор газеты "Рабочий класс", которую закрыли в 2014 г. за пропаганду Новороссии. Судебный процесс по его делу продолжался почти год, но в конце декабря 2015 г. его выпустили на свободу. При чем в графе судимость его анкеты указанно: судимость отсутствует. Так что жителям Станицы Луганской и прилегающих районов даже предоставлен выбор между двумя сталинистами - из КПУ и РПУ(МЛ).

Лекция. Алексей Гусев. Демократический социализм: формирование и эволюци...

«Передайте всем товарищам, что я погиб за свой класс…» (Происхождение Дня 1 Мая)

В моем детстве у нас было два больших праздника - Новый год и 1 мая. Новый год был семейным праздником, который отмечали дома со своими близкими. Первое мая - было праздником общественным, когда на улицы выходили все - с музыкой, красными флагами и транспарантами. Сейчас уже давно нет Советского Союза, и я понимаю, что именно то государство и правящая в нем "Коммунистическая партия Советского Союза" сделали для дискредитации идей социализма и коммунизма больше, чем кто-либо еще в истории. До сих пор 1 мая пытаются использовать русские шовинисты и сталинисты, мечтающие о возрождении СССР. О подлинном значении дня 1 мая, его происхождении и традициях классовой борьбы рассказывает статья Марлена Инсарова, написанная еще в 2003 г.

«Передайте всем товарищам, что я погиб за свой класс…»

(Происхождение Дня 1 Мая).

История того, как 1 Мая, день всеобщей стачки за 8-часовой рабочий день, за то, чтобы рабочий не был вьючной скотиной под кнутом капитала, а имел время думать и учиться, всеобщей стачки, оплаченной кровью забастовщиков, расстрелянных 3 мая у завода Мак – Кормика, кровью демонстрантов, расстрелянных 4 мая на митинге протеста, оплаченной гибелью на виселице героев рабочего класса, его лучших борцов Парсонса, Спайса, Фишера и Энгеля, гибелью покончившего с собой перед казнью Луиса Линга, пожелавшего и в смерти быть свободным от буржуазного государства, история того, как этот день рабочей борьбы и классовой непримиримости был превращен сперва социал – демократией, а затем СССРовским государством в праздник, в безвредный и безобидный для буржуазии день чинных шествий под водительством партийных и профсоюзных боссов, а сегодня превращается русским буржуазным государством в еще более безобидный «день весны и труда», в пожалованный государством для трудящихся день, когда они свободно, как вьючные животные, могут копаться на огородах, чтобы в будничные дни почти задаром работать на буржуазию, - эта история представляет собой один из ярких примеров того, как организации и традиции пролетариата интегрировались, использовались и извращались буржуазией, лишаясь своего взрывного революционного содержания.

Но пусть рабочие, копающиеся 1 Мая на огородах или приходящие на безвредные для буржуазии профсоюзные или КПРФовские митинги, знают, что даже такая ничтожная подачка буржуазии, как 2 нерабочих дня в начале мая, была добыта борьбой рабочего класса и смертью его героев. Пусть они узнают историю того, как пролетарии не стали покорно терпеть гнет капитала, а поднялись бесстрашно на борьбу – узнают и задумаются, как снова вставать на борьбу и как добиться в ней победы. Пусть они узнают о героях, кто отдал жизнь не за «родину» – лживое царство буржуазии – а за освобождение пролетариата, о героях, которые не были сверхчеловеками или спасителями, сошедшими с небес, а такими же рабочими, как и другие – наборщиком, плотником, пивоваром – и кто смело встал за освобождение рабочего класса от власти капитала, не дрогнул перед всей мощью буржуазного государства и бесстрашно пошел на смерть, кто погиб за свой класс.

1 мая 2011 г. Киев.

Мы – не патриоты нации и государства, т.к. нация и государство – это организации эксплуататоров для подчинения, подавления, ограбления эксплуатируемых. Мы презираем национальную гордость грабительскими подвигами князьков и царских генералов, невских и донских, суворовых и кутузовых. Мы знаем, что, всегда и везде, слепыми подвигами в защиту национального государства, кровью и жертвами, принесенными на его алтарь, трудящиеся только крепили свои собственные цепи. К героям национальных войн мы испытываем либо классовую ненависть, либо глубокую жалость – ненависть к эксплуататорам, храбро защищавшим свои власть и богатство, и жалость к эксплуатируемым, кто лучшие человеческие качества, самопожертвование и энтузиазм отдал не свержению власти господ, а ее упрочению, кто геройски погиб не за свое, а за чужое дело, кто гибелью своей содействовал укреплению и прославлению государства господ и эксплуататоров.

Мы – патриоты своего класса, класса лишенных собственности и власти рядовых наемных работников, пролетариев, класса, которому предстоит спасти род людской от гибели, неизбежной, если сохранится власть капитала, класса, победа которого станет возмездием за поражения всех угнетенных всей людской истории. Мы, революционные пролетарии, доведем до победы борьбу против эксплуатации и гнета, которую вели неимущие и угнетенные на протяжении всей истории человечества – истории грабежа, насилия и рабства, но также истории борьбы против них.