Микола Щорс. Отповідь пану-гетьману Петлюрі.

30 червня 2016 р. активісти "Добровольчого руху ОУН" намагалися знести в Києві пам"ятник командиру першої української радянської дивізії Миколі Щорсу, але цьому перешкодила поліція та представники КМДА. Ця подія спричинила громадську дискусію навколо постаті Щорса в українській історії. 
http://www.bbc.com/ukrainian/society/2016/06/160630_shchors_monument_dk
Наведений нижче документ 1919 р. опублікував Олександр Лупанов.
В тексті збережено орфографію оригіналу.

Отповідь пану-гетьману Петлюри.

Ми, Таращанці, Богунці і другі Українці козаки Червоно-Армійці одержали твою похабну відозву.
Як колись в старину, запоріжці султану, так і ми тобі відповідаєм. Був у нас гетьман Скоропадській, сидів на списах німецьких – згинув проклятий.
Знову новий пан-гетьман з’явився – Петлюра.
Продав Галіцийських бідних селян польскім панам. Змовився з ними, заключив договір з поміщиками.
Продав рідну Украину чужинцям – французьким, грецьким, та румынськым щукам, зробив зв'язок з ними проти нас, працюючого бідного люду Україны. Продав рідну неньку, продав бідний голодний люд.
Скажи, Іудо, за яки гроши ти продав Украину?
Скажи, за чії и за які кошти здержуешь своїх наймитів, щоб собачою брехнею мутили бідне селянство, піднимали его проти влади трудової бідноти?
Скажи, Іудо, скажи, зраднику, тільки пам’ятай, що панам на Україні більш не панувати.
Ми, селяни, бидні працівники, всі голови положим и її захистим, щоб росцвіло на її вильний землі земли жито на волю и щоб це жито було скористоване вільним селянством на свою користь, а не за для жадних узурпаторів, кровопійців, кулаків, та поміщиків.
Так, ми брати Россійских робочих, та селянства, як браття всім, хто бореться за визволення працюючих.
Твої ж брати – польске шляхетство, українські живоглоти кулаки, царські генерали, та французькі буржуї.
Та й сам же ти брехун і з розуму звихнувся, як польське шляхетство, що, мовляв, всіх переб’єм.
Не кажи гоп, доки не перескочиш, калюжа для тебе готова, новий пан-гетьман буржуине французської та польскої милости.
Не доносити тобі штанів до цього літа.
Досить ми тобі боки напарили під Коростенем, Бердичевим та Проскуровим. Вже приятелі твої втікли из Одеси.
Вільна Угорьщина протягує до нас братські руки – руки понищених панами селян Польщі, Галиції, досягают до горла твого, Іуда.
Геть від нас проклятий! Іди на шибеницю та вішайсь, собака.
Іменем селян-козаків Українців
Атаманы Щорс, Боженко, Квятек и другие.
Кл 1369 (Прим.: 4)
Щорс, Н. [Українці козаки Червоноармійці].
ОТПОВІДЬ ПАНУ-ГЕТЬМАНУ ПЕТЛЮРІ [Листівка] : "Ми таращанці, богунці і другі козаки червоноармійці, одержали ..." / Н. Щорс, Боженко, Квятек; [Українці козаки Червоноармійці]. – [Киев]: Типография Наркомвоен N 2, [1919]. – 1 арк. в 1 стп.; 22,5 х 14,5 см.
Анотація:
Відповідь червоноармійців на відозву Симона Петлюри.
Підписи: Іменем селян-козаків українців, керуючий фронтом; атамани Щорс; Боженко; Квятек і другі.
Печатки: Центрально-наукова БІБЛІОТЕКА АН УРСР Інв. № (Прим.: 1, 4); ЦАОР МВД УССР * Харьков * БИБЛИОТЕКА ; Центрально-наукова бібліотека АН УРСР Інв. № 696 ; 701 (Прим.: 2, 3).

КПУ возвращается.

Кто там говорил о репрессиях хунты против коммунистов?
17 июля 2016 г состоятся промежуточные выборы депутатов Верховной Рады Украины вместо выбывших в семи округах. В в шести из них зарегистрированы кандидаты от КПУ. Правда все они заявлены как самовыдвиженцы, но в анкетах и на сайте ЦИК четко указана партийность. 
Округ 23 (Волынская область) - Кононович Александр Адамович, временно не работает, член Коммунистической партии Украины.
http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2014/WP033…
Округ 27 (Днепропетровск) - Руденко Александр Александрович, начальник испытательного участка "ЮМЗ имени Макарова", член Коммунистической партии Украины.http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2014/WP033…
Округ 114 (Луганская область) - Гладырева Людмила Александровна, временно не работает, член Коммунистической партии Украины.http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2014/WP033…
Округ 151 (Полтавская область) - Дмитренко Григорий Николаевич, мастер участка "Полтаваоблэнерго", член Коммунистической партии Украины.
http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2014/WP033…
Округ 183 (Херсонская область) - Кривонос Владимир Ильич, пенсионер, член Коммунистической партии Украины.
http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2014/WP033…
Округ 206 (Чернигов) - Кононович Михаил Адамович, временно не работает, член Коммунистической партии Украины.
http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2014/WP033…
Не удалось зарегистрировать своего кандидата КПУ только в одном округе - в Ивано-Франковской области.
Хотя большинство из кандидатов временно не работает или пенсионеры, но деньги на регистрацию (это десять минимальных зарплат - около 14500 грн) и предвыборную компанию таки нашлись.
По округу 114 зарегистрирован кандидатом недавний политзаключенный, а ныне начальник сектора проектирования ГП "Антонов" Александр Бондарчук, член Рабочей партии Украины (марксистско-ленинской). http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2014/WP033…. Тот самый известный сталинист, который был депутатом от КПУ два созыва подряд при Кучме и многолетний редактор газеты "Рабочий класс", которую закрыли в 2014 г. за пропаганду Новороссии. Судебный процесс по его делу продолжался почти год, но в конце декабря 2015 г. его выпустили на свободу. При чем в графе судимость его анкеты указанно: судимость отсутствует. Так что жителям Станицы Луганской и прилегающих районов даже предоставлен выбор между двумя сталинистами - из КПУ и РПУ(МЛ).

Лекция. Алексей Гусев. Демократический социализм: формирование и эволюци...

«Передайте всем товарищам, что я погиб за свой класс…» (Происхождение Дня 1 Мая)

В моем детстве у нас было два больших праздника - Новый год и 1 мая. Новый год был семейным праздником, который отмечали дома со своими близкими. Первое мая - было праздником общественным, когда на улицы выходили все - с музыкой, красными флагами и транспарантами. Сейчас уже давно нет Советского Союза, и я понимаю, что именно то государство и правящая в нем "Коммунистическая партия Советского Союза" сделали для дискредитации идей социализма и коммунизма больше, чем кто-либо еще в истории. До сих пор 1 мая пытаются использовать русские шовинисты и сталинисты, мечтающие о возрождении СССР. О подлинном значении дня 1 мая, его происхождении и традициях классовой борьбы рассказывает статья Марлена Инсарова, написанная еще в 2003 г.

«Передайте всем товарищам, что я погиб за свой класс…»

(Происхождение Дня 1 Мая).

История того, как 1 Мая, день всеобщей стачки за 8-часовой рабочий день, за то, чтобы рабочий не был вьючной скотиной под кнутом капитала, а имел время думать и учиться, всеобщей стачки, оплаченной кровью забастовщиков, расстрелянных 3 мая у завода Мак – Кормика, кровью демонстрантов, расстрелянных 4 мая на митинге протеста, оплаченной гибелью на виселице героев рабочего класса, его лучших борцов Парсонса, Спайса, Фишера и Энгеля, гибелью покончившего с собой перед казнью Луиса Линга, пожелавшего и в смерти быть свободным от буржуазного государства, история того, как этот день рабочей борьбы и классовой непримиримости был превращен сперва социал – демократией, а затем СССРовским государством в праздник, в безвредный и безобидный для буржуазии день чинных шествий под водительством партийных и профсоюзных боссов, а сегодня превращается русским буржуазным государством в еще более безобидный «день весны и труда», в пожалованный государством для трудящихся день, когда они свободно, как вьючные животные, могут копаться на огородах, чтобы в будничные дни почти задаром работать на буржуазию, - эта история представляет собой один из ярких примеров того, как организации и традиции пролетариата интегрировались, использовались и извращались буржуазией, лишаясь своего взрывного революционного содержания.

Но пусть рабочие, копающиеся 1 Мая на огородах или приходящие на безвредные для буржуазии профсоюзные или КПРФовские митинги, знают, что даже такая ничтожная подачка буржуазии, как 2 нерабочих дня в начале мая, была добыта борьбой рабочего класса и смертью его героев. Пусть они узнают историю того, как пролетарии не стали покорно терпеть гнет капитала, а поднялись бесстрашно на борьбу – узнают и задумаются, как снова вставать на борьбу и как добиться в ней победы. Пусть они узнают о героях, кто отдал жизнь не за «родину» – лживое царство буржуазии – а за освобождение пролетариата, о героях, которые не были сверхчеловеками или спасителями, сошедшими с небес, а такими же рабочими, как и другие – наборщиком, плотником, пивоваром – и кто смело встал за освобождение рабочего класса от власти капитала, не дрогнул перед всей мощью буржуазного государства и бесстрашно пошел на смерть, кто погиб за свой класс.

1 мая 2011 г. Киев.

Мы – не патриоты нации и государства, т.к. нация и государство – это организации эксплуататоров для подчинения, подавления, ограбления эксплуатируемых. Мы презираем национальную гордость грабительскими подвигами князьков и царских генералов, невских и донских, суворовых и кутузовых. Мы знаем, что, всегда и везде, слепыми подвигами в защиту национального государства, кровью и жертвами, принесенными на его алтарь, трудящиеся только крепили свои собственные цепи. К героям национальных войн мы испытываем либо классовую ненависть, либо глубокую жалость – ненависть к эксплуататорам, храбро защищавшим свои власть и богатство, и жалость к эксплуатируемым, кто лучшие человеческие качества, самопожертвование и энтузиазм отдал не свержению власти господ, а ее упрочению, кто геройски погиб не за свое, а за чужое дело, кто гибелью своей содействовал укреплению и прославлению государства господ и эксплуататоров.

Мы – патриоты своего класса, класса лишенных собственности и власти рядовых наемных работников, пролетариев, класса, которому предстоит спасти род людской от гибели, неизбежной, если сохранится власть капитала, класса, победа которого станет возмездием за поражения всех угнетенных всей людской истории. Мы, революционные пролетарии, доведем до победы борьбу против эксплуатации и гнета, которую вели неимущие и угнетенные на протяжении всей истории человечества – истории грабежа, насилия и рабства, но также истории борьбы против них.

Фигура умолчания или человек, которого не было.

В 1993 г., когда я учился на втором курсе истфака Одесского университета, одна из уважаемых мной преподавателей, тогда доцент, а сейчас уже профессор, которая никогда не стыдилась называть себя марксистом, прокомментировала события в России - штурм Белого Дома войсками президента Бориса Ельцина и принятие новой конституции РФ:
- Честный человек Шахрай... Для украиноязычного слушателя это звучит как анекдот!

Фраза конечно относилась к соратнику Ельцина Сергею Шахраю, но она говорила еще и другом. О том, что человек, всю жизнь проживший в Украине, и считающий себя марксистом, ничего не знает о Василии Шахрае. Одного из лидеров большевиков Украины в 1917 г., члена первого украинского советского правительства - Народного Секретариата, человека, который председательствовал на первом заседании первого Центрального Исполнительного Комитета Советов Украины, было приказано просто вычеркнуть из истории.

Короткий нарис українського марксизму

Роман Тиса

Особливістю всіх без винятку українських революційних соціалістів і марксистів була та надзвичайна увага, яку вони приділяли національному питанню. Всі вони відстоювали політичну незалежність України. На ці позиції часто переходили навіть члени КП(б)У.

Офіційна ідеолоґія більшости держав, що постали на теренах колишнього СССР, сьогодні стверджує, що марксизм і соціялізм у ці країни був принесений військами Червоної Армії у 1918-1945 роках, був і є чимось чужорідним.

Відтак, немає, мовляв, нічого дивного в тому, що всі республіки колишнього Совєтського Союзу після 1991 року відкинули "соціялізм" (чи "комунізм") як силоміць нав’язане вчення. Це "природне" звільнення від "неприродного" світогляду.

От і в Україні лунають голоси про те, що марксизм є чужим українській "ментальності". Українець, кажуть, за природою своєю консерватор, господар, хазяїн; повага до приватної власности у нього в крові. Отож, таку гидоту, як ідеолоґію загальної рівности та припинення експлоатації людини людиною, він не міг — і не може — ані сприйняти, ані пропаґувати.

В Україну марксизм принесли на своїх багнетах "завойовники-москалі". Проте, як ми побачимо, ці уявлення та ідеолоґічні установки не просто не відповідають дійсності, а навпаки — викривляють її, спотворюючи заразом й історію.

Українці були другим за чисельністю народом як у Російської імперії, так і в СССР, були народом культурним, тож як до 1917 року, так і пізніше розвивали ідей Маркса у свій спосіб.

Буржуазна міфологія та пролетарська революція.

“Ми з ма­са­ми ви­ро­с­та­ли, з ни­ми йшли кри­ва­вим шля­хом, і не в ка­бі­не­тах з ки­ли­ма­ми ста­ва­ли ко­му­ні­с­та­ми, а у ви­­рі со­ці­аль­них сил”.
Червоний прапор. — 1920. — 29 січ.

"Україна і Совітська Росія зв’язуються спільними інтересами не тільки боротьби з спільним ворогом,    імперіялістичною буржуазією, а й особистим інтересом — розірвати хитрий і мудрий плян удушення тої й другої за допомогою одна одної."

Сергій Мазлах, Василь Шахрай. До хвилі. Що діється на Україні і з Україною. –  Нью-Йорк: Пролог, 1967.

    Не так давно переконаний соціаліст, товариш з неабияким стажем робітничого активіста Олег Борисович Дубровський, маючи достатньо серьозний полемічний хист, надіслав нам розгромну рецензію на листівку  до чергової річниці Жовтня, яка була опублікована на блозі "Пролетар України" під гучною назвою "Наш вибір - пролетарська революція!". Критичний аналіз створеної "невеликим гуртом українських марксистів" листівки зайняв більше двадцяти сторінок друкованого тексту (Олег Дубровский. Еще раз о пролетарской революции и не только), безумовно справивши враження на авторів цього розбитого "в пух и прах" пропагандивного творіння, яке навряд було помічене хоч кимось, окрім "продвинутих лівих активістів". Та воно й на краще, адже серьозні зауваги Олега Борисовича з приводу  "невдалої форми" чи "сумнівного змісту" загалом справедливі. Звісно, це не значить, що ми погоджуємося з кожним твердженням рецензента, повністю поділяємо його погляди на історичний більшовизм та меншовизм, націонал-ухильництво, адже товариш Дубровський наразі ідейно тяжіє до меншовизму.  Найперше хотілося б зазначити, що наша відповідь не буде такою розгорнутою, детальною та об'ємною,  як критика нашого невдалого витвору, який заслуговував на таке фіаско з багатьох причин. За це ми, звісно, перепрошуємо.  Сперечатися про вартість цієї листівки безглуздо.     
     Чесно зізнатися, "смутные сомнения" стовно вдалої форми і змісту наспіх писаного тексту з'явилися в автора невдовзі після її публікації. Ще один важливий момент: погляди людей мають здатність динамічно розвиватися. Коли всього лише декілька місяців тому автор основного тексту "Нашого вибору" цікавився передусім ліоопозиційними групами та "націонал-ухильниками" в безпосередньо більшовицькому середовищі, а ось про ліві відколи в УСДРП (це і група Євгена Нероновича, і УСДРП-незалежні ліві, і УСДРП незалежні) знав хіба дуже поверхово, як і про історію УПСР, внутрішню організаційну боротьбу всередині Української Центральної Ради, котра складалася з трьох соціалістичних партій-УПСФ, УПСР, УСДРП. Звісно, сучасні українські  соціалістичні секточки майже зовсім не знають історії власне українських соціалістичних організацій, ба, більше-знати її не бажають, хоч таке знайомство було б з часом логічно неминучим для всіх, хто щиро цікавиться історією робітничого руху. Сьогодні всі ці ультралівацькі гуртки  необільшовиків, лівих комуністів, анархістів, навіть соціал-націоналістів продовжують з маніакальною впертістю ігнорувати оточуючу дійсність, викривати "фашистський путч" або "просто олігархічний змовницький переворот", яким вони охрестили події буржуазно-демократичної революції Майдану. Ми ж спробуємо коротко роз'яснити ті моменти, де Олег Борисович, на жаль, зрозумів нас не зовсім вірно, водночас сформулювати декілька важливих запитань шановному рецензенту.


     Кожна національна буржуазно-демократична революція неодмінно заростала густими хащами та непросвітними нетрями історичної міфології, щоб в такому своєму вигляді якнайкраще слугувати непорушності ідеології суспільно панівного класу. Так було з Великою Французькою революцією 1789-1793 років, коли борячись за "свободу, рівність та братерство" французькі революціонери вибороли класове панування буржуазії, яке навряд походило на загальнолюдське щастя, хоч штурмуючі твердині бурбонівського абсолютизму були переконані, що борються, скажімо, зовсім не за владу Наполеона І чи загибель своїх співвітчизників на полях кровопролитних битв за славу і могутність його імперії. Так сталося з Великою революцією 1917-1921 років в Росії, яка звалила останні протрухлявілі підпорки дому Романових, дала могутній поштовх революційній хвилі в Європі, змінила тодішню політичну мапу світу, проте, цілком очевидно,  торжеством соціалістичного ладу так і не скінчилася, бо подальший соціальний поступ в країні "перемігшого соціалізму" часто йшов по кістках людей. Те саме відбулося з Українською революцією - невід'ємною і важливою частиною загальноросійської, адже саме події на українській землі того буремного часу значною мірою визначили її подальшу долю. Ми зовсім не прагнемо відтворювати міфи "брежневського агітпропу", тому чітко усвідомлюємо , що для національних окраїн колишньої Російської імперії Велика революція 1917-1921 років була передусім національно-визвольною, такою, яка пробудила до власного національного життя раніше поневолені народи. З цього зовсім не випливає,мовляв, революційні події в метрополії та її колоніях ніяк між собою не пов'язані, розгортаються взаємно невпливаючи одне на одного, але саме таку метафізику почасти утверджує патріотична державницька історіографія. Концепція книги Андрія Здорова "Український Жовтень", погоджуючись з нею всеціло чи ні, якраз і намагається це спростувати. Жовтнева революція справді була кульмінаційним етапом найвищої соціальної радикалізації мас в колишній Російській імперії, тоді як для Олега Борисовича це лише політичний переворот більшовицької партії. Коли російський Тимчасовий уряд не зміг навіть послідовно виконати програму буржуазно-демократичних перетворень, проте, градус соціальної напруги невідворотньо зростав, більшовики намагалися осідлати нову революційну хвилю, направити її у потрібне русло. Саме на тлі загальноросійської революції розгорталася національно-визвольна боротьба пригноблених народів. Скрипниківський термін Український Жовтень відмінний від офіціозного "Велика Жовтнева революція на Україні", яким справді послуговувався "брежнєвський агітпроп". Жовтень також варто розглядати тільки в контексті всієї плеяди подій Великої буржуазної революції.  Нічого іншого стверджувано нами не було.