Мертве свято.

Вчора минув Міжнародний день солідарності трудящих. 
В десятках країн світу від найрозвинутіших до відсталих пройшли мітинги, демострації та інші акції профспілок, соціалістів,  анархістів тощо. В Україні було лише декілька невеликих "майовок", проведених сталіністами із КПУ, та мітинг в Києві, організовний Київською радою Федерації профспілок України на Європейській площі чисельністю близько 200 осіб. Кажуть, що провести більш численну акцію в Києві завадив дощ. Голова Конфедерації вільних профспілок України Михайло Волинець іншої думки. В інтерв'ю одному з телеканалів він заявив, що свято 1 травня в нас було узурповане КПУ та іншими проросійськими лівими, тому його конфедерація відмовилася брати участь й його святкуванні. Більше того Михайло Волинець заявив, що йому цього року пропонували провести масову акцію на 1 травня за участю якихось незрозумілих організацій та фінансування із Росії, але він відмовився.
     1 травня 2019 р. в Одесі погода була краще, ніж у Києві, хоч і був дощ, але не зранку і не весь день. Проте в Одесі цього дня не було жодних заходів на відзначення Першого травня. Поки що тут це мертве свято. 

Цей день народився як день боротьби робітників за свої права в 1886 р. в Чікаго. Офіційно вихідним і святковим днем в Росії він став після повалення царизму навесні 1917 р., він був також святковим днем і в Українській Народній Республіці 1917-1920 рр., і в Українській Соціалістичній Радянській Республіці в складі СРСР. Зараз в більшості пострадянських країн це "День праці" або "День весни й праці", коли наймані робітники мають додатковий вихідний, в який здебільшого пораються на власному городі або їдуть "на шашлики". Про зміст цього дня робітничі маси давно забули, й лише старше покоління іноді згадує офіціозні ритуали Радянського Союзу із масовими демонстраціями та парадами, музикою та червоними прапорами. Доводиться констатувати, що для знищення традицій солідарності робітників, традицій класової боротьби Радянський Союз зробив таки дуже багато.

В Одесі пам’ятників радянського часу, які увічнюють революційні традиції, залишилося обмаль. Один з них - споруджено на братській могилі учасників Січневого повстання 1918 р. в Одесі на Куликовому полі. При чому в тій могилі були поховані як борці за Радянську владу (більшовики, анархісти, ліві есери, безпартійні), так і гайдамаки Української Центральної Ради, що були їх противниками. В постанові Виконавчого комітету Одеського Совіту робітничих депутатів від 19 січня 1918 р (старого стилю) вказано: 
"В братній могилі будуть поховані як наші товариші, так і гайдамаки, за винятком явних контрреволюціонерів, трупи яких будуть поховані окремо. 

Від імені Совіту покласти на могилу вінок із такими написами: "Жертвам Социальной революции от Совета Рабочих депутатов и Товарищам украинцам - жертвам бужуазной провокации - от Совета Рабочих депутатов".

Из протокола заседания Исполнительного комитета Одесского Совета Рабочих депутатов 19 января 1918 г (ст.ст.).
Опубликовано в : Літопис революції. Журнал Істпарту при ЦК КП(б)У. - Харків,1931. - № 3. - С.176.

Серед робітників України тоді були, як і зараз, представники різних національностей, в тому числі чимало українців, була навіть Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП), але в суспільній свідомості на жаль Совіти (Ради) робітничих депутатів протиставлялися українцям, що відображало іноді й досить криваві події. Осмислення цих подій триває досі. І на жаль квіти на цій могилі за останні роки можна побачити дуже рідко. 

Всього за сто метрів від цієї могили - будинок колишнього Одеського обкому КПРС - нині відомий як Одеський будинок профспілок, що став знаменитим після подій 2 травня 2014 р., коли там загинули захисники "руського миру". Там завжди є квіти і доглянутий меморіал. Хоча й не офіційний. Думаю прийде час, коли там таки спорудять пам’ятний знак із написом: "Жертвам буржуазної провокації та російського імперіалізму".  Як показав історичний досвід, без подолання цієї імперіалістичної спадщини слова про інтернаціональну єдність робітників стають лиш фальшивим прикриттям великодержавних амбіцій. Переконаний, що робітники Одеси в 1918 р. боролися не за це, а за всесвітню рівноправну комуну.

Чи стануть ці традиції у пригоді сучасникам, й чи стане свято 1 травня живим - покаже час. Доки існує наймана праця й капіталістична система експлуатації, доти традиції класової боротьби будуть актуальними, як би вони інколи не здавалися втраченими.

Читайте також:

"СКИНУТИ ПУТА БУДЕНЩИНИ, ДАТИ СПОКІЙ НАПРУЖЕНИМ РУКАМ". ЯК ПЕРШЕ ТРАВНЯ ВИХІДНИМ СТАЛО.

«Я где? Я на войне», – о событиях 2 мая в Одессе