Червоним по білому: "Банкротство украинской политики налицо". Заява Сергія Мазлаха до ЦК РКП(б) 1919 р.

16 лютого в Києві відбулася презентація першого в Україні  видання знаменитого памфлета Василя Шахрая та Сергія Мазлаха "До хвилі. Що діється на Вкраїні і з Україною", який вперше вийшов друком у Саратові рівно сто років тому - на початку 1919 р. і став причиною виключення обох авторів із партії більшовиків.

Досі серед істориків тривають дискусії щодо ролі Сергія Мазлаха в його створенні. Всі дослідники визнають, що головним автором був Василь Шахрай. Про це свідчить подібність стилю "До хвилі" до текстів самого Василя Шахрая - книжки "Революція на Україні" та передмови до збірки статей В.Леніна із національного питання, що вийшли там само у Саратові наприкінці 1918 та початку 1919 рр. Висловлювалася думка, що Сергій Мазлах (Робсман) лише із солідарності підписався під цим твором свого давнього друга й товариша по роботі у Полтаві в 1917 р. Документ, що публікується тут, засвідчує, що це не так. Сергій Мазлах був співавтором книги й цілком поділяв на той момент погляди Василя Шахрая.

Що найцікавіше, подаючи заяву до ЦК РКП(б) щодо свого відновлення в партії більшовиків, Сергій Мазлах не каявся й не визнавав свої помилки. Навпаки, він підкреслює, що весь досвід 1919 р. показав їх правоту й помилковість політики ЦК КП(б)У, що призвела до краху радянської влади в Україні.

Дійсно в серпні 1919 р. більшовикам довелося тікати з України, більшу частину території якої захопили російські білогвардійці Антона Денікіна. 31 серпня 1919 р. денікінці захопили Київ. Хоча радянська влада ще зберігалася на території частини  Чернігівської, Київської та Волинської губерній, 11 вересня Політбюро ЦК РКП(б) прийняло рішення про ліквідацію українського радянського уряду, всіх членів його було розподілено по радянським установам РСФРР. 15 жовтня рішення про офіційний розпуск ВУЦВК та Ради Народних Комісарів УСРР прийняла Президія ВУЦВК.

Це був час найбільших успіхів денікінського "походу на Москву". 20 вересня 1919 р. Добровольча армія взяла Курськ, 6 жовтня - Воронеж, 13 жовтня - Орел. Пряма загроза нависла над Тулою та Москвою. Було оголошено мобілізацію комуністів на Південний фронт. В той же час готувалася вже евакуація з Москви найважливіших державних установ, було створено підпільний Московський комітет РКП(б).

Саме в цей гострий для більшовиків момент, коли їх влада висіла на волосині, із заявою про відновлення в партії звернувся Сергій Мазлах. Його товариш Василь Шахрай знаходився тоді далеко за лінією фронту -  в протиденікінському підпіллі на Кубані, де й загинув за невідомих досі обставин на початку 1920 р. А заяву Сергія Мазлаха ЦК РКП(б) таки задовольнив і відновив його у партії. Хоч він більше ніколи не підтримував висловлену в книзі "До хвилі" ідею створення Української Комуністичної партії,  й займав низку відповідальних посад аж до керівника ЦСУ УСРР та члена Раднаркому УСРР в 1925 р., але був заарештований у 1937 р. як ворог народу й невдовзі розстріляний. При чому серед звинувачень проти нього було й звинувачення в "українському націоналізмі".

 В Центральный комитет Российской Коммунистической партии (большевиков).

Уважаемые товарищи!

В январе сего года вышла в свет брошюра на украинском языке «К моменту», авторами которой являюсь я и тов. Шахрай. Брошюра эта имела целью указать товарищам руководителям партии коммунистов Украины, насколько они ошибаются, игнорируя национальный вопрос в отношении украинского народа, точнее украинских рабочих и селян. Мы указывали, что отсутствие ясной и определенной политики виднейшим образом отразится на революционной работе нашей на Украине, что, не давая ответа на жгучий в то время вопрос о самоопределении наций, партия роет сама себе могилу и ставит себя в такое положение, когда никакой политики, более менее твердой и определенной, вести становится невозможным.

Были ли мы правы – вопрос другой, и надеюсь, что ЦК скажет свое  авторитетное слово по этому вопросу.

Но факт остается фактом: банкротство украинской политики налицо. Статья тов. Петерса[1] в «Известиях ЦИК», констатирующая этот факт, встречена товарищами, все время работавшими на Украине, с большим удовлетворением: наконец-то сказана правда о тех, кто делал политику на Украине. А эту правду понимали все ответственные работники еще задолго до краха. Жаль только, что тов. Петерс не остановился на причинах банкротства украинской политики.

Но я отвлекся от сути дела. Вышедшая в свет упоминаемая выше брошюра встретила самое суровое осуждение со стороны ЦК партии коммунистов Украины. 10-го или 11–го марта нам было предложено все экземпляры брошюры сдать Полтавскому комитету партии коммунистов Украины, что было исполнено мною немедленно. В то же время ЦК партии коммун.(истов) Украины постановил исключить меня и тов. Шахрая из партии коммунистов Украины, хотя формально сделать это он не мог, т.к. я и тов. Шахрай до конца февраля 1919 г. работали в России, а не на Украине, и , следовательно, в партию коммунистов Украины мы не входили. В довершении всего тот же ЦК постановил выслать меня и тов. Шахрая за пределы Украинской С(Социалистической). С(Советской). Республики. Таковы были постановления. Но действительность была иною. Все постановления в результате были аннулированы без всякого с нашей стороны воздействия. Восстановление в правах членов партии ставилось в зависимость от нашего отказа от высказанных в брошюре положений. Но отказываться от поставленных вопросов было нелепо. Мы хотели получить ответ от авторитетных товарищей по партии, возглавляющих Р.К.П. Косвенный ответ на наши вопросы мы хотели видеть в речи тов. Ленина на 8-м съезде партии. Ответ был неполон, но меня по крайней мере он в значительной мере удовлетворил.

Контрреволюция на Украине в значительной мере смела национальный вопрос с политической арены[2]. Он является ныне второстепенным и даже третьестепенным. Его я касаться не буду. Меня интересует следующее: является ли постановление ЦК партии коммунистов Украины равносильным постановлению ЦК Р.К.П. и могу ли я работать в Российской Коммунистической партии, с которой у меня никогда не было и сейчас нет никаких разногласий?

В виду того, что моя фамилия может быть неизвестной ЦК партии, считаю нелишним сообщить о себе некоторые сведения. Я примкнул к партии в 1899 г. Активную партийную работу вел с 1900 г. С 1901 по февраль 1904 г. работал в Одессе, в военной подпольной организации. В феврале 1904 г. вынужден был эмигрировать. пробыл в Швейцарии около 4-х лет. Вернулся в 1907 г. и до 1911 г. вел партийную работу в Западном крае[3]. В конце 1911 г. переехал в Полтаву, где с некоторыми перерывами работал среди учащейся молодежи. С февральской революции и до настоящего момента был занят исключительно партийной и советской работой: в Полтаве до 22 марта 1918 г., в Саратове с апреля 1918 г. по  26 февраля 1919 г., а с 15 марта 1919 г. до крушения Советской власти на Украине занимал ответственные посты в советских учреждениях.

15.ІХ.1919 г. Москва.

С товарищеским приветом С. Мазлах.

Культпросвет отд. Центропленбеж. Поварская, 31.

Российский государственный архив социально-политической истории. Ф.17. Оп.66. Д.22. Л.137, 137об, 138, 138об. Рукопис. Оригінал.

Штамп на першій сторінці: «Секретариат ЦК РКП (б-ов). 17/ХІ 1919 г. Вход № 9403».

У лівому верхньому кутку першої сторінки напис іншим почерком: «т. Стасовой[4]. О работе т. Мазлаха до революции могу дать сведения. Влад. Максимовский».

На звороті останнього листа напис: «Крестинскому[5], Максимовскому[6]» та нижче іншим почерком «ультранационалист».

Вперше опубліковано в книзі:

Мазлах С.М., Шахрай В.М. До хвилі. (Що діється на Вкраїні і з Україною?) Друкується за виданням 1919 р. Вступ. ст. та комент. А. Здоров, А. Клименко. - Одеса: Астропринт, 2019. - С.279-281.

---

[1] Петерс Яків Христофорович (1886-1938) – один із творців і керівників Всеросійської Надзвичайної Комісії по боротьбі із контрреволюцією, спекуляцією та посадовими злочинами (ВЧК), 16 серпня 1919 р. призначений представником ВЧК при уряді УСРР.

[2] Очевидно Сергій Мазлах мав на увазі те, що більша частина території України на той час була окупована білогвардійською армією генерала Антона Денікіна («Збройні сили Півдня Росії»), яка 31 серпня 1919 р. захопила Київ, вибивши звідти війська Директорії УНР.

[3] Так тоді називали Білорусь у складі Російської імперії.

[4] Стасова Олена Дмитрівна (1873-1966) – у 1917-1920 рр. секретар ЦК РСДРП (б) та ЦК РКП(б).

[5] Крестинський Микола Миколайович (Николай Николаевич) (1883-1938) – в 1919-1921 рр. член Політбюро і Оргбюро ЦК РКП(б), секретар ЦК РКП(б).

[6] Максимовський Владімір Ніколаєвич (1887-1941) – у вересні 1919 р. завідувач Обліково-розподільчим відділом ЦК РКП(б).