середа, 17 червня 2020 р.

Утопія-мрія і утопія-проект



 
Томас Мор. Портрет роботи Ганса Гольбейна молодшого.


На побутовому рівні під словом «утопія» зазвичай розуміють щось нездійсненне, нереальне та наївне. Саме поняття «утопія» походить від назви острова у творі Томаса Мора «Золота книжечка, така ж корисна, як і забавна, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія» (1516). Один з варіантів приблизного перекладу цього слова з давньогрецької – «місце, якого немає», інший – «благе місце».
Проте утопічне мислення, що було притаманне як широким народним масам, так і найбільш визначним соціальним мислителям та філософам минулого, з’явилося задовго до Мора з його знаменитими твором. Згадаймо ностальгію древніх про «золотий вік» чи ностальгію римлян періоду ранньої імперії за часами, коли патриції жили простим демократичним життям і мало чим відрізнялися від плебеїв. В такому ж ключі можна розглядати і міфи про Атлантиду, зрештою, все міфологічне життя грецького пантеону, адже боги у греків були де-факто ідеалізованими людьми, яких не стримували соціальні умовності й реалії земного світу.
Які ж були корені утопій, що примушувало людей складати описи якихось не існуючих у реальному житті суспільств? Вочевидь, головною причиною виникнення таких придуманих конструкцій є невдоволення існуючим станом речей. Щось було не до вподоби у сучасному для автора утопії соціумі; як правило, такими факторами був стан міжлюдських  стосунків, різноманітні пороки класового суспільства, організація влади, безправ’я народу і т.п. Відчуття, що щось «не так», виникало ще у відомого філософа Платона, який описав, як йому здавалося, оптимальне облаштування поліса у своїй «Державі» (380 р. до н. е.), одному з перших утопічних творів. Звичайно, кожен ідеал, який автор змальовував у своїй умоглядній системі, був обмежений поглядами та вподобаннями автора, а ще більше – тими соціальними стереотипами, які панували в часи, коли жив утопіст. Так, рівноправ’я у «Державі» Платона стосувалося лише обмеженого кола «благородних» правителів, а в «Утопії» Мора допускалося існування рабів. Власне, автор не міг стрибнути вище голови у тому сенсі, що ідеальним сконструйоване суспільство могло сприйматися лише сучасниками. Нащадкам античні чи середньовічні утопії більше говорять про реально існуючу епоху автора твору, аніж слугують соціальними орієнтирами, системами «до побудови».
Тут ми підходимо до питання про мету і реалістичність тієї чи іншої утопії. В цьому сенсі філософ, представник Франкфуртської школи Герберт Маркузе у своїй праці «Кінець утопії» (1967) розрізняв два типи таких побудов. Перший тип представляє собою конструкції, існування яких неможливе в принципі в силу порушення законів природи – біологічних, фізичних чи інших. Другий тип утопій неможливий у силу обмеженості наявних історичних обставин, які, втім, очевидно, зміняться в майбутньому. Іншими словами є утопія в строгому смислі цього слова – щось нездійсненне, неможливе, пусте мріяння (утопія І), а є утопія-план, проект на майбутнє (утопія ІІ). Перифразуючи етимологію морової «Утопії», можна сказати, що мова йде про «місце, якого немає, бо НЕ МОЖЕ БУТИ» і «місце, якого ПОКИ ЩО немає». Нижче йтиметься здебільшого про другий тип утопій, хоча час від часу згадуватимемо й перший. 
Є й інші варіанти поділу утопій. Утопії можна розрізняти за географічною локацією, числом охоплених соціальною конструкцією осіб: острівні (острів, долина, окрема країна, замкнена община) і глобальні (планетарні чи навіть всесвітні, що не залишають острівців з іншим соціальним устроєм). За часовим критерієм виділяються утопічні системи, поміщені в минуле (наприклад, та ж концепція Золотого віку), майбутнє (зустрічається найчастіше) або в паралельний час (як правило, в жанрі альтернативної історії). Крім того, є ще технологічні утопії, в яких нове суспільство виникає шляхом трансформації старого за допомогою якихось революційних винаходів, широкого впровадження технічних новинок (такі сценарії представлені у творчості російського фантаста Олександра Лазаревича). Утопії прогресорського типу описують світ, що побудований після зовнішнього втручання, зазвичай більш розвиненої інопланетної цивілізації. Трапляються утопії, у яких суспільство радикально перебудоване внаслідок зміни існуючих соціальних ролей (або таке, що існувало першопочатково), сюди, приміром відносять феміністичні утопії.
Звичайно, різняться утопії й за суттю світоглядного чи політичного ідеалу, який лежить у їх основі: релігійні, традиційно-консервативні, ліберальні чи комуністичні; якщо перші двоє глорифікують спадок минулого (так, більша частина всієї літератури фентезі апелює до ідеалізованого феодалізму, середньовічного світу), треті утверджують трішки «прикрашений» варіант сьогодення, то комуністичні утопії є чимось принципово іншим. Власне, сама автентична теорія Маркса, якщо говорити алегорично, є справжньою політичною футурологією, тому вона, напевно, так вдало вписується як в утопічні побудови зокрема, так і в соціальну фантастику загалом. Відразу зазначимо, що табори, репресії та інші негативні образи, взяті з досвіду «реального соціалізму» та утверджені в масовій свідомості стереотипи про СРСР як «символ» комунізму не мають ніякого відношення до теми комуністичних утопій. Адже під терміном «комуністична утопія» в даному контексті розуміється не якась фантастична конструкція, де наявна патерналістська держава з відповідною символікою, не ідеологічні агітки, а те саме світле майбутнє, в якому немає грошового обігу, навіть економіки у сучасному розумінні, замість казенного апарату насильства існують самоврядні громади, суспільство, що засноване на принципово інших засадах і складається з універсальних, високоморальних особистостей. Звичайно, така утопія буде мати свої протиріччя (без яких, як відомо, рух вперед не відбувається), але вони вже носитимуть інший, діалектично вищий рівень, ніж існуючі.
Нижче мова буде йти здебільшого про комуністичні глобальні утопії (вада «острівної» утопії полягає у ідеї обмеженості, ізоляції, що веде до поступового виродження).
Комуністична утопія – жанр складний для автора. Описане в творі суспільство має бути реалістичним, правдоподібним, при тому, що фантасту не так уже й багато джерел, від яких можна відштовхнутися у своїх теоріях. Адже досі егалітарних високорозвинених суспільств, де панував би принцип «один за всіх і всі за одного», де Свобода, Рівність і Братерство покладені в основу буття не було побудовано. Вочевидь, саме тому утопій набагато менше, аніж антиутопій, основне завдання яких – застереження від існуючих чи майбутніх соціальних небезпек.
Бурхливий розвиток науки і техніки, відкриття, що сипалися як з рогу достатку, культ прогресу, що утвердився наприкінці ХІХ століття, зрештою, оптимістичний світ творів Жуля Верна та вражаючі прогнози Альбера Робіди (наприклад, «ХХ століття», 1883) дали поштовх розвитку модерних утопій. До другої половини ХІХ століття утопія вважалася окремим літературним жанром. Але з виникненням фантастики (у сучасному розумінні) утопія вливається як жанровий підрозділ у цей різновид літератури. Наразі можна вибудувати такий жанровий ряд: фантастика – «м’яка» фантастика – соціальна фантастика – утопії – комуністичні утопії.
Слід сказати, що узагальнюючої критичної літератури по утопієзнавству за більш ніж сотню років накопичилося багато. Проте критичних робіт по творах в жанрі комуністичної утопії обмаль. Наразі нам відоме лише одне монографічне дослідження з цієї теми – «Червоні креслення» (2008), що належить перу німецького фантастикознавця Вольфганга Бота. В 2009 році автор за цю книгу був нагороджений премією імені Курда Лассвіца. В «Червоних кресленнях» прослідковуються витоки жанру комуністичної утопії, аналізується бачення комунізму в творах фантастики (переважно німецькомовної), інші пов'язані аспекти як фантастичні сюжети (диктатура пролетаріату, фемінізм, атеїзм і т. ін.).
Нижче ми спробуємо проаналізувати або принаймні згадати основні комуністично-утопічні твори. Автор цих рядків свідомий того, що список може бути неповним, та й формат даної розвідки не дозволяє у повній мірі розкрити особливості того чи іншого твору, тому будемо звертати увагу на найсуттєвіше у сенсі утопієзнавства.





Російські утопії кінця ХІХ – початку ХХ століття

З кінця ХІХ століття фантастичні утопії починають з’являтися на Заході (переважно в Англії та США) і в Росії. Слід сказати, що в Російській імперії утопії (в загальнолітературному, а не вузько фантастикознавчому розумінні) видавалися й раніше. Один з перших російських критиків соціально-утопічної літератури Володимир Святловський присвятив цим творам дві свої роботи (Русский утопический роман, 1922; Каталог утопий, 1923). Пошуки суспільного ідеалу, традиційні для російської літератури шукання правди людської й всезагального щастя були лейтмотивом не одного російського письменника ХІХ століття. Власне, Росія, як і Британія, а пізніше США, була одним зі світових глобалізаційних центрів, тому утопії були ідеологічною реакцією на глобалізацію, долучення до міжлюдського спілкування у імперському «казані» найвіддаленіших народів із різноманітними соціальними укладами і особливостями. Безмежні простори, інтеграційні й асиміляційні процеси, поширення наднаціонального мислення у поєднанні з дикою соціальною несправедливістю, спадком кріпацтва, відсталістю країни – ось фактори, що сприяли появі нових і нових утопій.
Уже в незавершеному романі князя Володимира Одоєвського «4338-й рік: Петербурзькі листи» (1926), що фрагментарно публікувався в 1835 і 1840 роках бачимо пошуки більш оптимального суспільного ладу. Твір являє собою цікавий зразок протофантастики, в якому поєднуються раціональні технічні ідеї і навіть передбачення (Інтернет, блоги, авіація) з цілком утопічною (утопія І типу) соціальною системою. Євразійська імперія представляє собою ідеальну монархію, громадяни країни складаються виключно з людей творчих професій. Наявна соціальна стратифікація, проте вся громада обов’язково збирається за спільним обіднім столом. Засуджується прагнення до наживи лихварів від мистецтва. Ще одна нехарактерна деталь для тогочасних утопій – у творі поряд з Росією статус наддержави має Китай.
Певні утопічно-фантастичні мотиви містив роман Миколи Чернишевського «Що робити?» (1862), що став головним твором у спадщині цього мислителя. Знаходячись ще в межах Великої літератури, у романі уже був застосований прийом, який будуть часто використовувати фантасти, коли під час сну головному герою являється якийсь кращий світ. Цікаві з точки зору наявності утопічних вставок маловідомі нині «астрономічні» романи Ананія Лякіде «В океані зірок. Астрономічна одіссея» (1892) та «У світі майбутнього» Миколи Шелонського (1892).
Більш звичних обрисів утопія набирає у фантастичній повісті Порфирія Інфантьєва «На іншій планеті» (1891). Утопічне суспільство автор поміщає на Марсі. Саме на цю планету потрапляє студент, учасник експерименту по обміну розумами із молодим марсіанином. На Марсі панує лад, схожий одночасно й на соціалізм і на анархізм. Не згадується про існування державної влади, майнового розшарування, головна мета демократичної системи освіти – максимальне розкриття талантів і схильностей дитини. Марсіани не знають що таке брехня чи крадіжка, антисоціальну поведінку вважають відхиленням, що потребує лікування. Поряд з цими прогресивними, як на свій час новаціями, автор зберігає у повісті привілеї на отримання благ залежно від посади, або, приміром, таку архаїку, як окреме навчання хлопчиків і дівчаток у школі. Через свій радикальний, як на той час, соціалізм, ця повість була надрукована у підцензурному варіанті лише з другої спроби.
Через кілька років з’явилася ще одна «марсіанська» утопія – роман Олександра Богданова «Червона зоря» (1908). В укладі марсіанського життя, яке змальоване в романі, міститься багато ознак казарменого соціалізму, індивідуальність затирається, на кожному кроці видно лише безлику масу «працівників-товаришів». Марсіани непомітні майже ніде, окрім як за процесом виробництва. Міста марсіан – суцільні масиви заводів і фабрик. Робочий день триває від прогресивних 4-х до нелюдських 15 годин на добу, трудова перенапруга нерідко викликає випадки виробничого травматизму й нервових зривів. При ладі, який автор окреслює як комунізм, існує явище рутинної праці (наприклад, оператора машинного преса), ніде немає згадок про творчість.
Марсіанам Богданова не вистачає гармонії з природою, що говорить про рівень «прогресивності» цього суспільства. Мешканцями Марсу ведеться справжня війна з тамтешньою природою, що призводить до повного спустошення ресурсів планети. Очевидно також, що не всі марсіани гуманісти – великий вчений-математик, марсіанський мислитель Стерні пропонує знищити цивілізацію землян як таку, що не підлягає виправленню.
Поряд з вищезазначеним слід відмітити й деякі позитивні, випереджаючі свій час моменти. Сказане, насамперед, стосується обчислювального пристрою марсіан, який у «Червоній зорі» веде статистичний облік робіт у народному господарстві. Тут можна побачити прообраз нереалізованого проекту Загальнодержавної автоматизованої системи збору та обробки інформації  Віктора Глушкова, що й не дивно, адже Богданов є автором тритомної «Тектології» - «всезагальної організаційної науки», недооціненої і неприйнятої сучасниками. При цьому, однак, в романі лічильна машина обраховує такий відносно несуттєвий показник, як години роботи людей, а не стан виробничих процесів або шляхи вирішення поточних завдань, координацію між виробничими ланцюгами різних рівнів. Це вказує на те, що марсіанський «комунізм» недалеко ще відійшов від устрою нерозвинених землян.

(далі буде).


Микола Гриценко.

3 коментарі:

  1. Немає української утопії "Сон" Панаса Мирного.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Про українські утопії буде в наступній частині. Проте стаття присвячена не утопіям взагалі, а саме комуністичним утопіям. Тому, природно, там розглядаються не всі утопічні твори.

      Видалити