 |
| Стаття з газети "Нова Рада". - №35 - 16 (3) березня 1918 р. |
Під час кожних роковин бою під Крутами 29-30
січня 1918 р. багато істориків, публіцистів і політичних діячів говорять про
жертовність української молоді, студентів та гімназистів, що героїчно віддали
своє життя у війні за незалежність України, та про відповідальність військового
та політичного керівництва Української Центральної Ради, які відправили на
фронт проти більшовиків необстріляних,
військово ненавчених молодих бійців так званого Помічного студентського куреня
(бл. 116 осіб) із сотником Омельченком на чолі. Вже 16 березня 1918 р. газета «Нова
Рада» вмістила статтю «Трагедія на Крутах»за підписом С.Ш. (імовірно Сергій
Шемет), де автор пише: «Винна в цій трагедії уся система безглуздя, весь наш
уряд, котрий після блискучого соціального законодавства, після піврічного
адміністрування оказався покинутим народом і армією, і в такім безнадійним
становищі рішив захиститись від добре озброєної большевицької армії кількома
сотнями шкільної молоді. Узброївши на скору руку ці жертви урядової
легковажності, без жодної військової підготовки одправила їх в Крути..."[1].
На початку 20-х фактично звинуватив керівництво УЦР у відправці молоді – «напівдітей»
- на вірну загибель відомий український історик Дмитро Дорошенко[2].
Проте мало хто згадує при цьому, що молодь
тоді взагалі була найактивнішим політичним прошарком населення при чому в усіх
воюючих політичних таборах. Зокрема й серед прибічників Радянської (Совітської)
влади – більшовиків, лівих есерів, лівих українських соціал-демократів,
анархістів – найбільш активну політичну верству становила саме молодь у віці
18-25 років, й саме вона несла найбільші втрати. Тут можна згадати розстріляних
денікінцями в Києві 21 листопада 1919 р. членів лівого крила УПСР (боротьбистів)
письменника Гната Михайличенка, якому було 27 років, та поета Василя Чумака,
який не дожив і до 19 років[3].
Серед бійців експедиційних загонів
петроградської червоної гвардії, що наприкінці 1917 - початку 1918 рр. вирушили
на боротьбу із заколотом генерала Калєдіна та Центральної Радою, за
підрахунками історика Віталія Старцева 62,4% становила молодь у віці до 23
років[4].
Бойова дружина Київських головних залізничних майстерень, що відіграли важливу роль у січневому повстанні проти
Центральної Ради, складалася переважно з робітників віком до 25 років. Таким же
приблизно був і середній вік червоногвардійського загону харківського заводу Шиманського. А серед 200 членів
червоногвардійського загону Харківського паровозобудівного заводу майже 80 %
становила молодь у віці від 18 до 27 років[5].
 |
| Повідомлення газети "Нова рада" №13 за 24 січня 1918 р. |
Описуючи січневе повстання проти Української
Центральної Ради, газета УПСФ «Нова Рада» 24 січня 1918 р. ст.ст. вмістила
окрему замітку «Роля хлопчаків»: «Взагалі помітно було, що значна частина
большевиків складається з хлопчаків, підлітків. Вони несли помічну роботу в
арсеналі, носили їжу, бігали на розвідування. Хлопчаки від 10 до 16 років
спускались із Печерська до Дніпра, ішли берегом до кукушкіних дач, видиралися по
Садовій, Олександрівській, Інститутській, Левашовській, Катериновській,
виглядаючи, де і які українські сили та яка в них зброя і знаряддя. Українські
патрулі мало звертали на них увагу, а тим часом і вони чинила багато шкоди.
На третій день повстання, коли солдатські
ряди бунтарів порідшали, хлопчаки взялися й собі за зброю. Чимало їх було на
Володимирській гірці, на Подолі та Печерську»[6].
Чи можна звинувачувати керівників
повстання на «Арсеналі» у залученні неповнолітніх до бойових дій? З огляду на
те, що самим цим керівникам було лише по 20 років, при чому один з них
Олександр Горвіц сам загинув під час повстання, а другий – Сила Міщенко –
потрапив у полон, був засуджений до страти та врятувався втечею, гадаю питання
риторичне[7].
Характерний епізод наводить у своїх спогадах
командир червоногвардійського загону – бронепотягу «Свобода або смерть» Андрій
Полупанов. Коли його загін 25 січня 1918 р. (старого стилю) увірвався до Києва,
до нього на допомогу прийшли декілька десятків місцевих підлітків з робітничих
околиць міста:
«И смелость подростков,
бессознательная, сумасшедшая смелость детей… Под сильным огнем подносили они патроны, воду к
пулеметам матросов. Когда нужно было перебежать дорогу с поручением –
называлось десяток … Их погибло 46»[8].
Після бою Полупанов видав наказ № 17: «
Категорически запрещаю кому бы то ни было привлекать детей до 15 лет к участию
в боевых действиях. За неисполнение – расстрел»[9].
 |
| Перше видання спогадів Андрія Полупанова. |
Цікаво, що цей наказ і цифру загиблих
наведено лише у першому виданні спогадів Андрія Полупанова, в пізніших виданнях
цей епізод скоротили[10].
До речі сам Андрій Полупанов народився на українському Донбасі – на Ясинівському
руднику Маріупольського повіту Катеринославської губернії[11],
а його загін був сформований у Севастополі із матросів Чорноморського флоту.
Більшість матросів цього флоту тоді становили саме українці, чимало їх було і
серед бійців загону Полупанова.
Зараз уже відомо, що саме батьки й родичі
загиблих під Крутами студентів, серед яких був і 23-річний Володимир Шульгін, молодший
брат генерального секретаря міжнародних
справ Олександра Шульгіна, добилися широкого розголосу, урочистого
перепоховання та розслідування цієї трагедії[12].
На жаль у загиблих під час січневих боїв у Києві дітей робітників не було таких
впливових родичів, щоби проводити розслідування. Навіть імена їх залишилися
невідомими. Найімовірніше їх поховали 4 (17) лютого 1918 р. у братській могилі в
числі 750 учасників січневого повстання в Маріїнському парку.
Підсумовуючи вищесказане можна сказати, що
молодь брала активну участь та гинула найпершою під час боїв в усіх ворогуючих
таборах, що боролися за владу в роки української революції 1917-1921 рр., і
нам варто подумати про те, щоби ці дорогоцінні жертви не минулися марно.
[1] "Нова Рада". – 16 березня 1918 р. - № 35. http://irbis-nbuv.gov.ua/dlib/item/0000965
[2] Дорошенко Д.И. Война и революция на
Украине // Революция на Украине по мемуарам белых. – М. – Л., 1930.
(Репринтное воспроизведение. – К., 1990). – С.94-95.
[4] Старцев В.И. Очерки по истории Петроградской
Красной гвардии и рабочей милиции ( март 1917 – апрель 1918 гг.). – М.-Л.,
1965. – С.280.
[5] Григорчук П.С. Робітнича молодь і Червона
гвардія України у 1917 р. // Вісник Київського університету. Серія Історія. – 1971. - № 13. – С.21.
[6] «Нова Рада». – 24 січня 1918 р. - № 13. http://irbis-nbuv.gov.ua/dlib/item/0000965
[8] Полупанов
А.В. Бронепоезд «Свобода или смерть» № 4. Полупановцы. Воспоминания командира
бронепоезда. – Л., 1939. – С.21.
[9] Там же.
– С.22.
[10] Полупанов А.В. Бронепоезд «Свобода
или смерть». Воспоминания. – Донецк:
Донбасс, 1966. – 247 с.
[12] Дорошенко Д.І. Історія України 1917-1923
рр. Т.1. Доба Центральної Ради. – К., 2003. – С. 207; Скальський В. Дворянин,
попович і селянин (три біографії загиблих під Крутами) // Історична правда. 29.01.2012.
http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/01/29/70466/;
Уся (не)правда про Крути (відео). Віталій Скальський. 29.01.2018. http://likbez.org.ua/ua/vsya-ne-pravda-o-krutah.html
Немає коментарів:
Дописати коментар