17-19 березня 1918 р. в Катеринославі
відбувся ІІ Всеукраїнський з'їзд Рад, на який прибуло понад 1000 делегатів. В
цей час вже половина Української Народної Республіки була зайнята військами
Німеччини та Австро-Угорщини, які були запрошені як союзники Українською
Центральної Радою. Разом німецько-автрійські сили налічували понад 400 тис
солдат і офіцерів, тоді як військо Центральної Ради близько 3000 бійців. 1
березня 1918 р. війська УЦР, німці та австрійці увійшли до Києва. Наступ
продовжувався, й протиставити йому червоні могли лише декілька розрізнених й
малочисельних загонів. В таких умовах серед більшовиків виникла ідея
прийняти умови договору, підписаного делегацією Української Центральної Ради в
Бресті 9 лютого (27 січня старого стилю) 1918 р. Цікаво, що прибічниками цієї
ідеї виступили й керівники катеринославської організації РСДРП(б) - РКП(б), які
категорично відкидали саму ідею утворення окремої комуністичної партії в
Україні, вважаючи, що всі більшовики України мають увійти саме до російської комуністичної
партії, бо Україна є лише півднем Росії і не більше.
8
липня 1918 р. на першому з'їзді КП(б)У у Москві колишній голова Народного Секретаріату Микола Скрипник свідчив:
"В
Екатеринославе, на заседании Народного Секретариата, 16 и 17 марта был заслушан
доклад тов. Антонова, а затем обсуждался вопрос об отношении к Центральной Раде.
Резолюция тов. Нероновича, которая вначале была принята большинством голоса
тов. Квиринга, говорила: для того, чтобы сохранились Советы, войти в переговоры
с Центральной Радой, при чём заявить, что мы приносим сию жертву для пользы
рабочего класса. Да, товарищи, 16 марта на заседании Народного Секретариата
четырьмя голосами против трех резолюция тов. Нероновича была принята и
четвертым решающим голосом был голос именно тов. Квиринга! Будучи председателем
Народного Секретариата, я тогда заявил, что эта резолюция не может иметь силы и
значения ввиду присутствия слишком малого числа лиц, и на следующий день вопрос
об отношении к Центральной Раде снова был поставлен. На этот раз внесена была
резолюция тт. Липшицем, Лугановским и Квирингом, в которой после длинного
предисловия было сказано: для того, чтобы не было лишних кровопролитий, мы
считаем необходимым заявить, что мы отказываемся от власти Советов на Украине.
Эту резолюция предлагалось внести во фракцию большевиков II Всеукраинского съезда Советов и от имени
съезда Советов провозгласить на весь мир!»
 |
| Емануїл Квірінг (1888-1937) |
«т.т. Эпштейн, Квиринг и другие екатеринославцы
до гетманского переворота занимали определенно ликвидаторскую позицию…
Некоторые Советы на Украине всё время противополагали себя советскому
правительству Украины. Более того, многие товарищи, и в частности
екатеринославцы, даже в декабре были против образования центральной украинской
Советской власти».
Цит. по :
Коммунистическая партия (большевиков) Украины. Съезд (І;
1918; Москва). Первый съезд Коммунистической партии (большевиков) Украины, 5-12
июля 1918 г. Протоколы / Ред. кол. В.И. Юрчук (пред.) и др. – К.: Полииздат Украины, 1988. – С.79-80.
В примітках до
видання протоколів І з’їзду КП(б)у наводитсья й сам проект резолюції, яку внесли на засідання Народного
Секретаріату 17 березня 1918 р. Веніамін Ліпшиць, Емануїл Лугановський та
Емануїл Квірінг:
«Признать,
что Советская власть [на
Украине - сост.] в данный момент не
имеет под собой никакой почвы. Войти с Радой в соглашение на таких условиях:
1)
чтобы Советы рабочих депутатов были
оставлены как центры организации рабочих масс;
2)
чтобы не было никакого преследования
большевиков и им была обеспечена легальная возможность их деятельности».
(Там
само. – С.218. прим. 87).
Цей проект
було відкинуто більшістю уряду та більшовицькою фракцією ІІ Всеукраїнського з’їзду
Рад (Совітів), що налічувала понад 400 делегатів. Але він засвідчує дуже цікаву
особливість позиції так званої «катеринославської точки зору», тієї самої, що
на Таганрозькій партійній нараді 19-20 квітня 1918 р. пропонувала назвати
більшовицьку організацію в Україні «Российская коммунистическая партия на
Украине». Спираючись на представників російськомовного міщанства та
русифіковані прошарки міського робітничого класу України «катеринославці» дійсно
не бачили скільки-небудь широкої соціальної бази для Радянської влади в
Україні, адже щоби її побачити, треба було стати дійсно українською партією,
оволодіти мовою та культурою пригнобленої нації.
Немає коментарів:
Дописати коментар