четвер, 24 серпня 2017 р.

Панас Феденко "Півстоліття ОУН"

Пропонуємо вашій увазі текст доповіді Панаса Феденка "Півстоліття ОУН", що мала відбутися в будинку Українського Вільного Університету в Мюнхені (запланована на травень 1979 року), але стараннями її "патріотично налаштованого" керівництва так і не була виголошена. Професор УВУ Панас Феденко, в часи Української революції 1917-1921 років член Центральної Ради, ЦК УСДРП, Трудового конгресу України, а також політичний референт армії УНР, до останніх днів життя займав непримириму позицію щодо націоналістичного руху під проводом УВО - ОУН та її лідерів-"вождів". Українська соціал-демократична еміграція від початку вважала діяльність УВО та її правонаступниці ОУН компрометуючою для українського визвольного руху, викриваючи їх як послідовників реакційних фашистських доктрин на службі гітлерівського імперіалізму. 

Звинувачення автора в бік ОУНівців мають більш ніж суттєві підстави. Проте, слід пригадати, що саму Директорію УНР не останньою чергою згубила орієнтація на "заграницу", яка, мовляв, обов'язково має нас визнати  і допомогти, поки офіційна соціал-демократія розвінчувала "совітські ілюзії мас". На еміграції українські соціалістичні партії втратили всяку політичну вагу (в 1950-му їх рештки об'єдналися в ледь помітну Українську Соціалістичну Партію). Так чи так, пропонований  нами документ містить безумовно цікаві, ще не кожному відомі факти з історії організаційної діяльності українських націоналістів в період до та під час Другої світової війни.



Панас Феденко, 1921 рік




Ця доповідь мала бути виголошена в будинку Укр. Вільного Університету в Мюнхені. Цьому перешкодила адміністрація УВУ, щоб не допустити наукової інформації громадянства. Від мене був висланий лист 24 квітня 1979 р.: "До ректорату УВУ. Підписаний проф. д-р Панас Феденко просить призначити в травні 1979 р. термін для публічних доповідейна тему: 1. 50-ліття ОУН. 2. Століття Головного отамана Симона Петлюри. Бажана датав доповідей: Субота 12 травня і 26 травня, година 19. В запрошенні необхідно зазначити, що доповіді будуть ілюстровані оригіналами й копіями історичних документів. П. Феденко".

На мій лист я не одержав ніякої відповіді. Це знак, що доповідач і його теми небажані адміністрації УВУ, хоч ця установа повинна служити науковим дослідам з найновішої доби української історії. Заборонені теми є в країнах диктаторських. У вільних державах заборон для науки немає. Як член професорської колеґії УВУ від 1932 р. я вперше в моєму житті зустрівся з такою скандальною перепоною для вияснення громадянству історичної правди.

 

Вступ

Минуло 50 років від проголошення ОУН у Відні. Нині архіви вільних країн відкриті для істориків-дослідників. Від 1929 р. написано багато книжок і статтей про ОУН. Автори - переважно прихильники цієї партії. Вони представляють історію ОУН у найвигіднішому для себе світлі. Справжня історична наука держиться правила: писати "без гніву й упередження". В цій доповіді подаю факти, а кожний нехай оцінює їх самостійно, власним умом.

Почин для створення ОУН дала Українська Військова Організація - УВО. До УВО належали переважно старшини українського війська, що боролися проти російської та польської  аґресії в рр. 1917 - 1920.

Наша збройна боротьба за волю велася під прапором демократії, її символом була Українська Народна Республіка.

Перший Конґрес Українських Націоналістів у Відні, 1929 рік. 


Після І світової війни в Західній Україні появилися течії, ворожі до народоправства-демократії. В Італії захопили владу фашисти під проводом Муссоліні, у Німеччині ширив пропаганду Гітлер. Українські  еміґранти - Вячеслав Липинський і Дм. Донцов почали й собі пропаганду проти демократичної ідеї. Донцов ставив на перше місце в житті народів неконтрольовані розумом рішення, а безмотивні настрої й бажання. Він хвалив "фанатизм, інстиктові почування, емоційність замість розумовости, дух старозаконної нетерпимости".  /Львів 1926 р. "Націоналізм"/. Донцов відкидав правила етики в політиці і політичну свободу. Він писав, що демократичний лад веде народи до упадку /"декадентство"/: "Мусимо змести з дороги всі декадентські доктрини", - писав Донцов, і до них записав демократизм і лібералізм. На погляд Донцова, "всяка велика ідея є непримирима, безкомпромісова, брутальна, фанатична, аморальна". Тому Донцов відкидав і людяність /"гуманізм"/ у політиці, зате хвалив "брутальність". До пропаганди Донцова прислухалися члени УВО, як до нової євангелії.

Повстанський рух на Наддніпрянщині був задушений голодом 1922 р. і большевицьким терором. На Західній Україні під польською окупацією була деяка можливість зорганізуватися і протиставитися польській адміністрації. Послідовники УВО вірили, що убивствами службовців польського режиму, саботажами і под. удасться розхитати чужий апарат і збутися польської окупації. На це надіявся і Євген Петрушевич, голова уряду Західної України, що перебував від листопада 1920 р. в Відні. Він мав звязок з УВО.

Не передбачали провідники УВО, що коли б удалося відірвати Галичину від Польщі, то цю країну негайно захопила б російська червона армія. Москва, з відомих причин, не допустила б ніякої незалежної української держави на нашій території.

Неспокої на українських землях, окупованих поляками, притягали увагу німецьких розвідувальних органів. Німецька політика була ворожа до Польщі. Провідники УВО знайшли німецьку допомогу для акції проти польського режиму в Зах.Україні. Є. Коновалець, голова УВО, перебував за кордоном і звязав УВО з німецькою військовою розвідкою. То була заслуга німця Ріка Ярого, що займав високу позицію в УВО. Член ОУН З. Книш пише в збірнику "Срібна Сурма": "В Начальній Команді УВО був Ріхард Ярий, що виявився пізніше співробітником німецької військової розвідки". /Торонто, 1962 р. ст.62/. З.Книш цитує лист члена УВО Володимира Онишкевича, /20. 9. 1961 р./ Онишкевич писав, що члени УВО - Юліан Головинський і Дм. Паліїв, протестували в розмові з Коновальцем у Берліні проти коляборації УВО з німецькою розвідкою. Але протести не помогли. Начальна команда УВО, пише Книш, уважала роботу для німецької розвідки за "необхідну частину загальної боротьби народу за його визволення". /Ст.66./ Після договору в Рапалло 1922 р. Москва і Берлін були в тісній співпраці політичній, військовій і розвідчій, зокрема проти Польщі. Тому й матеріали, здобуті розвідниками УВО в Польщі, переходили в руки совєтських органів. До коляборації УВО /пізніше ОУН/ з органами шпіонажу впливові особи ставилися  в українських політичних колах ставилися позитивно. То був час, коли в Західній Україні була сильна орієнтація на комуністичну Москву: Євген Петрушевич, Василь Панейко, Кирило Студинський та інші надіялися на російську допомогу Західній Україні проти Польщі.

Начальна Команда УВО в Берліні діставала відомості про польські збройні сили в шифрованих листах. "Деякі мусів я посилати - і то досить багато - безпосередньо в організаційні адреси в Берліні", - пише член УВО Павло Заболоцький. Заболоцький посилав також здобутки розвідки розвідки також "через курєрів, що курсували між Краковим і Перемишлем, переважно студентів і студенток, що вчилися в тамошньому університеті" /"Срібна Сурма, ст.96."/. Заболоцький згадує про свою подорож до Берліну, де, з участю Коновальця, Р. Ярого та Дм. Волощака відбулася "нарада в розвідничих справах" 6 липня 1926 р. Вирішено поширити розвідку "з чисто військової на політичну і господарську ділянку... Інструкції видавав мені Ярий" /Cт.101/. Заболоцький просив Коновальця виключити з розвідчої роботи "студентів, не-військовиків і взагалі припадкових людей", - але без успіху. /Cт.102/. Через ту необережність та байдужість до людського життя багато студентської молоді і "припадкових людей" попадало в тенета польських поліційних органів і гинуло від катувань при допитах і в тюрмах.

Р. Ярий виступає на провідних місцях в УВО і в апараті ОУН. З.Книш пише, що через руки Ярого проходили до каси ОУН "немалі грошові засоби" із німецьких розвідчих фондів. /"Розбрат", ст.76, Торонто/. Немає сумніву, що німецькі агенти і особливо Р.Ярий манили провідників УВО-ОУН надіями на німецько-український похід, що мав би створити незалежну Україну. Та відомо, що не розвідчі установи дають напрям державній політиці, а уряди. Урядові кола Німеччини мали свої пляни на "упорядкування Сходу Европи". Про це довідалися провідники ОУН в червні 1941 р., коли армії Гітлера рушили на Схід.

ОУН та її програма, ідеологія і етика

В деклярації ОУН, виданій 1929 р., написано: "ОУН ставить собі завдання оздоровити відносини внутрі нації, викликати в українському народі державно-творчі зусилля... і забезпечити великій українській нації відповідне місце серед інших державних народів світу".

ОУН ухвалила свою програму в 1939 р. і опублікувала її в Аргентині 1940 р. В програмі написано, що ОУН спирається на "понадклясовості" і на "протипартійності". У 12 точці програми ОУН сказано: "Існування політичних партій буде заборонене законом. Єдиною формою політичної організації буде ОУН".

Програма ОУН не визнавала рівноправности громадян в Українській державі, яку хотіла створити. В точці 4 програми написано: "Тільки соціяльно-творчі складники української нації будуть управненими і гідними участи в кермі державою". Тільки провідники мали б право рішати, хто "соціяльно-творчий", а хто шкідливий... Програма ОУН відкинула, як негодящий, виборний демократичний устрій. ОУН доручила владу в майбутній Українській державі одній особі - диктаторові: "Лише диктатура Вождя Нації забезпечить державі внутрішню силу і відпорність" /Точка 6/.

1939 р. ОУН видала в Празі німецькою мовою пояснення до своєї програми, в збірнику "Український Націоналізм". Передмову написав Р. Ярий. В цій книжці "вождеві нації" - диктаторові уділено надзвичайні права і наділено його великими талантами: "Вождь є найкращий член спільноти, він іде попереду і дає напрям, в ньому бачить послідовник утілеснення його власного хотіння, що виступає із глибини його душі". "Цей вождь нації виводить свої права не з конституції, але із довіря до своєї власної особи". Також інших провідників ОУН наділено в цьому збірнику нелюдськими силами. Вони "покликані схопити стерно української історії". Вони мають завдання: "передати народові ясновиражені істини для віри, не для обговорення".

В цьому збірнику ОУН зганьбила демократичні основи українського національного відродження. Про українські демократичні партії написано: "Це є пережитки або нелегальної політичної діяльности під утиском царського режиму, або пережиті ідеї ліберально-демократичної психози, котра охопила в 19 віці всю Европу".

Слідом за Муссолінієм і Гітлером ОУН відкинула ідеї західно-европейської демократії, що мала почин від Великої Французької Революції 1789 року. В збірнику ОУН на ст. 89 надруковано, що в Україні під пануванням вождя нації не будуть керувати "комітети балакунів і письменників або клюби й ради, як за "визвольних" революцій років 1789, 1848 або 1917". В цьому збірнику ОУН названо 19 вік, в якому розвинувся в тяжкій боротьбі демократичний лад у країнах Західної Європи, "століттям занепаду". Цей погляд прищепив ОУНівцям Дм. Донцов. Він бачив рятунок для українського народу в фашистській диктатурі. В його "Вістнику", січень 1937 р., Львів, Донцов писав, що в 1917 році український народ мав би "створити рух, подібний до гітлеризму". В збірнику ОУН написано про "ідеальний суспільний лад", який ця партія хотіла завести на Україні. То був би "державний синдикалізм", на зразок італійського "корпоративного устрою", контрольованого фашистами.

УВО-ОУН вела пропаганду й аґітацію за революцію в західних українських землях, що були під польською окупацією. Україна Наддніпрянська була для ОУН "забороненою зоною", бо Німеччина до режиму Гітлера, що прийшов р. 1933, мала приязні звязки з Москвою. Через Р. Ярого німецькі урядові кола радили, щоб ОУН не давала  причини для погіршення нормальних відносин між Москвою і Берліном. Між двома війнами німецьке міністерство фінансувало в Берліні два часописи, призначені українській проблемі: Двохтижневик "Остойропеїше Корреспондент" і "Українішер Пресседінст". Редактором обох органів був Р. Ярий. Про напрям обох цих органів писало берлінське міністерство закордонних справ до німецького посольства в Москві 8.7.1932 р.: "З огляду на німецькі інтереси, "Східньо-Европейська Корреспонденція" старалася досі уважати совєтсько-українські справи за другорядні. При найближчій нагоді п. Ярому буде доручено в кожному разі давати напрям обом органам такий, щоб урядова німецька політика через них не мала ніякої шкоди". /Архів Берлінського міністерства зак.справ. Відділ ІУ РО, НУМЕР 198 /3./

Замахами на представників польської адміністрації, саботажами, грабунками поштових кас і под. ОУНівці хотіли викликати польські репресії, щоб не дати народу "почуватися в чужій державі добре". /Так писала "Сурма", орган ОУН/. Провідники ОУН вірили також, що польські репресії збільшать у народній масі революційні настрої. ОУНівці нищили всяким способом, а найбільше підпалами, майно польських землевласників. Підпали поширилися особливо в 1930 р. в Галичині і в різних польських областях. Паліями були часто й самі польські поміщики, щоб дістати відшкодування за високо забезпечене погоріле майно. Підпали в Галичині прийняла ОУН на свою відповідальність. Це дало притоку польському урядові  учинити криваві репресії в Галичині в вересні 1939 року.

Провідники ОУН вважали це за свій успіх. Після погрому /"пацифікації"/ ОУН видала повідомлення: "Наша ціль осягнена... нанесено ворогові великі моральні й матеріяльні витрати. Українці мають мінімальні втрати. Зате колосальні моральні втрати мають поляки". Фактично, "пацифікатори" знищили міліонове українське майно, тисячі людей вбито або тяжко покалічено. Гинули люди, що не мали нічого спільного з ОУНівськими підпалами й саботажами.

Справа "пацифікації" була передана на розгляд Ліги Націй у Женеві. Польські дипломати використовували пропаганду ОУН, що взяла саботажі в Галичині на свою відповідальність. Також були представлені докази роботи ОУН для німецької розвідки. На засіданні 30 січня 1932 р. Рада Ліги Націй осудила саботажі ОУН і тільки висловила жаль, що польський уряд не заплатив українцям за знищене погромниками майно.

Ідеологи ОУН навчили своїх партійців, що в політиці нема обовязкових приписів і правил моралі. В "Декалозі українця-націоналіста" могли навчитися члени ОУН: "Не завагайся виконати навіть найбільшого злочину, коли цього вимагатиме добро справи". Згідно з цим правилом, член проводу ОУН Микола Сціборський писав: "У виборі засобів визволення української нації націоналізм не обмежує себе ніякими "загально-людськими" приписами справедливости, милосердя, гуманізму". /"Націократія"/. В органі ОУН "Розбудова нації", Прага, Листопад-грудень 1930 р. писано про "визвольну війну": Того великого дня, що прийде, будемо без жалю... Не буде пощади ні великому ні малому... В війні тяжко пізнати винного від невинного. Большевики перше стріляли, а потім судили".

У квітні 1930 р. в органі ОУН "Сурма" дано директиву членам ОУН поширити в польськім війську пропаганду за анархізм і комунізм. Проти ОУНівського заперечення всякої моралі в політиці і боротьбі за визволення протестувало українське духовенство, виступали й відповідальні українські діячі. Критикували Коновальця за втягання в терористичну акцію недовчених школярів і студентів вищих шкіл, бо вони попадали під репресії  адміністрації і марно гинули в польських темницях.

Коновалець і члени проводу ОУН не терпіли критики. Вони пробували залякати критиків і незгідних з їх тактикою. Так, 25 липня 1934 р., з наказу проводу ОУН убито у Львові директора Академічної Гімназії Івана Бабія, бувшого старшину Української Гал. Армії. Бабій не дозволяв ширити в будинку школи пропагандні листки ОУН. Він розумів, що за це польська влада закрила б гімназію, і українські діти зосталися б без освіти.

Виконавцем смертельного замаху на дир. Бабія був член ОУН, ученик Академічної Гімназії. Після цього злочину митрополит А. Шептицький видав послання до вірних  і звертався до членів ОУН з цими словами: "Якщо хочете вбивати тих, що противляться вашій роботі, прийдеться вам убивати всіх професорів, учителів, що працюють для української молоді, всіх батьків і матерей українських дітей, усіх наставників, провідників виховних інституцій, усіх політичних і громадських діячів".

Провід ОУН велів ліквідувати й членів своєї партії, що відважилися критикувати провідників. Так, замордовано у Львові в квітні й травні 1935 р. студентів, членів ОУН: Марію Ковалюківну, Михайла Копача й Володимира Мельника. /К. Панківський, "Роки німецької окупації", ст. 140 - 141/.

Ще раніше, 2 травня 1931 р. агенти проводу ОУН підкинули бомбу до друкарні у Львові. В тій друкарні виходили видання Української Соціялістичної Радикальної Партії: "Громадський Голос", "Жіночий голос", "Каменярі" та інші. Бомба зруйнувала українську друкарню, але, на щастя, без убитих. В час вибуху нікого не було в друкарні.

Деякі ідеологи ОУН хотіли відвернути своїх партійців від християнства. Дослідник історії ОУН К. Паньківський цитує слова із пропаганди ОУН, друковані між двома світовими війнами:"Давні релігії захитані..." А тому - "обовязком нації є і буде створити нову віру, віру українського націоналізму".

Орієнтація ОУН на Німеччину й Італію і на війну

В журналі ОУН "Розбудова Нації" ч. 1-2, 1931 р. висловлено надію на ті сили в Европі, що готувалися творити "новий лад" в Европі: "На долю України та її спільників випала роля добитися такої радикальної зміни на Сході Европи, яка своєю чергою припадає на долю Німеччини, Італії та її прихильників у Центральній Европі". ОУН мала фінансову допомогу на свою роботу із німецьких розвідчих фондів. Однак провідники ОУН  твердили, що ця партія діє власними засобами. Для того організавані напади на поштові каси і  роблено збірки серед емігрантів у Канаді й Америці. ОУН без особливого розбору приймала членів до своєї партії, і польська поліція легко знаходила собі конфідентів в рядах ОУН. Прим., Роман Барановський, член ОУН, був одночасно агентом поліції у Львові і доносив польській адміністрації, що діяла ОУН. Пауль Лаверкюн, колишній співробітник начальника німецької розвідки Канаріса, писав після 2 світової війни в англійській книжці - "Німецька військова розвідка", Лондон 1954 р., про "Співпрацю з ОУН, що її провідником був Коновалець, до якого адм. Канаріс мав особливу персональну прихильність".

Після Коновальця, пише Леверкюн, - "провід в організації перейшов до Мельника і його головного прихильника Ріхарда Ярого... Після походу на Польщу відділ розвідки у Кракові вступив у контакт з Бандерою". /Ст. 158 - 161/.

Коляборація ОУН з німецькою розвідкою була мотивована їх вірою, мовляв, "вороги наших ворогів - наші приятелі". Тому Коновалець мав велике довіря до німця - Ярого - і прийняв його до проводу ОУН, де цей агент німецької розвідки мав великі впливи. Ярий майстерно виконав наказ своїх начальників, що послали його діяти в ОУН: він викликав роздор в ОУН в 1940 р. ОУН розбилася на "мельниківців" і "бандерівців". Від того часу створено дві ворожі партії під однаковою назвою - ОУН.

Перед другою світовою війною провідники ОУН надіялися, що Гітлер поможе створити незалежну Україну. Щоб здобути прихильність фюрера, провідники ОУН в листах і заявах до німецького уряду підчеркували, що ОУН того самого напряму, що й фашисти італійські й німецькі. Напр., Андрій Мельник писав у меморандумі до Гітлерівого міністра Ріббентропа 2 травня 1939 р., що "ОУН світоглядово споріднена з однаковими рухами Европи, особливо з націонал-соціалізмом у Німеччині та фашизмом в Італії..."

30 червня 1941 р. Я. Стецько, з доручення С. Бандери, проголосив у Львові створення Української Держави. В повідомленні він писав: "Новопостаюча Українська Держава буде тісно співдіяти з націонал-соціялістичної Німеччиною, що під проводом Вождя Адольфа Гітлера творить новий лад в Европі і світі..."

ОУН Мельника не визнало цього проголошення. Від того часу боротьба між двома ОУН ще більше загострилася. Коли ОУНівці приєдналися до повстання проти німецької окупації на Волині, то й там полилася українська кров у боротьбі дврх ОУН за команду над повстанцями. На організатора УПА Т. Боровця - Бульбу був підготований замах. Убити от. Бульбу не вдалося, але ОУНівці замордували його дружину та дочку. Братовбивства діялися з наказу начальника Служби Безпеки ОУН Миколи Лебедя. Лебедь тоді стояв на чолі ОУН /Б/, бо Бандера й Стецько після проголошення 30. 6. 1941 р. перебували "в почесному арешті" /Джон Армстронг, "Укр. Націоналізм", ст. 83/.

Про ті події свідчать учасники повстанського руху: "Братовбивства, доконувані бандерівцями, розїдали український фронт..." /М. Скорупський, "У наступах і відступах", Чікаго, 1961 р. ст. 44/. Другий повстанець О.Шуляк /Олег Штуль/ писав, що через братовбивства в УПА настала "компромітація пролитої крови і визвольної боротьби в цілому". /"В імя правди", Роттердам, 1947 р./. Богдан Михайлюк /З. Книш/ пише в книжці "Бунт Бандери", 1950 р.: "Боївки Бандери і товаришів вимордували зрадливим способом тисячі українців..." Вони "вкрили ганьбою прапор націоналізму перед очима сторонніх людей".

Інший свідок терору пише, що за слово критики кривавої роботи Служби Безпеки ОУН "сміливці зникали найближчої ночі, їхні батьки, брати, сестри чи діти віднаходили їх згодом понівечених жахливими тортурами" /К. Гірняк,  "Український Леґіон Самооборони", Торонто, 1. 77, ст. 14/. Пояснення цих кривавих подій дуже просте: ідеологи-пропагандисти виховували членів ОУН в дусі фанатизму і жорстокости. Диктатура не знає вільної дискусії. На місце розумових аргументів приходить "ірраціональне хотіння", брутальність, безжальність. Надії на диктатуру живуть і досі у членів ОУН. В пресі ОУН прихильно оцінено режим Франка /Еспанія/, Салазара /Португалія/, грецьких полковників, Піночета /Чілі/. Після смерти Донцова в 1973 р. ОУНівці його прославляли, хоч Донцов до свого кінця ганьбив демократичний лад і вів пропаганду за диктатуру.

Читач має перед очима засвідчені факти і зробить свій суд над згаданими тут людьми й подіями. Після невдач у боротьбі за волю треба пізнати причини  неуспіхів і старатися оминути дальших помилок і катастроф. Цьому поможе правдиве вивчення нашого недавнього минулого. У нас є дуже мало наукових праць з історії ОУН. Переважає "партійна думка", самохвальство і фальшування. Тарас Шевченко радив землякам пильно вивчати факти нашої історії: "Не минайте ані титла, ніже тієї коми!"

Мушу рішучо протестувати проти перешкод, які поставила адміністрація УВУ моїм науковим доповідям з історії ХХ століття. Особи, відповідальні за це, не здобули слави УВУ.

Нашим кличем мусять бути слова Євангелиста Івана: "І ПІЗНАЄШ ПРАВДУ І ПРАВДА НАС ВИЗВОЛИТЬ!"

OUR WORD
Postfach 26
8ooo Munchen 26

West Germany




Факельне шестя до дня народження Бандери



ДОДАТОК

Для тих, що не мають часу вивчати події недавнього минулого деякі пояснення:

1. ОУН була від свого початку під впливом диктаторських ідеологій і програм, зокрема фашизму італійського та німецького.

 2. ОУН була на службі німецької розвідки та виконувала її доручення. ОУН мала в своєму проводі німецького агента Ріка Ярого. Через нього ОУН приходили німецькі директиви для преси й пропаганди ОУН. Так, ОУН могла критикувати й поборювати польський режим на Західній Україні, але, згідно з німецькими директивами, положення українського народу під большевицьким режимом було для вождів ОУН "справою другорядною".

3. У своїй пропаганді ОУН обіцяла оздоровити українськен суспільне життя і обєднати сили народу для боротьби за самостійність. Диктаторська програма ОУН не могла цього досянгути. Фактично, ОУН поширила в суспільстві Західної України та в громадянстві на емґірації ворожнечу й боротьбу, що призвела до братовбивства. І в самій ОУН, диктаторський режим цієї партії задушив вільну думку й дискусію. Ті, що висловлювали думки, незгідні з поглядами вождів, гинули від "братньої руки".

4. Тримісячник "Дзвони", видання Українського Католицького Університету, в ч.2 1977 р. пише про замордування видатного педагога, директора Української Академічної Гімназії у Львові Івана Бабія 25 липня 1934 року: "Іван Бабій, педагог, старшина УГА, український католицький діяч, директор Філії, а після Академічної Гімназії  у Львові, згинув у 1934 році від братовбивчої  за свої виступи проти діяльности ОУН серед гімназійної молоді. Цей трагічний випадок викликав глибоке обурення серед галицького громадянства". /Рим/.

5. За другої світової війни служба ОУНівців для німецьких імперіалістичних планів стала непотрібна. Р. Ярому доручено розколоти ОУН і викликати в рядах ОУН криваву міжусобицю.

6. Братовбивства та інші злочини ОУНівців досі у нас недосліджені й непокарані. "Найбільший держиморда", начальник Служби Безпеки ОУН, Микола Лебедь виступає як доповідач про "ОУН в часі другої світової війни" /Свобода, 5. 5. 1979 Р./

7. 50-ліття ОУН прославляють в 1979 році нарізно три партії цієї назви. ОУН не принесла народові єдности, братерства, згоди, цієї необхідної передумови успіху в боротьбі за волю. Три ОУН живуть у взаємній ненависті й непримиренній ворожнечі.

8. Поки діють вождівські групи, виховані пропагандою фашиста Донцова, нема надії на оздоровлення українського супільного життя на чужині. Бо тільки демократична плятформа і відмежування від злочинців-братовбивників може обєднати громадян для політичного, культурного і морального поступу.

9. Деякі земляки питаються, як то я, з моїми дуже обмеженими засобами, стараюся, способом "самвидаву", інформувати земляків про події 20-го століття. Моя відповідь: 

Не хочу, щоб після моєї смерти казали люди, що Панас Феденко знав про злочини і знав імена злочинців, але мовчав; значить, своїм мовчанням покривав злочини братовбивства і службу ОУН чужим агентурам.

Не хочу бути в числі байдужих. Про пасивних-безхребетних, що кажуть "моя хата зкраю, нічого не знаю", - з гнівом і погодою писав Тарас Шевченко: "А ми дивилися й мовчали, та мовчки чухали чуби"...

З лихом треба битись і не вірити фальшивій пропаганді! П. Ф.


OUR WORD
Postfach 26
8ooo Munchen 26

West Germany


Оригінал документу: http://diasporiana.org.ua/ideologiya/15434-fedenko-p-pivstolittya-oun-dopovid-vigoloshenoyi-v-ukrayinskomu-vilnomu-universiteti/




Немає коментарів:

Дописати коментар