 |
| Одеська газета "Большевик" за 2008 р. |
Андрій Здоров
5 липня 2025 р. в
Підмосков’ї відбувся черговий ХІХ з`їзд Комуністичної партії Російської Федерації.
Переобраний на ньому в черговий раз головою ЦК КПРФ 81-річний Геннадій Зюганов заявив,
що «Справедливість і соціалізм – це головна національна ідея (росіян)». Звісно
що багато говорилося про захист «Російського світу» («Русского мира») від наступу
англосаксів, від «русофобії та антисовєтизму», необхідність згуртування патріотичних
сил Росії.
Це зборище
пройшло би зовсім непоміченим в Україні та й в Європі взагалі, якби чимало
інформаційних агенцій не повідомили би «сенсаційну» новину про те, що цей з’їзд
КПРФ ухвалив резолюцію, якою визнав доповідь Нікіти Хрущова на ХХ з’їзді КПРС в
1956 р. про культ особи Сталіна «помилковою та політично упередженою». Документ
досі не опублікований на офіційному сайті КПРФ, але за повідомленнями медіа, стверджує,
що доповідь Хрущова була побудована на підтасованих фактах і брехливих
звинуваченнях, та містить заклик відновити «історичну справедливість» щодо Сталіна
та повернути назву Сталінград місту Волгоград (до 1925 р. – Царіцин).
Ось цитата з
офіційного сайту КПРФ:
«Г.А. Зюганов:
- Наш
отчетно-выборный Съезд проводится в условиях войны, которую объявили натовцы и
англосаксы Русскому Миру. Обращаю внимание, что только коммунисты побеждали
фашизм. Мы этот уникальный победный опыт взяли себе на вооружение.
КПРФ дважды
спасла Россию от Гражданской войны и вытащила ее после дефолта. Президент Путин
за эти годы четыре раза менял свою стратегию. Владимир Владимирович боролся с
терроризмом, собирал страну в единое целое, реализовывал национальные проекты,
проводил политику суверенитета на основе самодостаточности. И мы эту политику
поддерживаем.
Сегодня
Президент в своем приветствии высоко оценил деятельность КПРФ, как старейшей,
опытной партии, которая сражается за любимую Родину и на всех фронтах
показывает пример.»
Такий холуйський
щодо Путлера та його режиму виступ не став чимось новим та незвичайним. Створена
залишками партійної номенклатури на початку 90-х років КПРФ від самого початку
займала консервативну російсько-імперську позицію великодержавного шовінізму,
що повністю суперечить непримиренній позиції Карла Маркса щодо російського
імперіалізму, який він вважав головною загрозою для прогресивного розвитку та
революційного руху в Європі. При чому сталінізм сам по собі це не лише поклоніння
Сталіну особисто. Сталінізм – це визнання головної тези Сталіна, про те, що під
його керівництвом в СРСР були побудовані основи соціалізму. Визнання СРСР соціалістичною
державою в будь-якій формі – це є основа ідейного сталінізму.
Мені хочеться
нагадати, що в Україні від 1991 й до 2014 р також діяли чимало сталіністських
організацій. Щоправда найбільша з них – Комуністична партія України Петра Симоненка
- таки соромилася відверто й прямо співати панегірики Сталіну, хоч час від часу
й захищала сталінський режим. Але чимало дрібніших організацій були більш
відвертими та вміщували портрети генералісімуса та похвали на його честь у
своїх виданнях регулярно. Зокрема це «Союз коммунистов Украины» (в Одесі
вони видавали газету «Слово Коммуниста», яку редагував уфолог (!) Гурам Цушбая),
«Партія Комуністів-Більшовиків України» (Дніпропетровськ) тощо. Про їм мерзенну
роль лакеїв російського імперіалізму я писав ще у 2001 році у статті «Кому нужны
сапоги генералиссимуса?» в газеті «Мировая революция».
Однією з
найстаріших сталіністських організацій на просторах колишнього СРСР була так
звана «Всесоюзна Комуністична Партія Большевиков» (ВКПБ), яку заснувала Ніна
Андрєєва. Вона ще у 1988 р. публічно виступила у пресі проти курсу Горбачова на
десталінізацію, а в 1991 заснувала власну партію - ВКПБ, що стояла на принципах
ортодоксального сталінізму, або як вони казали – «марксизму-ленінізму». Ця
партія на відміну від КПРФ чи КПУ ніколи не була зареєстрована та не мала своїх
депутатів ні в парламентах, ні в місцевих органах влади та різко критикувала
КПРФ за зрадництво інтересів робітничого класу та принципів марксизму, реформізм
та прислужництво російській буржуазії. ВКПБ в 1990-х роках мала розгалужену
мережу членів та організацій. Зокрема в Україні їх очолював Секретар Бюро по Україні,
Молдові та Придністров’ю відомий борець із «американо-сіоністським капіталом» Анатолій
Маєвський, що видавав у Закарпатті газету «Рабоче-крестьянская правда». Ця
газета мала навіть реєстрацію в Україні, але вона була заборонена в 2014 р. за
підтримку агресії РФ у Криму та на Донбасі та підтримку сепаратизму, а сам
Маєвський більше року відсидів у тюрмі.
