 |
| Олег Дубровський у складі "Варти Дніпра". Липень 2022 р. |
Навесні цього року в Україні виникла
нова марксистська група «Спалах», яка стала секцією Революційної Комуністичної
інтернаціональної тенденції (RKIT), однієї з послідовників Четвертого
Інтернаціоналу Льва Троцького. На відміну від багатьох так званих «марксистів-ленінців»
та псевдотроцькістів, що давно стали лівими лакеями російського імперіалізму,
ця тенденція, як і Міжнародна Соціалістична Ліга, підтримує Україну в її боротьбі
проти російської агресії.
11 травня 2024 р. ветеран
українського робітничого й соціалістичного руху і багаторічний автор блогу
«Пролетар України» Олег Борисович Дубровський звернувся до членів цієї групи із
запитаннями щодо її ідейно-теоретичної та політичної платформи:
1. Яке ваше ставлення до національно-визвольних
рухів взагалі?
2. Яке ваше ставлення до українського
національно-визвольного руху зокрема?
3. На вашу думку, чи були виконані всі завдання
українського національно-визвольного руху на початку ХХІ століття?
4. Як ви оцінюєте події Євромайдану 2013-2014
років?
5. Чи існує на вашу думку російський
імперіалізм? Яке ваше ставлення до нього?
6. Як ви оцінюєте події в Криму в 2014 р.?
7. Як ви оцінюєте події на Донбасі в 2014 р.?
8. Чи визнаєте Ви агресію Росії щодо України в
2014 р. на підтримку сепаратистських республік?
9. Який характер має війна, що розпочалася 24 лютого 2022 року, з боку Росії?
10. Який характер має війна, що розпочалася 24 лютого 2022 року, з боку України?
З повагою, О. Дубровський.
Відповідь групи «Спалах»
Олегу Дубровському 18 травня 2024 р.
1. Ми цілком визнаємо та підтримуємо явище
національно-визвольних рухів, повністю підтримуємо боротьбу пригноблених
народів проти своїх гнобителів. В той же час лишаємо за собою право не
підтримувати та критикувати реакційні антинародні сили, які за певних обставин
очолили той чи інший визвольний рух. Так, ми підтримуємо визвольну боротьбу
України проти агресії російського імперіалізму, проте абсолютно не підтримуємо
відверто антинародний неоліберальний уряд на чолі з Зеленським; також
підтримуємо визвольну боротьбу палестинського народу проти ізраїльського
апартеїду, при цьому категорично не підтримуємо ХАМАС. Ми вважаємо, що у
визвольних рухах за першої нагоди ініціативу має перехопити прогресивна сила.
2. Це щонайменше доволі цінний урок, який
додатковий раз показав слабкість беззубої соціал-демократії, де одна її частина
просто не вивозить, а друга взагалі може "дати право руля"...
3. Вони не були виконані взагалі. Формально ми
здобули незалежність, однак економічно роздиралися (та й роздираємося понині)
західним та російським капіталами. За даної обставини проблематично говорити за
досягнення цілей національного визволення. Російська агресія з 2014 року ще
більше загострила цю проблему.
4. Ми схиляємося до думки, що Євромайдан є
скоріше переворотом, а не революцією, адже базис лишився незмінним (буржуазна
демократія). Помінялися перш за все лише обличчя в уряді (та й то частково), та
орієнтир став більш прозахідним. Нова, майданна влада нічим не зарадила країні,
а лише продовжила її пограбунок з іще більшим апетитом.
5. Як зазначалося у відповіді на перше питання,
ми визнаємо існування російського імперіалізму та цілком підтримуємо боротьбу
українського народу проти його агресії.
6, 7, 8, 9, 10. Російсько-українська війна, що з її початку в
2014 р., що з її ескалації до повномасштабного вторгнення в 2022 р., має
двоїстий характер. Російська агресія проти України є результатом
імперіалістичного характеру Росії, а також загострення міжімперіалістичного
протистояння Сходу та Заходу. Таким чином, національний спротив України проти
Росії є справедливою оборонною війною проти імперіалістичної агресії. Однак
слід також враховувати, що західні імперіалістичні держави намагаються
скористатися цією війною у власних інтересах (не з доброти душевної вони нам
допомагають). Вони використовують цю війну як привід для прискорення власної
мілітаризації та перетворення нашої справедливої боротьби в свою проксі-війну.
Коротко висловлюючись, затисло нас між двох вогнів... І тут для нас
(українського народу) важливо тримати руку на пульсі намірів "західних
партнерів", щоб вчасно визначити, де закінчуються наші національні та
класові інтереси, та починаються інтереси західних імперіалістів.
Більше про наші ідеї та
погляди можна прочитати в нашій нац.платформі: https://telegra.ph/NACІONALNA-PLATFORMA-MARKSISTSKOI-GRUPI-SPALAH-03-25
Відповідь Олега Дубровського групі «Сапалах».
Шановні члени групи «Спалах»!
Я вдячний Вам за відповіді на мої запитання. Але водночас вважаю за потрібне
висловити деякі зауваження, які, за необхідності, мають бути більш
розгорнутими, ніж ваші відповіді на мої запитання.
1.
Марксисти повинні уникати класово невизначених дефініцій,
таких, як «народ», «антинародні сили», «прогресивні сили» та інш. Це
термінологія, якою свого часу широко послуговувалася КПССсівська пропаганда:
«радянський народ»; «партія усього народу»; «плани партії – плани народу»;
«загальнонародна держава»; «прогресивні сили»; «усе прогресивне людство» і тому
подібне «марксистсько-ленінське» ідеологічне сміття. Мабуть, треба ще додати,
що визначенням «народ» залюбки жонглюють буржуазні ідеологи і пропагандисти.
Бо що таке «народ»? «Народу»,
як такого, немає, є суспільство, поділене на класи. Як і сто років тому, так і зараз,
суспільство складається з таких основних класів: буржуазія, дрібна буржуазія та
пролетаріат. Саме такими класово конкретними визначеннями оперують марксисти,
які у власній пропаганді повинні постійно наголошувати на тому, що сучасне
суспільство це антагоністичне суспільство, яке складається з класів
експлуататорів та експлуатованих.
В свою чергу, згаданий
«марксизм-ленінізм» ідеологічно обслуговував
інтереси пануючого в «СССР» класу – КПССівської партійної номенклатури і
тому «марксисти-ленінці» у будь-який спосіб маскували експлуататорський
характер «радянського суспільства».
На ту ж саму мету працюють
сучасні буржуазні ідеологи. Їм треба приховувати класові антагонізми, щоб
пролетаріат якомога довше не усвідомлював своїх класових інтересів і не ставав
на боротьбу проти експлуататорського суспільного ладу. Яскравим прикладом такої
праці буржуазних ідеологів є Конституція України (як, втім, і будь яка
буржуазна Конституція), - як там використовується ця міфологізована категорія –
«народ», яку навіть не можна назвати соціологічною у науковому значенні цього
слова. Візьмемо, наприклад, ч. 2 ст. 5 , яка стосується усіх можливих
перспектив соціалістичної боротьби в Україні: право змінювати конституційний
лад належить виключно народові. Яка реальна дійсність замаскована цією формулою
– усім нам добре відомо… Приховати експлуататорську сутність суспільства, його
поділ на гнобителів та пригноблених – ось головне завдання цієї
«державно-правової» демагогії.
Звісно, у Вас є таке «право
не підтримувати і критикувати» будь кого, у даному випадку «реакційні антинародні сили, які за певних
обставин очолили той чи інший визвольний рух». Але що таке «реакційні
антинародні сили»? Що таке «прогресивні сили»? Яка їх класова складова?
Не проводячи класового
аналізу та оперуючи тільки такими визначеннями, неможливо знайти відповідь на
питання, - чому таке прогресивне
соціальне явище, як національно-визвольні рухи, можуть, «за певних обставин»,
очолювати «реакційні сили» та за яких умов провід у національно-визвольній
боротьбі може перейти до «прогресивних сил».
У країнах Азії та Африки у
переважній більшості випадків національно-визвольну боротьбу очолювали місцеві
експлуататори, - представники національної буржуазії або навіть племінна
верхівка. Постає питання: це хто, - «реакційні антинародні сили» чи
«прогресивні сили»?!
Може трапитися і таке, що ті
соціальні сили, які Ви зараз визнаєте за «прогресивні», вже у найближчому
майбутньому «раптом» перетворяться для Вас на «реакційні». «Марксисти-ленінці»
неодноразово попадали у подібну ідейно-політичну пастку з оцінкою військових
диктатур у колишніх колоніях, - країнах Глобального Півдня (як зараз стало
модно казати). Групи молодих (на той час) амбітних офіцерів, за своїм
походженням представників ексклуататорських класів, запевняли, що захоплюючи владу та вириваючись
з пазур неоколоніалізму, вони починають «будувати соціалізм», маючи за взірець
«СССР», «будувати», частенько спираючись на економіку, яка не забезпечувала
навіть простого відтворення, і вимагали від того ж «СССР» продовольства, грошей
та зброї…
Чим закінчилися ці спроби
модернізувати постколоніальні суспільства «радянськими», тобто
державно-капіталістичними методами? Вам варто
було б поцікавитися долею «країн соціалістичної орієнтації», які очолили
оті самі «прогресивні сили», - як вони там? Як там справи з подоланням
наслідків колоніального минулого та з «соціалістичним будівництвом» по
«радянських» зразках? Адже таких країн на Глобальному Півдні було доволі
багато, – не один десяток…
У цьому контексті зовсім
незрозумілим залишається п. 2 Вашої відповіді. Цитую: «Це щонайменше доволі
цінний урок, який додатковий раз показав слабкість беззубої соціал-демократії, де
одна частина просто не вивозить, а друга взагалі може «дати право руля»».
Який зв`язок між тим, що палестинським
рухом опору у Газі керує ХАМАС; що за якоїсь «першої нагоди» (що це таке
взагалі, – ота «перша нагода»?) «ініциативу» у національно-визвольних рухах
«має перехопити» якась «прогресивна сила» і
цим закидом на адресу якоїсь, теж анонімної, соціал-демократії?!
Якщо вона така слабка і
«беззуба», то як може взагалі одна її частина «вивезти» (кого і куди?) та чи є
сенс її другий частині у такому жалюгідному стані «давати право руля»?! Мабуть,
цей тезис Вам варто викласти якось докладніше, бо у такому вигляді, як зараз, зрозуміти
та коментувати цю нісенітницю просто неможливо.
2. Підемо далі. Принципово помилковим є Ваше твердження про те, що завдання української національно-визвольної боротьби «не були виконані взагалі». Це дуже схоже на переспіви постулатів української правиці. Після української революції 1917 р. історично таке могло статися лише у тому разі, якби у війнах, що пройшли на теренах колишньої імперії Романових у 1917 – 1922 р. р. перемогли російські білогвардійці, які воювали за «єдіную, нєдєлімую». От тоді не було б ніякої України, була б відновлена Російська імперія та її малоросійські губернії і можливо, якесь генерал-губернаторство Новоросія. Але білогвардійці були розгромлені російськими більшовиками під час власне російської громадянської війни, яка частково проходила й на території України. З ряду вагомих причин (зупинятися на яких зараз не будемо) зазнала поразки від російських більшовиків перша (доби Центральної Ради) та друга (доби Директорії) Українська Народна Республіка. Україна була окупована російською Червоною армією (станом на листопад-грудень 1920 р., коли була розгромлена біла «Руська армія» Врангеля, а війська УНР, зазнавши поразки, остаточно відступили за Збруч, на території України було сконцентровано більш ніж 1 млн. 200 тис. особового складу російських червоних військ)*.
