 |
| Національний склад РКП(б) за переписом 1922 р. |
В 2022 році вже в розпал російсько-української війни
вийшло друком друге видання книги «Геноцид українців 1932-1933 за матеріалами
досудових розслідувань» (упорядники Олександр Петришин, Микола Герасименко,
Олеся Стасюк), де опубліковано результати «судових експертиз», виконаних на
замовлення Служби безпеки України в межах кримінального провадження за №
22019000000000309 в 2019-2020 роках за фактом геноциду українського народу
1932-1933 років[1].
Хоча книга вийшла під грифами Національної академії правових наук України,
Служби безпеки України та Інституту української археографії та джерелознавства
імені М. Грушевського Національної академії наук України, а до цих «комплексних
судових експертиз» залучили понад десяток істориків з високими науковими
ступенями, методика проведення цих «експертиз» досі викликає чимало запитань. Власне
вже перше видання цієї книги в 2021 році викликало скандал серед істориків
через порушення наукової доброчесності та маніпулятивне прагнення «вивести
красивую цифру» в 10,5 мільйонів жертв геноциду українського народу в 1932-1933
роках, що насправді підриває наукові засади дослідження голодомору та
перекреслює досягнення української історичної науки[2]. Історики
та демографи вже відзначили наявність у цих «судових експертизах» численних
маніпуляцій, підтасовок та фальсифікацій, зокрема у цифрах населення УСРР на
1932 рік, посиланнях на праці демографів Степана Соснового та Арсена Хоменка,
історика Джеймса Мейса, фальшованих цитат В. Леніна тощо[3].
Мене особисто зацікавила теза із розділу ІІ пункт 3
«Висновку комплексної судової історико-криміналістичної експертизи» № 979 від
10.12.2020 р., який підписали сім докторів та три кандидати історичних наук: «З
початком військової окупації України керівництво РСФРР одночасно формувало
окупаційні органи влади та управління, використовуючи новостворену Комуністичну
партію більшовиків України – до кінця 1918 року вона налічувала 4364 члени
(українців серед них було 130) (На шляху до І з’їзду КП(б)У / П.Л. Варагюк,
І.Л. Гошуляк, І.Ф. Курас. Про минуле заради майбутнього / упоряд. Ю. Шаповал;
ред. кол.: І.Ф. Курас та ін. Київ: Вид-во при Київ. ун-ті, 1989.С.29)»[4].
Звернення до згаданої в посиланні книги «Про минуле – заради майбутнього» показує цілковиту відсутність цих цифр на вказаній сторінці та й у всій книзі в цілому. На сторінці 29 вказано лише, що до німецько-австрійської окупації України у складі більшовицьких організацій республіки налічувалося понад 80 тисяч осіб, а на травень 1918 року внаслідок репресій та розгрому партійних організацій, порушення партійних зв’язків тощо – трохи більше 1 тисячі осіб[5]. Щодо національного складу більшовицької партії в Україні в цій книзі є лише дані на 1923 рік: «на той період українці у складі КП(б)У становили 30 %»[6].
