неділя, 1 серпня 2021 р.

«Інструкції агітаторам-комуністам на Україні». Історія однієї підробки

        В 1999 р.. коли я викладав історію України в школі, мене дещо вразив документ, наведений у шкільному підручнику Федора Турченка - "Інструкція Троцького агітаторам-комуністам, що вирушають в Україну", датований початком 1920 р. На той час я вже був знайомий із творами колись забороненого в СРСР революціонера  й засновника Четвертого Інтернаціоналу, тому фраза "Совет Народных Комиссаров крепко надеется, что и вы "не посрамите" Земли Русской," - мені видалася неприродною для Троцького, якого російські шовіністи вважають чи найбільшим русофобом серед більшовиків.

 Подальші мої спроби знайти першоджерело цього документу виявилися марними, попри те, що величезна кількість документів Троцького вже давно опублікована.

 Згадують цю "інструкцію" і багато українських істориків. Зокрема Михайло Ковальчук в монографії "Без переможців: Повстанський рух в Україні проти білогвардійських військ генерала А. Денікіна (червень 1919 р. - лютий 1920 р.) / Національна академія наук України, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. - К. : Стилос, 2012. - 349, 16 с. : іл., табл. - Бібліогр.: с. 311-329.  На стор.216 автор цитує так звану "інструкцію Троцького більшовицьким агітаторам" початку 1920 р.:

 "Відверто цинічно звучали вказівки Л.Троцького більшовицьким агітаторам, які відправлялися в цей час до України: " Пам'ятайте також, що так чи інакше, а нам необхідно повернути Україну Росії. Без України немає Росії. Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, солі, Чорного моря Росія існувати не може, вона задихнеться, а з нею і радянська влада і ми з вами..."

 В джерелознавочому розділі своєї книги Михайло Ковальчук пише про цей документ: "Інструкція містила перелік практичних і водночас відверто цинічних порад, спрямованих на ошуканство українського селянина, й могла претендувати на роль своєрідного посібника з політичного лицемірства і двурушництва. Цей документ потрапив до рук ураїнських вояків і був оприлюднений уже на початку 1920 р., а згодом опублікований на еміграції" (там само. С. 234-235).

 Досі вважаю автора одним з найкращих в Україні фахівців із воєнної історії Української революції 1917-1921 рр. В його книгах, і в цій зокрема, використано багато архівних документів з архівів Києва, Москви, Варшави тощо. Але тут Михайло Ковальчук дає посилання не на архів, а на книгу Олександра Доценка "Зимовий похід (6.XII.1919 - 6.V.1920)." - К.:Стилос, 2001.- С.284-286.

 Про фальшивість цієї "інструкції Троцького" вже багато писали: накази і документи Троцького добре збереглися, але в жодному з них немає таких слів, які в ній вжито - "не посрамите земли Русской" тощо. В 2017 р. той же Михайло Ковальчук знову наводив цю фальшивку в інтерв"ю газеті "Факты". Я після цього писав йому особисто і ставив запитання про джерела цього документу, але жодної відповіді на це питання не отримав.

 Ось наприклад київський історик Павло Гай-Нижник наводить цю інструкцію із такою характеристикою: "Документ має сумнівне походження й не має оригінального архівного підтвердження, а отже, вочевидь, є підробкою, що слугувала "аргументом" у пропагандистській боротьбі з більшовизмом."

 Адьютант Симона Петлюри Олександр Доценко, який опублікував її в своїй праці 1932 р. пише, нібито оригінал було захоплено українськими повстанцями отамана Андрія Гулого-Гуленка в березні 1920 р. в боях за Голту (нині Первомайськ Миколаївської області), хоч більш імовірною здавалася думка, що цей "документ" склали сам отаман Гулий-Гуленко та його політреферент Василь Савенко. На жаль професійних джерелознавчих досліджень на цю тему я не зустрічав (за винятком декількох абзаців у статті луганського історика Юлія Федоровського "Лев Троцький і Україна"), хоч цей так званий документ як оригінальний наводиться навіть у підручнику "Новітня історія України" для 10-го класу середньої школи Федора Турченка (Останнє видання: Турченко Ф.Г. Історія України. 10 клас. Підручник для учнів загальноосвітніх навчальних закладів. - К.: Генеза, 2010. - С.260).

 Цю ж саму "інструкцію" наводить кандидат історичних наук Павло Ісаков із посиланням на газету "Син України" (Ч.1. 7 серпня 1920 р. - С.9) в книзі "Війна з державою чи за державу? Селянський повстанський рух в Україні 1917-1921 років / Під заг. ред. В. Лободаєва; Авт. кол.: Д. Архірейський, П. Ісаков, М. Ковальчук, Д. Красносілецький, В. Лободаєв, Б. Малиновський, Ю. Митрофаненко, Д. Михайличенко, В. Резніков. ‒ Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2017. ‒ 400 с." - Стор.337-339. А зовсім нещодавно її знов цитує доктор історичних наук професор В. Сергійчук («Ихтамнеты» з ленінського Розливу // Голос України. 2021. 3 липня).

Аналіз стилю та змісту цієї інструкції свідчить, що це такий само "історичний документ" як "Велесова книга", "Протоколи сіонських мудреців" або "План Даллеса". Шкода, що професійне історичне середовище не дало досі йому належну оцінку.

Цікаво також порівняти справжній наказ Льва Троцького червоним військам, що вступають в Україну, від 30 листопада 1919 р., опублікований в книзі Володимира Винниченка "Відродження нації" (Відень: Нова доба, 1920. Ч.3. С.494-495).

Російськомовний оригінал опубліковано в збірнику документів "Гражданская война на Украине. 1918–1920: Сб. док. и материалов. В 3 т. – Т. 2: Борьба против деникинщины и петлюровщины на Украине: май 1919 г. – февраль 1920 г. / Редкол.:С. М. Короливский (отв. ред.), Н. К. Колесник, И. К. Рыбалка; Составит.: А. М. Михайличенко, В. Г. Панкратьева, С. О. Розин, А. Ф. Сергеева, Е. П. Шаталина; Под ред. С. М. Короливского. – К.: Наук. думка, 1967. – 957 с." - Стор. 517 із посиланням на ЦГАСА. ф. 100, оп.3, д.1126, л.496. Хоч і без прізвища Троцького. В книзі "Український Троцький" (Одеса: ВМВ, 2013. С.78) цей наказ наведено із вказівкою, що російський оригінал зберігається в ЦГАСА (нині РГВА), ф. 33987, оп.1, д.266, л.71.

До речі дуже характерний для радянської історіографії момент. В тій же збірці документів "Гражданская война на Украине 1918-1920 гг." (К., 1967. Т.2.С.538-541) опубліковано наказ Троцького від 11 грудня 1919 р. про боротьбу із партизанщиною в Україні, але тут прізвище Троцького вказано. Тобто там де Троцький пише про права українських селян і робітників (наказ від 30.11. 1919 р.) - там прізвища Троцького немає, а там, де йдеться про репресії і боротьбу із партизанщиною, - там прізвище Троцького можна було згадувати

 Першоджерело "Інструкції агітаторам-комуністам на Україні" вдалося знайти Ганні Переході. З дозволу авторки розміщуємо тут її статтю.

 А.Здоров.

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

«Інструкції агітаторам-комуністам на Україні». Історія однієї підробки


101 рік тому у французькомовній газеті у Швейцарії, а потім і в українському емігрантському виданні у Польщі було оприлюднено «Інструкцію агітаторам-комуністам» - майстерно підроблений документ, який дотепер нерідко використовується як незаперечне джерело злочинних намірів і дій більшовизму.


Фрагмент з « Інструкцій агітаторам (більшовицький документ) ». Gazette de Lausanne, No 195, 15.07.1920

Оскільки мова у цій «Інструкції» йшла про діяльність більшовиків в Україні, то і широкої популярності цей текст набув саме серед тих, кого цікавила історія України. Спершу це відбулося в середовищі української еміграції, а після 1991 р. і в самій Україні. Авторство цього документа традиційно приписується Леву Троцькому. З часом популярність «Інструкції» набула «вірусного» характеру, згадки про «Інструкцію…» і цитати з неї регулярно зустрічаються як у публіцистиці, так і в навчальній та науково-популярній літературі. Вони наявні навіть у науковому збірнику документів та в Енциклопедії історії України, не кажучи вже про десятки публікацій цього тексту на інтернет-ресурсах! Щоправда, з 2010-х років пролунало чимало аргументованих спростувань автентичності  документу, однак його цитування, в тому числі і професійними істориками, це не зупинило. Можливо, саме через те, що висловлені раніше заперечення стосувалися  насамперед змісту «Інструкції» і мало торкалися історії її появи та ймовірного автора чи, принаймні, оприлюднювача документу.

«Інструкція…» у виданнях української еміграції

Як для прихильників, так і супротивників «Інструкції» як автентичного тексту основним джерелом є книга ад’ютанта Симона Петлюри Олександра Доценка «Зимовий похід: 6.ХІІ.1919 – 6.V.1920», видана Українським науковим інститутом у Варшаві 1932 року. У ній наводиться і сам документ, і його тлумачення, але проблема в тому, що названий там як оригінальний документ, вихід кого датується початком 1920 року, написаний… скасованим в РСФРР ще в 1918 році дореволюційним правописом. Тобто в кращому випадку це передрук з якогось білоемігрантського видання, більшовики так не писали – тут різночитання неможливі.


Заголовна сторінка книги Олександра Доценка «Зимовий похід (6.ХІІ.1919 – 6.V.1919)

Менш відома, але давніша публікація «Інструкції…» була знайдена у першому номері варшавського видання «Син України. Тижневик Українського Козацтва» від 7 серпня 1920 року. Там він фігурує під назвою «Цікавий документ. Інструкція ТРОЦЬКОГО агітаторам-комуністам на Вкраїні». При цьому той текст надруковано не російською мовою, як у книзі Доценка 12-ма роками пізніше, а українською. Тексту передує коментар, в якому редакція заявляє, що йдеться про переклад надрукованого раніше у франкомовномій швейцарській газеті документу. За словами редакції, «люде, що бачили російський оригінал, стверджують точність перекладу ». Власне, на джерело перекладу і звернемо увагу.


Фрагмент першої відомої публікації «Інструкції » українською мовою // Син України. Тижневик українськoro козацтва - 1920. (Варшава) - ч. 1

Публікація у Gazette de Lausanne - найбільш рання відома версія «Інструкції…»

Справді, у «Gazette de Lausanne» від 15 липня 1920 року було оприлюднено цей текст французькою мовою під назвою «Інструкції агітаторам (більшовицький документ)». Наразі ця публікація є найбільш ранньою відомою появою цього документа. Журналіст додав до нього такий вступний коментар:

«Нещодавно в українському селі було заарештовано безліч агітаторів, яких надіслали з Москви з метою провокування заворушень і залучення повсталих українських селян на бік «святої справи» більшовизму. Ці люди мали при собі інструкції, у яких пояснювалися способи ведення пропаганди в Україні. Штаб Петлюри і штаб поляків мають у своєму розташуванні ці інструкції. Мені надіслали один екземпляр, дослівний переклад якого я наводжу нижче. Учергове ці макіавеллівські сторінки показують нам, яким чином московські Совіти ведуть свою роботу. Ось цей документ»

Здійснивши порівняльний аналіз українського та французького варіантів документа, опублікованих із різницею у три тижні, ми виявили низку різночитань. Наведемо приклад пасажу, який особливо часто цитують українські дослідники. У публікації тижневика «Син України» він виглядає так: «Пом’ятайте, також, що так чи инакше, а нам необхідно повернути Україну Росії. Без українського вуглю, заліза, руди, хліба, соли, Чорного моря — Росія існувати не може: вона затхнеться, а з нею і радянська влада і ми з вами».

У лозаннському ж варіанті, на який, власне, і посилається «Син України», між двома цими реченнями несподівано бачимо: «Немає України без Росії, але, перш за все, немає Росії без України »

Фрагмент з однією з найуживаніших цитат з «Інструкції агітаторам (більшовицький документ)» французькою мовою. Gazette de Lausanne, No 195, 15.07.1920


Дванадцять років потому у книжці «Зимовий пoxід…», у тексті залишилася лише друга частина речення: «Без Украины нѣт Россіи». Імовірно, вона найбільше відповідала світогляду Доценка.


Написаний дореволюційним російським правописом російськомовний Фрагмент «Інструкції» з однією з найуживаніших цитат (з опублікованої у 1932 р. Книги О.Доценка)

 

А де ж тут Троцький?

Проте найважливішим є те, що в найбільш ранньому варіанті «Інструкції...» немає жодної згадки про Троцького - ані в назві, ані в коментарях журналіста, ані в самому тексті документа, тоді як в пізніших на його прізвищі саме акцентується увага. Текст у французькому варіанті закінчується так:

«Комісар із пропаганди в південно-західному окрузі:

підпис нерозбірливий

У примітці журналіст додав такий коментар:

«Цей комісар, звичайно ж, ніхто інший як Подвойський, раніше відповідальний за пропаганду в південно-західному окрузі і друг Леніна

«Підпис нерозбірливий» і комментар Перського. Фрагмент з « Інструкції агітаторам (більшовицький документ) ». Gazette de Lausanne, No 195, 15.07.1920

 

Микола Подвойський дійсно мав стосунок до радянської влади в Україні, від лютого до початку серпня 1919 року він був народним комісаром із військових справ УСРР.

Микола Подвойський 

Мало того, він певний час був справді популярним у війську і, можна навіть сказати, що окрім своїм безпосередніх обов’язків займався агітаційними справами. Зокрема, його промови поширювалися навіть у вигляді брошур.

 

Перша сторінка однієї з брошур з промовою М.Подвойського, 1919 р.

Однак то було включно до літа 1919 р., а на початку ж січня 1920 року, тобто в час, яким датовано «Інструкцію…» у «Gazette de Lausanne», він до України вже жодного стосунку не мав. Отож, у цей час він узагалі не міг займатися питаннями, пов’язаними з Україною, а тим більше бути «комісаром із пропаганди». Та й «південно-західний округ» - це теж «промах пропагандиста» - такого поняття у 1919-1920 роках не існувало: на території України існували Київський та Харківський військові округи.

Таким чином, навіть якщо журналіст навіть справді отримав (а не вигадав сам!) якийсь документ для перекладу від третьої особи, на його думку «нерозбірливий підпис» не належав Троцькому. Та й не міг належати, оскільки посада Троцького була значно вище ніж зазначена у документі.

Лев Троцький 

Насмілимося припустити, що якби подібний документ існував і дійсно був пов’язаний із Троцьким, згадані «штаб Петлюри і штаб поляків», які нібито мали у своєму розпорядженні ці інструкції, обов’язково б повідомили про це журналісту. Останній, своєю чергою, зробив би все, щоб донести цю інформацію до читачів. Але, можливо, особи, що були задіяні в публікації «Інструкцій…» розуміли – приписування цього документа Троцькому було б вже занадто відвертим пропагандистським штампом.

 

Автор численних підробок, журналіст-конспіролог Серж Перський

Ознайомлення з найбільш ранньою версією даного документа дає нам додатковий важливий аргумент на користь твердження, що він є підробкою. Цей елемент — сама постать журналіста, який опублікував «Інструкцію…». Ним був Сергій Маркович Перський, який писав під іменем Serge Persky. З матеріалів Архівів кантону Во (Швейцарія) ми дізналися, що С. Перський народився в Чернігові 1870 року, до Західної Європи виїхав задовго до революції, оселився у Франції, а у 1904–1922 роках значну частину часу мешкав у Швейцарії. С. Перський відомий перш за все як перекладач і літературознавець. Впродовж кількох років він також був співробітником секретаріату Жоржа Клемансо, який «надіслав його з дипломатичною місією до Швейцарії» у 1917 році.

У 1917–1922 роках С. Перський, який доти був відомий виключно як літературознавець, почав активно писати на політичні теми. Він опублікував у женевських і лозаннських газетах не менш ніж 170 політичних статей, спрямованих перш за все на викриття «німецько-більшовицької змови» проти Франції. Поширення цих поглядів у пресі Женеви й Лозанни стали приводом для кількох серйозних попереджень на його адресу від уряду Швейцарії, оскільки ставили під загрозу нейтралітет країни.


Попереження уряду Швейцарії щодо статей Перського, які суперечать політиці нейтралітету. Gazette de Lausanne, No 174, 27.06.1918.

 

Як мінімум п’ять публікацій Перського цього періоду мають форму «секретних» більшовицьких документів, які нібито потрапляли до рук журналіста. Всі вони характеризуються надвеликою концентрацією пропагандистських штампів того часу, серед яких, зокрема, можна знайти і славнозвісні чутки про «соціалізацію» жінок і дітей у більшовицькій Росії.

Публікація Перського із вигаданими наказами більшовиків згідно з якими в Росії у матерів відбирають дітей і проводять експеримент з їх « націоналізації ». Gazette de Lausanne, No 325, 27.11.1919.

 

Переконливим підтвердженням причетності С. Перського до фальсифікацій документів є його звернення у березні 1919 року до військових аташе країн-учасниць Антанти у Швейцарії з пропозицією створити під його особистим керівництвом організацію, метою якої була б масштабна антибільшовицька ідеологічна кампанія. Однак цей амбітний задум не був втілено в життя — журналіст отримав відмову.

На відміну від України, ім’я С. Перського давно відоме науковому товариству Швейцарії. У цій країні інтерес до особистості С. Перського викликаний передусім публікацією ним майстерної фальсифікації, що мала довготривалі наслідки для їхньої історіографії. Ідеться про так званий «Проект генеральних інструкцій для Швейцарії після революції», де стверджувалося, що національний страйк 1918 року в Швейцарії нібито організували більшовики, які планували повалити уряд і проголосити її Республікою Рад на чолі з Карлом Радеком. Попри швидкі і безперечні тогочасні спростування та очевидну абсурдність змісту «документу», це не завадило супротивникам і критикам лівих ідей передруковувати його з книги у книгу аж до 1970-х років.

Славнозвісна підробка авторства С. Перського, розвінчуванню якої присвячена не одна праця швейцарских істориків. Gazette de Lausanne, No 110, 23.04.1919.

 

Історик Давід Арто охарактеризував С. Перського як пропагандиста і конспіролога, який впродовж багатьох років не лише маніпулював швейцарською громадською думкою, а й вводив в оману «професійне середовище, включаючи французьких дипломатичних представників у Швейцарії». Ж.-Ф. Файє назвав документи, опубліковані Перським, «апокрифічними», а В. Гаутскі використовує для їхнього позначення словосполучення «Pseudo-Perskyschen-Fälschungen» («псевдо-Перськівські підробки»). Недарма ж спростуванню автентичності «Проекту» присвячено цілу сторінку на офіційному сайті Швейцарської національної бібліотеки.

Швейцарський приклад демонструє, що, ймовірно, українські дослідники та любителі історії потрапили під вплив майстра пропаганди. Нагадаємо, що у випадку так званих «Інструкцій» наразі ані в українських ані в закордонних архівах також не знайдено жодного джерела, якій би містив текст документу, його фрагмент або бодай посилався б на нього.

Розміщена ж у згаданій вище книзі Доценка «Інструкція», попри апеляції до неї як до першоджерела, визначена таким бути не може. Зокрема, через  дореволюційний правопис цитованого документу та неможливі у зверненні до більшовицьких агітаторів фактичні компліменти Петлюрі та його війську (щоб успішно агітувати, агітатори мають бути самі переконані у доброчинності своїх дій, тобто для них ворога дегуманізують, а не підносять до рангу героїв визвольної боротьби).

Втім, для складення висновку про те, що наведений у книзі документ не є першоджерелом чи його копією, можна обійтися і без аналізу змісту документа, адже виділене у наведеному нижче фрагменті «Інструкції» з книги Доценка (і відсутнє в опублікованих у 1920 р. варіантах «Інструкцій») «[sic!]» неможливе в автентичному документі, бо воно засвідчує реакцію читачів. Та й «промову» («речь»), тим більше невідомим «курсісткам» важко пов’язати із, власне, поняттям «Інструкція».

Перші рядки «Інструкції», розміщеної в опублікованій у 1932 р. книги О.Доценка «Зимовий похід: 6.ХІІ.1919 – 6.V.1920»

До того ж Доценко теж згадує про публікацію у швейцарській газеті, але його припущення щодо того, що то було розміщено місією УНР, доводить – про ту публікацію він чув лише з чуток і не знав про її автора.

Чому ж як у зробленому за свіжим слідом подій українському перекладі (а то був саме переклад французькомовного варіанту, а не того, що у виданні 1932 року названо «оригіналом»!), як потім і в книзі Доценка згадується прізвище Троцького? А це якраз пояснити легко – саме Лев Троцький був не лише головою Реввійськради та наркомом військових справ РСФРР, тобто фактично керував війною проти УНР, а й видав знаменитий «Наказ Голови Реввійськради Республіки тов. Троцького червоним військам, що вступають у межі України".



Цей суто агітаційний «Наказ», що закінчувався гаслом «Хай живе вільна незалежна Радянська Україна!», мав величезне значення у ідеологічній обробці українських повстанців, чимало з яких повірили у щирість намірів більшовиків. Така дієва пропагандистська агітка потребувала промовистої відповіді, якою, ймовірно, і мала стати (чи стала) розглядувана нами «Інструкція». Як контрагітаційний документ, який предметно викриває суто пропагандистський зміст публічно оприлюдненого і позитивно сприйнятого українцями «Наказу Троцького» – вона цілком слушна. Але як джерело для розуміння сучасними істориками природи більшовицької агітації та пропаганди, чи діяльності Троцького, або як аргумент в оцінці дій більшовицької влади ця інструкція не може використовуватися.

Як вже згадувалося вище, дослідники вже неодноразово висловлювали сумніви в автентичності цього документа, і, в першу чергу приписаного Троцькому авторства, апелюючи до явної суперечності його змісту іншим текстам Троцького. На жаль, демонізація його образу, не сприяє сприйняттю таких «внутрішніх» аргументів. Сподіваємося, що наша спроба простежити історію появи цього тексту, охарактеризувавши умови його поширення, стане аргументом на користь необхідності критичного осмислення документальних джерел періоду Української революції 1917 – 1921 років.

 

Незабаром світ побачить науковий варіант тексту - значно більший за обсягом та з належним науковим апаратом.

 Ганна Перехода

аспірантка Інституту політології Лозаннського університету


Текст наведено за публікацією проєкту "Наша революція 1917 - 1921" із сайту газети "Ділова столиця" 29.07.2021 р.

Немає коментарів:

Дописати коментар