четвер, 18 лютого 2021 р.

Справа Бориса Шахрая

 


Розшукуючи архівні матеріали про засновника українського «націонал-комунізму» Василя Матвійовича Шахрая, я вирішив замовити в Галузевому державному архіві СБУ кримінальну справу його молодшого брата Бориса, засудженого до розстрілу в 1938 р. Нещодавно мені прислали електронну копію цієї справи, що зберігається у фонді 6 ГДА СБУ  «Справи реабілітованих осіб» та має номер 76000-фп, раніше мала номер 16784-с. Справа дійсно велика – має три томи загальним обсягом 740, 699 та 426 аркушів, разом – 1825 аркушів.

Але на жаль власне про Бориса Шахрая в цій справі документів дуже мало, хоч його прізвище стоїть на обкладинці першим. Річ в тім, що справа колективна й містить матеріали на 54 особи, засуджених трійкою УНКВС по Полтавській області 7 травня 1938 р. Виконуючи план по «ворогам народу», працівники Лубенського міжрайонного відділу держбезпеки «розкрили» «контрреволюційну повстанську організацію», яка нібито готувала повстання й збройне повалення радянської влади під час нападу на СРСР Німеччини або Польщі. До цієї «організації» входили мешканці Лубенського, Хорольського, Лохвицького, Гребінківського та Драбинівського районів Полтавської області, переважно колишні куркулі або офіцери царської, гетьманської та «петлюрівської» армій. Майже всі вони були засуджені до розстрілу.

Зокрема тут зберігаються й документи на Бориса Шахрая: постанова слідчого про арешт від 26 квітня 1938 р., постанова прокурора, анкета заарештованого, протокол допиту, обвинувачення. Під час допиту Борис Шахрай визнав свою провину (ми знаємо зараз, як ці визнання робилися), зазначив, що він є сином куркуля, який мав понад 90 десятин землі та був розкуркулений в 1930 р., в 1917 р. був членом «Просвіти», служив у царській армії прапорщиком та в армії УНР – командиром взводу. Після 1920 р. працював службовцем в Київському обласному земельному управлінні, мешкав в Лубнах. За його словами завербував його до контрреволюційної повстанської організації Наум Сушко, який перед тим і дав на нього показання. Від часу арешту до смертного вироку пройшло 12 днів. Виконано його було очевидно в той же день.

Лише після ХХ з’їзду КПРС навесні 1956 р. родичі засуджених по цій справі, в тому числі вдова Бориса Шахрая Уляна Іванівна Шахрай, що мешкала в Ніжині, почали звертатися до Генеральної прокуратури СРСР та інших органів влади із запитами про долю своїх близьких. За їх клопотанням справу було переглянуто й усіх засуджених реабілітовано за відсутністю складу злочину. Але згідно інструкції КДБ СРСР від 1955 р. родичам повідомили, що їх не розстріляли, а засудили на 10 років  виправно-трудових таборів, де вони й померли. Зокрема дочці Бориса Шахрая Ользі працівники КДБ УРСР офіційно повідомили, що її батько нібито помер в таборі 12 квітня 1942 р. від гнійного плевриту.

Жодних згадок про старшого брата Василя Шахрая та інших братів в справі немає. В 1969 р. в лондонському журналі «Визвольний шлях» односелець і друг Бориса Шахрая Сергій Домазар (Давиденко) опублікував власні спогади про цю родину, де згадував, що в  козака Матвія Шахрая було п’ятеро синів, з яких двоє Василь і Петро загинули в 1919 р. за досі невідомих обставин. При чому Петро Шахрай також був призваний до царської армії, потім служив офіцером (старшиною) в армії УНР, а в 1919 р. перейшов на бік червоних.

Четвертий син Матвія Шахрая – за даними Домазара його теж звали Василь -  в 1930 р. стріляв у себе, дізнавшись про розкуркулення батька, але вижив. Його врятувала вдова Василя-старшого Оксана Іванівна Шахрай, яка використовуючи свої давні знайомства із партійними діячами в Харкові, влаштувала його до столичної клініки. Потім він працював вчителем. П’ятий син (ім’я не відоме) закінчив політехнічний інститут та працював інженером тресту.

В самого Василя Матвійовича Шахрая (старшого) було двоє дітей – Оксана та Юрій. При чому останній займав досить високі посади в радянському господарському апараті та навіть став персональним пенсіонером, помер на початку 90-х років у Києві. Чи збереглися в його родині якість матеріали про його батька – на жаль невідомо.

P.S.

До речі зазначу, що друга й співавтора Василя Шахрая по книзі "До хвилі", виданої в 1919 р., цього українського комуністичного маніфесту, за словами Івана Лисяка-Рудницького, - Сергія Мазлаха (Робсмана) заарештували та розстріляли на рік раніше - в 1937 р. Тоді ж ліквідували й основних його опонентів в партії більшовиків - Емануїла Квірінга та Георгія Пятакова.

Андрій Здоров.

 



 
























Немає коментарів:

Дописати коментар