четверг, 13 июля 2017 г.

Утопії й дійсність

Пропонуємо вашій увазі статтю "Утопії й дійсність" авторства провідного теоретика Української Комуністичної Партії Андрія Річицького. УКП була утворена 22-25 січня 1920 року на основі течії УСДРП незалежних, які відкололися від офіційної української соціал-демократії наслідком орієнтації останньої на класовий компроміс та буржуазний парламентаризм. Укапісти, гостро критикуючи великодержавну політику "областничества" російських більшовиків, вважали свою партію послідовною виразницею ідейно-політичної лінії  українського пролетаріату. Нерозуміння керівними верхами РКП(б) ваги національного питання, перейняті в спадок від імперського минулого великодержавні амбіції, погляд російських соціалістів та комуністів на Україну як на "Южную часть России" і т.п., гальмували революційний процес в Україні та відштовхували її трудові маси в обійми петлюрівщини - таку думку обстоював Річицький.    

Андрій Річицький

Наша епоха така багата нечуваними подіями, які йдуть зі скоростю не винайденого ще експресу, така ріжнобарвна й велика вона, що бліднуть перед нею самі сміливі фантазії, утопії перетворюються в дійсність і сама, здавалося, реальна дійсність стає нікчемною реакційною утопією.                                                                                                                                           

"Шматки паперу" - "священні" документи і основні закони - розриваються на шмаття і розлітаються по вітру, життя примушує людей писати нові папери, але робити по ним трудніше, ніж їх писати. 

Та бувають і такі утопії, такі шматки паперу, які докором стоять перед тими, хто їх писав, а та "реальна" дійсність, що противиться утопіям, обертається в дрюка для тих хто творить її.

І утопії бувають ріжні, буває ріжна й дійсність.

 





От наприклад: утопія. "Неухильно проводячи принціп самовизначення націй, ЦК вважає необхідним ще раз підтвердити, що РКП стоїть на точці зору признання самостійности УССР."

Це було так давно, що про цей "шматок паперу" який колись був резолюцією ЦК РКП уже мабуть всі забули. Та як і не забути?! Фантазії й утопії не можуть довго триматися в пам`яти. 

А от дійсність: "Ряд событий во внутренней жизни украинской областной организации нашей партии (РКП) свидетельствует о том, что крайне нездоровая политическая обстановка на Украине, создавшаяся на почве общей отсталости в результате многократной смены режимов, все еще продолжает оказывать крайне болезненное влияние на нашу партию, порождая уродливые явления ожесточенной склоки и травли". А посему ЦК РКП постановил: создать временный ЦК КПУ в составе (імя рек). 

Оце і все: КП(б)У є "областная организация" РКП, а УССР значить є область РСФСР. Коротко і ясно. І дійсність цьому цілком відповідає. Є куценький совнарком з семи наркомів, потрібних для "специфічних" інтересів українського народу, як наприклад наркомздрав, наркомсобез, наркомюст.

Блаженої памяти інструкція генеральному секретаріятові временного правительства Керенського 4 серпня 1917 р. воскресла із мертвих і воплотилася в життя; замісць генеральних секретарів лише стали народні комісари, бо то ж була буржуазна революція, а тепер пролетарська. Є ще маленька ріжниця: генеральний секретаріат був витвором української революції, а совнарком - "русско-украинской".

От тільки наркоміндєл (закордонних справ) є цілком утопічний і фантастичний нарком. І для чого існує цей нарком?  Чи не для того, щоб повідомляти правительства "Великобританії, Франції, Італії, Японії, П-А Сполучених Штатів, про те що "партия украинских независимых социал-демократов (нині УКП - А.Р.) перешла снова (?!) на сторону советской (!) власти и организовалась, как легальная советская партия, борющеяся теперь(?!) на ряду с нами против петлюровщины?"

Коли так, то тоді звичайно наркоміндєл України для нас дуже потрібний і не фантастичний, бо хто б инакше розповів усьому світові про бувших "незалежників"?

Можемо запевнити кого слід і не маємо нічого проти того, щоб наркоміндєл України тов. Раковський оповістив про це увесь світ, бо бувші "незалежники" незалежно от того, чи є на Україні наркоміндєл, чи не буде його боролися, боряться і будуть боротися з петлюровщиною, бо справа дійсної незалежності УССР тісно звязана з необхідністю знищити петлюровщину.

Є ще один документ, в якому утопія і дійсність сплелися пополам, бо одна частина його перетворилася в життя, а друга залишилася порожнім згуком. Цей документ - постанова ІІІ Комуністичного Інтернаціоналу про боротьбистів. 

"Виконавчий комітет вважає" говориться в ній, "що справжнім комуністичним елементам боротьбистів ніхто не заважає увійти в лави КПУ (большевиків), тої партії котра цілком визнає незалежність радянської України".

Перша частина цього пакта стала фактором, а от друга... Але нащо згадувати про другу, коли ті, для кого вона писалася, чудесно проводять "середню лінію" - ні туди Микото, ні сюди Микито, славнозвісне "областничество".



А все таки останні слова постанови ІІІ Інтернаціоналу мусять до чогось обов`язувати. Бо як же инакше можуть увійти до КП(б)У справжні комуністичні елементи, а не есери ріжних мастей.

КП(б)У мабуть визнає незалежність тієї України, що розташувалася зараз по всій Европі, під крильцем "культурних" правителів Варшави, Берліну, Парижу і т.д., бо у нас Южная Россия. 

Бідна та партія, яка на конференції своїй "оказалась неспособной создать Центральный Комитет" (із обіжника ЦК РКП, яка завдає клопоту і Ц К-ту РКП., котрому доводиться один за другим розпускати Центральні Комітети КП(б)У і призначати нові. 

Звичайно, що така партія хай буде задоволена тим, що хоч областною організацією її визнають.

Та і як може забезпечити ця областна партія "единство и последовательность в проведении советской и партийной политики на Украине", коли настягалася вона "с бору та с сосенки?". Тут і правовірні "южно-русские" большевики, і "Бунд" з "фербандом" умыстилися рядом, тут боротьбисти і федер-група є; а ще вливаються туди ж ліві с.р. борьбисти.

А що ж буде з цим венігретом, коли події натиснуть трохи на нього?

Читали ми колись прекрасні утопії про те, як мусять комуністи перетворити українську мову в знаряддя комуністичної освіти працюючих мас як "негайно ж повинні бути прийняті міри, аби у всіх радянських установах була потрібна кількість володіючих українською мовою і аби в дальнішому всі службовці уміли говорити на українській мові".

А зроблено у цій справі - нічого. Це є дійсність.

Зате на засіданні Харківської Ради Робітничих Депутатів лилися промови на "чисто русском языке" про те що "советская власть" має глибокі корні в "русском народе", про патріотизм, про "Южную столицу" - Харьків і инше не менш "русское". Була промова і по французьки, а по українськи - ні одної. Представникові ж нашої партії, який міг би прилучити до свята і український народ, слова не дали... за недостатком времени.

Лише один тов. Раковський своїм "українофільством" порушував загальний "русский" тон.

Для українського села малюються плакати, на яких український селянин чомусь обутий в лапті.

І весело сміються бісові хахли розглядаючи ці перлини агітаційної творчости радянської влади.

Читаємо у газеті, що совнарком України "постановив увійти в переговори з совнаркомом РСФСР" про призначення останнім на Україну уповноваженого в якійсь там справі.

Для чого штіль такий високий? При чому переговори там, де треба "войти с ходотайством?" Хоч може це і зменшило б престіж тов. Раковського, але було б не утопією, а дійсністю. 

                                                                                            Андрій Річицький 
                                                                                            №12 20/ІV 1920.

Річицький А. "Наш спір. Збірка статтів з "Червоного прапору". - ЦК УКП., 1921. - С. 29 - 32.

Комментариев нет:

Отправить комментарий