Утопії й дійсність

Пропонуємо вашій увазі статтю "Утопії й дійсність" авторства провідного теоретика Української Комуністичної Партії Андрія Річицького. УКП була утворена 22-25 січня 1920 року на основі течії УСДРП незалежних, які відкололися від офіційної української соціал-демократії наслідком орієнтації останньої на класовий компроміс та буржуазний парламентаризм. Укапісти, гостро критикуючи великодержавну політику "областничества" російських більшовиків, вважали свою партію послідовною виразницею ідейно-політичної лінії  українського пролетаріату. Нерозуміння керівними верхами РКП(б) ваги національного питання, перейняті в спадок від імперського минулого великодержавні амбіції, погляд російських соціалістів та комуністів на Україну як на "Южную часть России" і т.п., гальмували революційний процес в Україні та відштовхували її трудові маси в обійми петлюрівщини - таку думку обстоював Річицький.    

Андрій Річицький

Наша епоха така багата нечуваними подіями, які йдуть зі скоростю не винайденого ще експресу, така ріжнобарвна й велика вона, що бліднуть перед нею самі сміливі фантазії, утопії перетворюються в дійсність і сама, здавалося, реальна дійсність стає нікчемною реакційною утопією.                                                                                                                                           

"Шматки паперу" - "священні" документи і основні закони - розриваються на шмаття і розлітаються по вітру, життя примушує людей писати нові папери, але робити по ним трудніше, ніж їх писати. 

Та бувають і такі утопії, такі шматки паперу, які докором стоять перед тими, хто їх писав, а та "реальна" дійсність, що противиться утопіям, обертається в дрюка для тих хто творить її.

І утопії бувають ріжні, буває ріжна й дійсність.

Рабочая группа Гавриила Мясникова о национальном вопросе.

  Отношение оппозиционных течений 20-х годов внутри большевистской партии к национальному вопросу - малоизученная в историографии тема. Украинский историк Май Панчук считает, что в борьбе за власть Сталин использовал так называемых национал-коммунистов, их поддержку против "Левой Оппозиции" Троцкого - Каменева -Зиновьева, поддерживая взамен политику коренизации, ликвидации национального неравенства и дерусификации государственного аппарата и образования. (Панчук М. Націонал-комунізм // Політична енциклопедія. - К., 2011. - С.486). Хотя после разгрома оппозиции внутри РКП(б) - ВКП(б) сами лидеры национальных коммунистический партий были уничтожены и на смену украинизации пришел культ "великого русского народа" как "старшего брата" всех остальных.

  К сожалению, большинство лидеров "Рабочей оппозиции" и "Левой Оппозиции" не считали нужным уделять национальному вопросу особое внимание, а некоторые проявляли откровенно русско-шовинистическую позицию. Например, Юрий Ларин (Лурье) считал ущемлением прав русских политику украинизации госаппарата в УССР. Лишь в эмиграции в Мексике в конце 1930-х годов Лев Троцкий пришел к выводу, что независимость Украинской советской республики от сталинского СССР отвечает интересам мировой пролетарской революции и опубликовал несколько статей на эту тему.

Гавриил Мясников

  "Рабочая группа" Гавриила Мясникова (1889-1945) представляет здесь особый интерес, поскольку уже в своем первом манифесте в феврале 1923 г. поместила особый раздел, посвященный национальному вопросу. Можно лишь поражаться тому, что пермский рабочий Мясников, исключенный за критику Ленина из РКП(б) еще в 1922 г., высказывал идеи, близкие к идеям Украинской Коммунистической партии и других так называемых "национал-коммунистов", в частности идеи о том, что компартии национальных республик должны иметь равные права с РКП(б) и на равных входить в Коммунистический Интернационал, а не быть лишь областными организациями Российской коммунистической партии, как это было на самом деле. По сути дела такая структура РКП(б) - ВКП(б) сводила все разговоры о равноправии советских республик в составе СССР к фикции и декорации.

Нова книга про Олександра Шумського

Юрій Шаповал.

   Олександр Шумський. Життя, доля, невідомі документи: дослідження, архівні матеріали. - Київ-Львів: Україна модерна - Українські пропілеї, 2017. - 742 с.

Київський історик Юрій Шаповал підготував нову книгу про лідера лівого крила Української партії соціалістів-революціонерів, а згодом Української комуністичної партії ("боротьбистів") Олександра Шумського (1890-1946). Його біографія втілила у собі перемоги й поразки української революції 1917-1921 рр.  Юрій Шаповал пише: 
"Олександр Шумський хотів побудувати комунізм і залишитися при цьому українцем. Його трагічна доля  показує, що таке поєднання не мало права на життя". 
     На нашу думку доля Шумського як раз засвідчує протилежне. Якщо розуміти під комунізмом не сталінський режим державного капіталізму, а дійсно безкласове суспільство, де зникнуть всі види гноблення та експлуатації людини людиною, то прийти до такого людство може тільки через повне визволення усіх пригноблених націй та знищення усіх імперій. І за таке суспільство Олександр Шумський боровся до останніх днів свого життя. 
       Чим, як не перемогою української національно-визвольної революції 1917-1921 рр., була політика українізації 1920-х років, яку він проводив як народний комісар освіти УСРР  у 1924-1927 рр та один з лідерів КП(б)У того часу? Зіткнувшись із протидією сталінського намісника в Україні Лазаря Кагановича, Шумський не побоявся прямо звернутися до Сталіна із вимогою прибрати його з України, за щой поплатився висланням за межі республіки, а згодом і виключенням з партії та арештом. У 1933 р. Особлива нарада НКВС СРСР засудила його до десяти років тюрми, але попри всі тортури Шумський так і не визнав своєї провини і не покаявся на відміну від багатьох інших більшовиків. 
       Можливо це випадковість, що він взагалі вижив у 1937-1938 рр. у засланні у Красноярську, коли місцеве управління НКВС так і не отримало з Москви матеріалів його справи. Але навіть тяжко хворий із напівпаралізованими ногами, втративши дружину (її розстріляли у 1937 р.) та сина (загинув на фронті у 1942 р.), Шумський не втомлювався бомбардувати листами Сталіна й Берію, керівників місцевих управлінь НКВС, партійних органів та лікарень, оголошував голодування, погрожував самогубством, добиваючись реабіліації та доводячи свою правоту. Можна лише позаздрити його невгамовній енергії та незламній силі волі, із якою він захищав свої погляди. Врешті решт, коли він уже тяжко хворий отримав дозвіл повернутися на батьківщину - фактично аби померти, то у поїзді спецгрупа Павла Судоплатова позбавила його життя, увівши смертельну отруту. Так той самий Судоплатов, мав пряме відношення і до загибелі Шумського. Більше того, Судоплатов свідчить, що сам Лазар Каганович, заступник голови  Ради Народних Комісарів СРСР, найближчий поплічник Сталіна, приїздив до Саратова, щоби пересвідчитися, що Шумський дійсно мертвий.

       Попри деякі окремі неточності книга має дуже велику користь, особливо тим, що дві третини її становлять документи слідчо-оперативних справ НКВС, де зібрані листи й документи Шумського та матеріали стеження за ним. Один з листів Шумського до Сталіна вміщуємо тут.

«Протест коммуниста-украинца.