Каховская И.К.
Воспоминания
террористки / Науч. ред., авт.
предисл. и прим.
Я.В. Леонтьев. – М.: Радикальная теория и практика, 2019. – 236 с.
Минулого року видавничий кооператив «Радикальная
теория и практика» випустив збірку спогадів
відомої діячки Партії лівих соціалістів-революціонерів Ірини Каховської (1887 – 1960). На жаль в Україні вона відома
лише спеціалістам, й досі немає навіть статті про неї в десятитомній «Енциклопедії історії України», хоча саме тут в
Києві вона організувала один з найбільш гучних і відомих терористичних актів –
вбивство 30 липня 1918 р. головнокомандувача німецької окупаційної армії в
Україні генерал-фельдмаршала Германа фон Ейхгорна (Hermann von Eichhorn; 1848 –1918).
Упорядником нового видання та автором ґрунтовної передмови та приміток виступив
російський історик Ярослав Леонтьєв, що багато років досліджує історію
лівоесерівських організацій першої чверті ХХ ст. та захистив по цій темі
докторську дисертацію.
Сама Ірина Каховська народилася в містечку Тараща на
Київщині в родині землеміра в чині колезького реєстратора Костянтина
Каховського, мати її служила народною вчителькою. Рід Каховських походив із чесько-польської
шляхти, що осіла на Смоленщині в XVII
ст. й отримала російське дворянство. На честь одного з її
родичів – екатерининського вельможі – названо місто Каховка. З іншої гілки
цього ж роду походить перший російський політичний терорист, один з п’ятьох повішених декабристів – Петро Каховський. Після
смерті батька в 1890 р., мати віддала Ірину до Маріїнського інституту для сиріт
шляхетного походження в Петербурзі. По закінченні його в 1903 р. вона вступила на
історико-філологічне відділення Жіночого педагогічного інституту, там вона
встигла провчитися чотири курси, зокрема під керівництвом професора Сергія
Платонова, але не закінчила його. Навчання
перервала перша російська революція 1905-1907 рр.
Події Кривавої неділі 9 (22) січня 1905 р. назавжди закарбувалися
в її пам’яті й перевернули світ молодої студентки, що відправилася до Публічної
бібліотеки готувати реферат, але спершу побачила ходу робітників до царя, а потім
почула про їх жорстокий розстріл. Саме цьому присвячено перший спогад під
назвою «Горький». Тоді Каховська пристає до революційного руху. Спершу вона
захоплюється соціал-демократією під впливом Олександри Коллонтай, а потім
вступає до Спілки соціалістів-революціонерів-максималістів, що відкололася від
Партії соціалістів-революціонерів та була близька до анархістів. Один з її
товаришів, згадував: «Чи не справляє вона на вас враження святої? – запитувала мене
не раз знайома меншовичка. – Яка віра! Яка відданість! Знаєте, в неї часто
немає грошей на поїздки за Шліссельбурзьку заставу до робітників, й вона йде
пішки мало не 10 верст із Петербурзької сторони Тільки перші християни так
вірували, та, мабуть перші російські соціалісти».
В квітні 1907 р. Ірина Каховська була вперше заарештована
царською охранкою та отримала 15 років каторги. В московській тюрмі вона
познайомилася із відомими соціалістками-революціонерками, зокрема Марією Спірідоновою,
що сиділа за вбивство радника тамбовського губернатора, що керував придушенням
селянських постань, та Фанні Каплан, що готувала теракт проти київського
генерал-губернатора, а пізніше в 1918 р. стріляла в Леніна. Каховська відбувала
каторгу до 1914 р., коли її амністували та відправили у заслання в
Забайкальський край.
Із заслання Каховська повернулася в травні 1917 р. Разом
із Марією Спірідоновою вона бере участь у відродженні Партії соціалістів-революціонерів,
що отримала більшість голосів на виборах до Всеросійських установчих зборів в
листопаді 1917 р. Права більшість есерів активно підтримувала Тимчасовий уряд,
натомість Каховська бере участь у створенні Партії лівих соціалістів-революціонерів,
була членом президії ІІ Всеросійського з’їзду Рад робітничих і солдатських депутатів
та обрана до Всеросійського Центрального Виконавчого комітету. Це був період
двопартійної радянської влади, коли ліві есери виступали союзниками більшовиків.
Цей період закінчився із підписанням більшовиками
Брестського мирного договору із Німеччиною та її союзниками 3 березня 1918 р. Більшовицький
уряд Росії на чолі із Владіміром Леніним відмовився від претензій на Україну, Білорусь,
Прибалтику й погодився вивести звідти всі свої війська. Партія лівих есерів заявила,
що це зрада революції, вийшла із уряду та ухвалила вжити всіх заходів, щоби цей
ганебний мир розірвати. Для цього ЦК ПЛСР вирішив здійснити теракти проти головнокомандувача
німецьких військ в Україні Германа фон Ейхгорна та посла Німеччини в Радянській Росії Вільгельма
Мірбаха. Планувалося, що спершу буде вбито Ейхгорна, але через низку причин
першим від рук лівих есерів загинув Мірбах – 6 липня 1918 р. під час невдалої
спроби лівоесерівського повстання в Москві.
 |
| Генерал-фельдмаршал Герман фон Ейхгорн на київському вокзалі. квітень 1918 р. |
Каховська докладно описує своє перебування в Україні із весни
1918 р., коли ЦВК Рад України вже знаходився в Таганрозі, паніку та
безвідповідальність більшовицького керівництва та обурення цим робітників.
Згадано в мемуарах і політику німецьких окупаційних військ, зокрема масовий
терор проти українського селянства: «На полях доповіді про втихомирення селян в
одному із повітів, де було покладено 8500 осіб, де лише в одному селі було 17
шибениць… Ейхгорн написав: «Добре».» Рішення про підготовку теракту проти Ейхгорна
виніс також ЦК української партії лівих есерів (відгалуження російської ПЛСР),
який одночасно вирішив готувати замах на гетьмана Павла Скоропадського. За ним
також почали стеження в Києві, але потім дійшли висновку, що після вбивства
гетьмана Ейхгорн стане зовсім недоступним, тож вирішили зосередити сили на
ньому.
