Роздуми про другу світову та пам'ять

 

Джерело: Гладун О.М. Нариси з демографічної історії України ХХ ст. - К.:
Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України, 2018. - С.158.

 

Друга світова війна досі була найбільшою демографічною катастрофою, яку пережила Україна. За даними Інститут Демографії надсмертність за 1939 - 1945 в Україні становила понад 8 мільйонів людей.

(Цей допис було розміщено на моїй сторінці фейсбук 08.05.2026. Станом на зараз він має 8398 переглядів).

Колись давно в часи Януковича, коли Україна "взасос" дружила із Росією, а саме в 2013 р. адміністрація торгівельної мережі, де я працював, видала нам усім георгіївські стрічки і розпорядження - носити їх 9 - 10 травня під загрозою штрафу в 50 грн. Я тоді відмовився це робити й сказав адміністратору, що це непристойно й аморально. Пізніше я запитував директора про штраф, але вона мені повідомила, що штраф за це так з мене й не стягували.

Цікаво, що через два роки - в 2015 р. та сама адмінстрація тієї самої трогівельної мережі видала розпорядження: категорично заборонити георгіївські стрічки - щоб раптом хтось не надягнув по старій звичці.

Звісно між цими подіями був Майдан, втеча Януковича й напад Росії на Україну в 2014 р. Не сумніваюся, що якби Янукович тоді втримав владу або на його місце посадили якого-небудь Медведчука, то носіння георгіївських стрічок було би обов'язковим і не тільки в нашій мережі, а Україну би перетворили на Малоросію. Але український народ не допустив цього. І вже не допустить ніколи.

Друга світова війна була найстрашнішим в історії людства зіткненням двох імперіалістичних таборів, які ділили світ між собою. Нацистська Німеччина та її союзники з одного боку та сталінський СРСР з іншого були жахливими тоталітарними режимами, що знищили мільйони людей. Не гребували масовими убивствами й уряди США (атомні бомбардування Хіросіми та Нагасакі) та Британської імперії (бомбардування Дрездена, штучний голод у Бенгалії).

Українці тоді були по різні боки фронту, але переважна їх більшість внесла свій внесок у перемогу над німецьким нацизмом, заплативши страшну ціну - близько восьми мільйонів загиблих. Менша частина українців боролася проти сталінської імперії в лавах УПА. На жаль тоді здобути незалежність України не вдалося, але вона постала в 1991 р., коли СРСР розвалився. І ця незалежна Україна була утворена саме на основі Української РСР рішенням Верховної Ради УРСР.

Російська пропаганда закидає українцям колабораціонізм із гітлерівською Німеччиною, але забуває при цьому сказати, що найбільшим колаборантом - другом і союзником нацистської Німеччини - з серпня 1939 по червень 1941 р. був саме сталінський СРСР.

Деяки з колоніальних народів Азії та Африки також плекали надії на визволення з під гніту Британської імперії за допомогою Німеччини. Наприклад лідер радикального крила Індійського Національного Конгресу Субхас Чандра Бос в 1941 р. поїхав до Берліну й отримав дозвіл на формування легіону "Вільна Індія" в складі німецької армії, а пізніше за допомогою японців формував із військовополенених Індійську національну армію, що мала би воювати за незалежну Індію. Бос загинув в 1945 р. й досі його шанують в Індії як одного з національних героїв на рівні із Махатмою Ганді та Джавахарлалом Неру.

До речі свідченням внеску України в перемогу над німецьким нацизмом та сили українського національно-визвольного руху, з яким мусив рахуватися і Кремль, є також місце в Організації Об'єднаних Націй. Українська РСР була співзасновницею ООН в 1945 р., хоч здобула незалежність лише в 1991 р. Так само як і домініон Британська Індія, що також стала співзасновником ООН в 1945 р., а отримала незалежність лише в 1947 р.

Звісно, що Україна - це не Індія. Україна була повністю окупована нацистською Німеччиною та її союзником румунським диктатором Антонеску, якому Гітлер подарував так звану Трансністрію із містом Одеса. Поділ України на німецькі райхскомісаріат і  генерал-губернаторство, румунську Трансністрію і окуповане угорцями Закарпаття - зайве свідоцтво того, що жодних прав за українцями Третій рейх не визнавав, а українські землі мали бути лише колонією чи життєвим простором для "вищої раси".

Зараз на жаль в Україні переважає тенденція відмовлятися від усього радянського як російського. Але віддаючи всю спадщину СРСР Москві ми відмовляємося від власного минулого й фактично даруємо його нашим ворогам, посилюючи їх і послаблюючи себе.

Андрій Здоров.

Маркс і Костомаров: ще раз про конспект і нотатки

 

Микола Костомаров

"Московський посол оголосив це несумісним із громадянським ладом. Посол сказав, що з сусідніх місцевостей Великоросії — Брянського, Карачевського, Рильського, Путивльського — селяни, які живуть на маєтках отчинників і поміщиків, і холопи тікають в Україну, а звідти юрбами вдираються у свої колишні житла, вмовляють інших селян і холопів тікати до них, часто мстяться своїм колишнім панам, якими були незадоволені, палять їхні хати, убивають господарів із родинами, засипають хати з усіх боків землею й так морять людей голодом. Було ясно, що козацтво, яке підбурювало простий народ до повстання проти панів, було спокусою для сусідньої великоросійської черні. (78, 79)"

-----

Román Galenkin нещодавно звернув увагу на маловідомий текст Карла Маркса - його конспект історичної монографії Миколи Костомарова "Гетьманство Виговського". В часи СРСР цей текст двічі готували до публікації - в 1929 та на початку 1970-х років, але так і не опублікували. На початку 1970-х років цей текст готував до публікації у збірнику "Архив Маркса и Энгельса" український радянський історик Віталій Сарбей. Проте опублікувати цей текст йому вдалося лише в 1993 році. Знову привернув до нього увагу Роман Галенкін.

У своїх коментарях до статті Романа Галенкіна, опубілкованої на сайті Res Publica та сайті "Політком", я вже вказував на деякі помилки його інтерпретації цього тексту та його значення. Тут зупинюсь на контексті появи цього твору.

Як відомо, Карл Маркс цікавився історією багатьох країн, і зокрема історією Росії та історією України. В його зошитах за 1880 - 1881 роки збереглися конспекти двох книг відомого українського та російського історика Миколи Костомарова: "Бунт Стеньки Разина" та "Гетманство Выговского".

Малюнок ШІ із сайту "Політком"

Звісно, що Маркс не був професійним істориком і його знання були обмежені та відтворювали певні стереотипи того часу і його середовища. До таких стереотипів належить теорія Гегеля про історичні та неісторичні народи. Зокрема більшість західних та південних слов'ян, що тоді не мали своїх держав, Маркс і Енгельс вважали неісторичними народами, які в ході економічного розвитку мають бути асимільовані іншими народама, насамперед німцями, а національно-визвольні рухи цих народів, що проявилися під час революції 1848-1849 років Маркс і Енгельс вважали лише інтригами російського царизму та витівками кількох інтелігентів типу чеського професора Франтішека Палацького. Докладніше про еволюцію поглядів Енгельса (і певною мірою Маркса) на національне питання й національні рухи можна почитати в класичній праці Романа Роздольського «Zur nationalen Frage. Friedrich Engels und das Problem der ‚geschichtslosen‘ Völker.» (1964) («До національного питання. Фрідріх Енгельс та «неісторичні народи»»).

Проте Маркс палко підтримував польський революційний рух за незалежність від Росії та відновлення Речі Посполитої, яку поділили наприкінці 18 ст. Москва, Австрія та Прусія. Заклик до боротьби проти російського імперіалізму Маркс записав навіть в установчий маніфест першого Інтернаціоналу - Міжнародного товариства робітників 1864 р.

Посилення інтересу Маркса до історії Росії та історії України в 1880-1881 роках очевидно було пов'язано із наростанням хвилі народницького терору в Росії, найбільшим піком якого було вбивство російського царя Алєксандра ІІ в Петеребурзі 13 березня 1881 року. Як відомо, Маркс листувався із деякими активістами народницького руху, як от Вєра Засулич, які сподівалися, що їх діяльність підштовхне російське селянство на революцію, а російська традиційна община стане основою соціалізму, хоч Маркс і досить скептично до цього ставився.

Зазначимо, що Маркс не випадково обрав саме ці книги Миколи Костомарова. Сам Костомаров мав репутацію прискіпливого історика з демократичними поглядами (пізніше це назвуть "народницька школа" в історіографії), що виступав проти російських імперських міфів. Додам, що Костомаров мав і власний досвід політичної боротьби - був співзасновником таємного Кирило-Мефодіївського товариства, після розкриття його більше року провів у царській тюрмі, а потім був висланий з України. Найбільш відомими його книгами були "Богдан Хмельницький", "Мазепа" і "Бунт Стеньки Разина". Але Маркса зацікавила саме монографія "Гетьманство Виговського".