Нова книга про Олександра Шумського

Юрій Шаповал.

   Олександр Шумський. Життя, доля, невідомі документи: дослідження, архівні матеріали. - Київ-Львів: Україна модерна - Українські пропілеї, 2017. - 742 с.

Київський історик Юрій Шаповал підготував нову книгу про лідера лівого крила Української партії соціалістів-революціонерів, а згодом Української комуністичної партії ("боротьбистів") Олександра Шумського (1890-1946). Його біографія втілила у собі перемоги й поразки української революції 1917-1921 рр.  Юрій Шаповал пише: 
"Олександр Шумський хотів побудувати комунізм і залишитися при цьому українцем. Його трагічна доля  показує, що таке поєднання не мало права на життя". 
     На нашу думку доля Шумського як раз засвідчує протилежне. Якщо розуміти під комунізмом не сталінський режим державного капіталізму, а дійсно безкласове суспільство, де зникнуть всі види гноблення та експлуатації людини людиною, то прийти до такого людство може тільки через повне визволення усіх пригноблених націй та знищення усіх імперій. І за таке суспільство Олександр Шумський боровся до останніх днів свого життя. 
       Чим, як не перемогою української національно-визвольної революції 1917-1921 рр., була політика українізації 1920-х років, яку він проводив як народний комісар освіти УСРР  у 1924-1927 рр та один з лідерів КП(б)У того часу? Зіткнувшись із протидією сталінського намісника в Україні Лазаря Кагановича, Шумський не побоявся прямо звернутися до Сталіна із вимогою прибрати його з України, за щой поплатився висланням за межі республіки, а згодом і виключенням з партії та арештом. У 1933 р. Особлива нарада НКВС СРСР засудила його до десяти років тюрми, але попри всі тортури Шумський так і не визнав своєї провини і не покаявся на відміну від багатьох інших більшовиків. 
       Можливо це випадковість, що він взагалі вижив у 1937-1938 рр. у засланні у Красноярську, коли місцеве управління НКВС так і не отримало з Москви матеріалів його справи. Але навіть тяжко хворий із напівпаралізованими ногами, втративши дружину (її розстріляли у 1937 р.) та сина (загинув на фронті у 1942 р.), Шумський не втомлювався бомбардувати листами Сталіна й Берію, керівників місцевих управлінь НКВС, партійних органів та лікарень, оголошував голодування, погрожував самогубством, добиваючись реабіліації та доводячи свою правоту. Можна лише позаздрити його невгамовній енергії та незламній силі волі, із якою він захищав свої погляди. Врешті решт, коли він уже тяжко хворий отримав дозвіл повернутися на батьківщину - фактично аби померти, то у поїзді спецгрупа Павла Судоплатова позбавила його життя, увівши смертельну отруту. Так той самий Судоплатов, мав пряме відношення і до загибелі Шумського. Більше того, Судоплатов свідчить, що сам Лазар Каганович, заступник голови  Ради Народних Комісарів СРСР, найближчий поплічник Сталіна, приїздив до Саратова, щоби пересвідчитися, що Шумський дійсно мертвий.

       Попри деякі окремі неточності книга має дуже велику користь, особливо тим, що дві третини її становлять документи слідчо-оперативних справ НКВС, де зібрані листи й документи Шумського та матеріали стеження за ним. Один з листів Шумського до Сталіна вміщуємо тут.

«Протест коммуниста-украинца.

Черновик. Москва. Кремль. Товарищу Сталину.

   Начавшееся к концу войны и продолжающееся сейчас прославление героев русской великодержавности и угнетения Украины от Петра до Брусилова не может не вызвать на Украине реакции в виде воспевания героев самостийности от Мазепы до Петлюры и, в свою очередь, не может не породить уклонов в КП(б)У. Одних захлестнет волна украинского национализма, а другие под маской интернационализма будут действовать по принципу «Бей украинцев, спасай Великую Россию». Это давние знакомые: петлюровцы и малороссы.

  Коммунист-украинец является «типом лишнего человека» на Украине. Это явление давнее. Я впервые остро ощутил это в 1926 году после приезда на Украину тов. Кагановича. Почувствовав себя как коммунист-украинец принадлежащим к «типу лишних людей» на Украине, я просил Вас отпустить меня в Китай, надеясь в Китайской революции найти свое место. Найти свое место на баррикадах Шанхая (подобно тургеневскому Рудину (типу лишнего человека Николаевской России), нашедшему свое место на баррикадах Парижа). Но Вы сочли более отвечающим Вашим целям сослать меня в Сибирь, поручив при этом оклеветать меня и лишив возможности защищаться.

   Но все же ни тюремные казематы, ни издевательства и надругательства надо мной, которые вынуждали даже прибегать к голодовкам протеста, не толкнули меня на последний шаг – на самоубийство, как это сделали другие коммунисты-украинцы – Хвылевой, Скрипник, Любченко. Я считал своим долгом коммуниста проявить максимум терпения, перенести все, чтобы добиться реабилитации. Считая себя невиновным перед партией, я в течение этих 12 лет проявил, кажется, немалую настойчивость, добиваясь реабилитации, но встречал упорное сопротивление в этом.

   Теперь я вижу, что исчерпал все доступные мне средства борьбы за реабилитацию и безрезультатно. У меня осталось последнее и единственное средство протеста против учиненной надо мной несправедливости – самоубийство. Иду я на этот шаг не из боязни лишений, страданий, дальнейших издевательств и желания избежать их. Все это уже пережито и большего пережить нельзя.

   Основной и главной причиной этого моего шага является исчерпание всех средств в борьбе за реабилитацию и безнадежность дальнейшей борьбы. Но в последнее время к этим, в некоторой степени личным мотивам присоединились и мотивы сугубо политические – протест против нового курса национальной политики, курса русской великодержавной политики.

   Уже Ваше выступление с комплиментами русскому народу и разделение народов СССР по уму, характеру и прочее заставило насторожиться. Но то, до чего договорился на днях Никита Хрущев на торжестве годовщины освобождения Украины (передавалось по радио) совершенно нетерпимо и требует самого энергичного протеста.

   Люди малороссийского типа, о которых я имел случай говорить еще в 1926 году, всегда тянут раболепно-льстивую и вредную канитель о «старшем русском брате» и его помощи «младшему брату» – украинскому народу. Эта болтовня всегда вызывала чувство возмущения, потому что политический союз народов и дружественные их отношения нельзя строить на «старшинстве» одного и унижении другого народа. На таком принципиальном фундаменте строится подчинение и угнетение одного народа другим, а не их союз и равенство.

   Но Никита Хрущев в своем малороссийско-лирическом экстазе затянул уже не только о «старшинстве» русского народа над украинским и о помощи «младшему» украинскому народу, а завыл о благодарности украинского народа русскому, и за что же? Оказывается, за ясный ум, стойкий характер и твердую волю русского народа. В человеческих отношениях подобные речи считаются лестью и вызывают отвращение. Но в устах главы украинского правительства такая речь – это уже не личный припадок малороссийского раболепия. Это оскорбительно и унизительно для украинского народа.

   Что же тогда представляет собой народ, от имени которого это говорится – украинский народ? Что он без ясного ума, без стойкого характера, без твердой воли? Народ безвольных, бесхарактерных дураков, который спас умный, стойкий русский народ, за что ему и приносится благодарность?

   Да за эту речь Никиту Хрущева надо немедленно прогнать с его поста. Это оскорбление чести и достоинства украинского народа, это позор. Этот малоросс до того распоясался, что перешел все пределы допустимого. Такого человека украинский народ не может терпеть на посту председателя Совнаркома Украины.

   Но, к несчастью, это не случайность, не lapsus linguae, это не результат усердия не по разуму обнаглевшего малоросса. Это новая политическая линия в национальном вопросе. Это линия национально-политической кастрации украинского народа. Линия превращения Украины в политически аморфное тело – Малороссию.

   Против этого я поднимаю свой голос протеста.

   Шумский.

   18.X. 1945 г.

   Красноярск».

 (Юрiй Шаповал. Олександр Шумський. Житття, доля, невiдомi документи: дослiдження, архiвнi матерiали. К., 2017. - С. 311 – 314).

Джерело документу: Нова Іскра.