пятница, 20 октября 2017 г.

РОМАН РОЗДОЛЬСКИЙ: ЖИЗНЬ, МОТИВЫ, ТВОРЧЕСТВО


   Сьогодні минає  50 років із дня смерті видатного українського історика-марксиста, одного із засновиків Комуністичної партії Західної України, знаного у світі дослідника марксової теорії, але довгий час замовчуваного в Радянському Союзі Романа Роздольського. Вміщуємо тут його біографію, написану його вдовою Емілією Роздольською (Emily Rosdolsky; 1911-2001) як передмову до книги Романа Роздольського "До національного питання. Фрідріх Енгельс та проблема "неісторичних" народів" (Rosdolsky R. Zur nationalen Frage. Friedrich Engels und das problem der “geschichtlosen” Volker. – Berlin: Olle&Wolter,1979).  Вперше книга була видана у 1964 р. німецькою мовою в серії Archiv fur Sozialgeschichte (Bd.4), а у 1980-х роках видавалася також англійською та іспанською мовами. На жаль досі не існує її перекладу ні російською, ні українською мовами, та й саме ім'я Романа Роздольського на батьківщині дуже мало відоме.



Роман Роздольский




Эмилия Роздольская

РОМАН РОЗДОЛЬСКИЙ:
ЖИЗНЬ, МОТИВЫ, ТВОРЧЕСТВО.

   Роман Роздольский знаком кругу читателей, интересующихся марксистской теорией, прежде всего как автор труда «К истории создания марксового «Капитала»». Впервые опубликованный после его смерти этот труд был написан в последний период жизни Роздольского, проведенный им в американской эмиграции. Предлагаемая работа ("К национальному вопросу" – А.З.) имеет намного более длинную историю. Она основана на представленной в 1929 г. в Венском университете диссертации; уже выбор ее темы, полемика с Марксом и Энгельсом, которые отрицали жизнеспособность так называемых «неисторических» народов, был результатом раннего политического опыта и борьбы Роздольского.
Родившийся в 1898 г. во Львове  – столице провинции Галиция тогдашней Австро-Венгерской монархии, Роздольский был украинцем и тем самым представителем одного из тогда par excellence (франц.- по преимуществу) неисторических народов. С распадом Киевской империи в 12 в. – когда «наций» в сегодняшнем понимании еще не было – украинцы не обладали более собственным государством[1].
Большая часть украинского народа жила под российским господством и считалась «малороссами»; в занятой Австрией части Украины – Северной Буковине и Восточной Галиции – украинцев называли «русинами». Господствующие классы в заселенных украинцами областях были представителями господствующих наций или были ими ассимилированы. Украинцы были в их преобладающем большинстве нацией крестьян; их язык считался лишь диалектом русского или польского.
В ХІХ в. впервые появляется стремление «разбудить» украинскую нацию и создать украинский язык. В российской Украине царским указом 1876 г. публикации на украинском языке вплоть до революции 1905 г. были запрещены. Великий украинский поэт Тарас Шевченко, родившийся в 1814 г. крепостным и выкупленный на волю позднее петербургскими деятелями искусства, провел 10 лет своей жизни (он умер в 47 лет) как солдат-заключенный за принадлежность к украинской тайной организации и как автор радикальных стихов. Царь лично внес в его приговор запрещение писать.
В Галиции первыми носителями национального сознания были греко-католические священники. Оба деда Роздольского принадлежали к этому сословию. Отец его в процессе своего изучения теологии отверг религию и стал учителем классических языков в гимназии[2]  Родительский дом Роздольского стал средоточием культурной и литературной жизни численно небольшого интеллектуального слоя Львова. Иван Франко, знаменитый национальный украинский поэт, был другом семьи. Дядя Роздольского переложил на музыку стихи Шевченко. Отец переводил классическую (античную. – А.З.) греческую литературу на украинский и произведения украинских писателей на немецкий, его значительной научной работой было богатейшее собрание украинских народных песен, которое сейчас находится в распоряжении Академии Наук Украины в Киеве.
Роздольский позже охотно рассказывал, как он в детстве с отцом ездил по галицким селам, и там отец угощал крестьян в трактирах и приглашал спеть для того, чтобы записать песни на восковый ролик примитивного «аппарата Эдиссона». Эти детские переживания разбудили в нем то чувство общности (связанности) с тогда еще пребывавшем в глубоком невежестве и нищете крестьянством Галиции, которое позднее вдохновит многие его научные работы.
Однако уже 14-летним гимназистом Роздольский находит путь в мир идей, который лежал за пределами сферы романтического национализма дома его родителей: он присоединяется к конспиративному кружку «драгомановского» движения, названного так по имени Михаила Драгоманова, украинского социалиста, который за 40 лет до этого эмигрировал из российской Украины в Галицию и там своей литературной и журналистской деятельностью оказал влияние на украинскую интеллигенцию. Роздольский и группа его школьных друзей познакомились в организации с трудами марксистских авторов.
Начало войны в 1914 г. прервало деятельность организации. Многие юные украинцы, к ней принадлежавшие, видели главного врага своей нации в царизме и вступили в военизированное формирование Украинских Сечевых Стрельцов, чтобы воевать на стороне центральных держав. Роздольский и его единомышленники вскоре после отхода русской армии, занявшей Львов в начале войны, совместно вновь создают организацию, позднее названную «Интернациональная революционная социал-демократическая молодежь» (ИРСДМ), в противоположность официальной социал-демократии они считали себя интернационалистами и революционерами[3]. 35 лет спустя в одном кратком очерке, написанном на украинском языке, Роздольский писал:
«Когда мы в 1916 г. снова начали создавать организацию, мы могли поддерживать контакты только с двумя ее ранее ведущими деятелями, но к нашему удивлению оба были против возобновления организации и особенно возражали против нашего замысла придать ей социалистическую программу. Так мы были предоставлены самим себе, но условия были благоприятные. К тому времени война уже длилась достаточно долго, чтобы вызвать во всем обществе появление глубокого разочарования и определенного радикализма. Так пришлось нам с самого начала вести новую Драгомановскую организацию в социалистическом направлении. Наш социализм имел мало общего с теми «официальными» украинскими социал-демократическими партиями. Я вспоминаю, как испугались вожди этой партии, когда в 1917 г. мы предоставили им наши первые гектографические антивоенные брошюры. Разве желал респектабельный, реалистичный парламентарий иметь дело с молодежью, которая восхищалась Карлом Либкнехтом и покушением Фридриха Адлера на графа Штюргка, и возлагала свои надежды на приход пролетарской революции?»
Молодая организация привлекла за несколько месяцев более сотни членов в нескольких галицких городах и выпустила сильный на 16 страницах редактируемый Роздольским журнал. Лишь летом 1918 г. полиция напала на их след; но прежде чем она смогла начать судебное преследование пришел распад монархии. В выше указанном очерке Роздольский далее пишет:
«Действительно в военные годы 1914-1918 гг. в Галиции только украинским социалистам довелось создать революционную организацию. Это не было случайностью. Как представители «неисторического» народа, у которого были лишь рудиментарные высшие слои, мы не могли возлагать наши надежды на учреждение украинского буржуазного государства. С другой стороны нерешенный крестьянский вопрос и национальное угнетение нашего народа создали благоприятную почву для распространения идей революционного социализма».
Все же начало русской революции должно было поставить организацию перед важной проблемой. Они были единственной группой в Галиции, которая в своих нелегальных публикациях приветствовала Октябрьскую революцию. Но в то же время революция вынудила к основательному пересмотру их точки зрения на национальный вопрос, который создал много путаницы и у большевиков в годы революции и гражданской войны.
После февральской революции1917 г. в Киеве буржуазная Украинская Центральная Рада (Украинский центральный совет) конституировала себя как правительство Украины. Поначалу Рада требовала только автономии внутри российского федеративного государства; лишь после Октябрьской революции она провозгласила самостоятельную украинскую республику. В большевистской партии Ленин выступал за право на самоопределение для всех угнетенных царизмом наций. Он поддерживал требования Рады, а после победы Октябрьской революции, образование особой украинской советской республики, в федерации с Советской Россией.
Однако внутри большевистской партии Украины, которая опиралась прежде всего на русских и русифицированных рабочих промышленных областей и горнодобывающих регионов Украины, национальные стремления украинского народа находили мало понимания. Еще меньше понимания они нашли среди русских войск, которые в годы гражданской войны воевали в Украине на стороне большевиков. Как рассказывает Роздольский в данной работе («К национальному вопросу»), в городах Украины в начальный период гражданской войны бывали случаи, когда красногвардейцы расстреливали жителей за то, что те открыто говорили по-украински; украинский язык считался «контрреволюционным». Это был тот национальный вопрос, который стоил Украинской советской республике многолетней гражданской войны, бесчисленных жертв и потери большой части ее территории.


пятница, 13 октября 2017 г.

Автономний опір vs СБУ



Вчора 12 жовтня 2017 р. Служба Безпеки України заявила про викриття у Львові угрупування, яке «на замовлення представників країни-агресора влаштовувало провокаційні акції у Львові», закликало до насильницької зміни конституційного ладу. Головне упраління СБУ у Львівській області порушило кримінальну справу за статтями 109  ч. 2 («публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу») та 110 («посягання на територіальну цілісність та недоторканість України») провело обшуки та вилучення компьютерної техніки та мобільних телефонів в шести активістів громадської організації «Автономний Опір» (Максим Осадчук, Денис Мацола, Ярина Волошин, Катерина Бенюк, Ростислав Тютюник, Сергій Большаков) та двох активістів громадської організації «Чорний стяг» (Антон Парамбуль та Дмитро Купрієнко). 


Оскільки жодних доказів їх провини  та співпраці із «кремлівськими пропагандистами» СБУ навести не може, посилаючись на результати «судово-лінгвістичної експертизи», то ми виришіли домогти їй та опублікувати ту саму відозву «Автономного опору», що так занепокоїла "контору". Можливо не всі формулювання в цьому тексті є вдалими, деякі можна уточнити, але основна ідея  - боротьба за Україну без холопа і пана – безумовно заслуговує на підтримку.




АВТОНОМНИЙ ОПІР ЗАПРОШУЄ НА МАРШ УПА 2017!

   Легендарне гасло українських націоналістів, яке було залите кров'ю тисяч героїв нашої історіі, "СЛАВА УКРАЇНІ -ГЕРОЯМ СЛАВА", перетворилось сьогодні на популістську тезу на службі олігархічного державного апарату Порошенка і ко. Тепер кожен зрадник на День Незалежності або депутат-корупціонер, прикриваючись вишиванкою та показовим патріотизмом, кричить "СЛАВА НАЦІї", чекаючи у відповідь від "вдячного" народу "СМЕРТЬ ВОРОГАМ"!
    Якби вояки УПА побачили на власні очі, як паплюжать іхні ідеї, то вони би взяли зброю в руки та показали, де місце всього цього сучасного зажерливого кагалу.
    Коломойський, Порошенко, Фірташ, Льовочкин, Медведчук, Садовий - кожен з цих сучасних паразитів на тілі українського народу відмічає 14 жовтня на державному рівні і вважає, що це їхне свято, але ми переконані, що це свято українського народу та наших героїв, які боролись проти будь-яких гнобителів за УКРАЇНУ БЕЗ ХОЛОПА ТА ПАНА! Ми не хочемо бачити огидні пики олігархів і запроданців з цими гаслами на вустах, ми воліємо бачити цих людей за гратами або на народному суді, де їм всім і місце.
    14 жовтня - величний день в історіі України. Ми повинні продовжувати боротьбу наших пращурів, бути гідними їх нащадками і не забувати, що ворог не тільки на Сході країни, але дотепер всередині, сидить в палацах та радах, під захистом псів системи, забираючи в українців останнє.
   ВИХОДЬ, 14 жовтня о 18-00 до пам'ятника Чорновола на Марш УПА під гаслом "ВОЛЯ НАРОДАМ! ВОЛЯ ЛЮДИНІ!" Ми скажемо владі та олігархам у вишиванках, що це не їхне свято і вони на нього жодного права не мають!
    НЕХАЙ ПРОЛЛЄТЬСЯ КРОВ ТИХ, ХТО СТАВ ПРОТИ НАС!
 Зустріч у ФБ: https://www.facebook.com/events/169057593671268/?fref..


Більше читайте тут:
Відео із акції протесту сьогодні 13 жовтня у Львові див. тут:  




 

суббота, 30 сентября 2017 г.

Увага! Акція!


До 100-річчя української революції 1917 – 1921 рр.

До 100-річчя російської революції 1917 – 1921 рр.

До 100-річчя проголошення Радянської влади в Україні.



Перше в Україні видання книги «Революція на Україні» одного з лідерів більшовиків України 1917 – 1918 рр., члена першого українського радянського уряду Народного Секретаріату Василя Шахрая. Він єдиний з членів цього уряду, хто наважився публічно вказати керівництву Російської комуністичної партії (більшовиків) та особисто Леніну на нещирість та неспослідовність їхньої політики щодо України, коли визнання права на самовизначення українського народу на словах поєднувалося із призначенням в Україну керівників, що заперечували саме існування цього народу, його мови та культури. Він перший, хто попередив, що це може призвести до дискредитації та катастрофи соціалізму в Україні, та закликав до створення Української комуністичної партії, рівноправної із Російською.

суббота, 16 сентября 2017 г.

Відродження нації. Уривки зі спогадів Володимира Винниченка



Володимир Винниченко


Написані гарячими слідами подій Української революції 1917 - 1921 років мемуари її безпосереднього учасника, очільника Генерального Секретаріату Центаральної Ради та Директорії УНР, відомого митця та письменника Володимира Винниченка, який попри складну ідейну еволюцію власних поглядів незмінно апелював до соціалістичного ідеалу, безперечно має прочитати кожен, хто справді бажає розібратися в складній історії революційних перипетій сторічної давнини.

Постать Володимира Винниченка викликала вкрай неоднозначні оцінки українських соціалістів та комуністів, а його ідейні пошуки тривали до останнього періоду  життя. Пропоновані нами уривки містять цікаві роздуми про співвідношення демократичного парламентаризму  та соціалізму, національного та соціального вимірів Української революції.

   



РОЗДІЛ     ІХ. 
ПАРЛАМЕНТАРИЗМ, ДЕМОКРАТІЯ І БОЛЬШЕВИЗМ
1. Російські Установчі Збори.
В цей же час відбувалися вибори до Російських Установчих Зборів, а трохи згодом і до Українських. Українські Установчі Збори були не допущені німецькою реакцією, введеною на Україну самими українцями.
Російські ж Установчі Збори розігнали большевики, Рада Народніх Комісарів. Розігнали через те, що Установчі Збори, вибрані ще тоді, коли ідея соціалістичної революції не була широко відома масам, представлені в більшости своїй антібольшевистськими партіями, не схотіли стати на ґрунт соціалістичної революції й визнати всі заходи Ради Народніх Комісарів у цьому напрямі. Політика більшости Установчих Зборів знов привела би до коаліції з буржуазними клясами. Большевики нічого не мали проти самої інстітуції Установчих Зборів, але, коли вона загрожувала тій справі, яку вони з такими жертвами розпочали й провадили, то не лишалось нічого инчого, як розігнати й її так само, як було розігнано коаліційне Тимчасове Правительство.
Цей вчинок страшенно осужувалось і осужується й тепер усіма „щирими” демократами й оборонцями парламентаризму.
Отже варто зупинитись на цьому моменті. Парламентаризм уважається самою справедливою й доскональною формою демократії. Загальне, рівне, безпосереднє, тайне й пропорціональне виборче право є ніби найкращий, найвірніший спосіб вияву волі народу.

четверг, 24 августа 2017 г.

Панас Феденко "Півстоліття ОУН"

Пропонуємо вашій увазі текст доповіді Панаса Феденка "Півстоліття ОУН", що мала відбутися в будинку Українського Вільного Університету в Мюнхені (запланована на травень 1979 року), але стараннями її "патріотично налаштованого" керівництва так і не була виголошена. Професор УВУ Панас Феденко, в часи Української революції 1917-1921 років член Центральної Ради, ЦК УСДРП, Трудового конгресу України, а також політичний референт армії УНР, до останніх днів життя займав непримириму позицію щодо націоналістичного руху під проводом УВО - ОУН та її лідерів-"вождів". Українська соціал-демократична еміграція від початку вважала діяльність УВО та її правонаступниці ОУН компрометуючою для українського визвольного руху, викриваючи їх як послідовників реакційних фашистських доктрин на службі гітлерівського імперіалізму. 

Звинувачення автора в бік ОУНівців мають більш ніж суттєві підстави. Проте, слід пригадати, що саму Директорію УНР не останньою чергою згубила орієнтація на "заграницу", яка, мовляв, обов'язково має нас визнати  і допомогти, поки офіційна соціал-демократія розвінчувала "совітські ілюзії мас". На еміграції українські соціалістичні партії втратили всяку політичну вагу (в 1950-му їх рештки об'єдналися в ледь помітну Українську Соціалістичну Партію). Так чи так, пропонований  нами документ містить безумовно цікаві, ще не кожному відомі факти з історії організаційної діяльності українських націоналістів в період до та під час Другої світової війни.



Панас Феденко, 1921 рік




Ця доповідь мала бути виголошена в будинку Укр. Вільного Університету в Мюнхені. Цьому перешкодила адміністрація УВУ, щоб не допустити наукової інформації громадянства. Від мене був висланий лист 24 квітня 1979 р.: "До ректорату УВУ. Підписаний проф. д-р Панас Феденко просить призначити в травні 1979 р. термін для публічних доповідейна тему: 1. 50-ліття ОУН. 2. Століття Головного отамана Симона Петлюри. Бажана датав доповідей: Субота 12 травня і 26 травня, година 19. В запрошенні необхідно зазначити, що доповіді будуть ілюстровані оригіналами й копіями історичних документів. П. Феденко".

На мій лист я не одержав ніякої відповіді. Це знак, що доповідач і його теми небажані адміністрації УВУ, хоч ця установа повинна служити науковим дослідам з найновішої доби української історії. Заборонені теми є в країнах диктаторських. У вільних державах заборон для науки немає. Як член професорської колеґії УВУ від 1932 р. я вперше в моєму житті зустрівся з такою скандальною перепоною для вияснення громадянству історичної правди.

вторник, 15 августа 2017 г.

Зовнішня торгівля України товарами у І півріччі 2017 року



Державна служба статистики України www.ukrstat.gov.ua оприлюднила експрес доповідь  від 14.08.2017 № 321/0/08.2вн-17 "Зовнішня торгівля України товарами у І півріччі 2017 р."

У І півріччі 2017р. експорт товарів становив 20652,0 млн.дол. США, імпорт –  22533,7 млн.дол. Порівняно з І півріччям 2016р. експорт збільшився на 24,2% (на 4029,6 млн.дол.), імпорт – на 29,9% (на 5183,8 млн.дол.). Негативне сальдо становило 1881,7 млн.дол. (у І півріччі 2016р. також негативне – 727,5 млн.дол.).
Коефіцієнт покриття експортом імпорту склав 0,92 (у І півріччі 2016р. – 0,96).
Зовнішньоторговельні операції проводились із партнерами із 217 країн світу.
Експорт до країн Європейського Союзу зріс на 26,1 % і становив 39,8 % загального експорту товарів з України, експорт до країн СНД зріс на 24,6 % і становив відповідно 15,8 % українського експорту. Імпорт товарів з країн ЄС зріс на 24 % і становив 42,3 % українського імпорту, імпорт товарів з СНД  зріс на 34, 4 % і становив 21,8 % всього імпорту в Україну. 
Найбільшими експортерами товарів з України були: Російська Федерація - 1931,5 млн. долл. США або 9,4 % всього експорту з України, Туреччина - 1257,4 млн. долл. або 6,1 % та Польща - 1256 млн. долл. або 6,1 %.
Найбільшими імпортерами товарів в Україну були: Російська Федерація - 2985,4 млн. долл США або 13, 2 % імпорту, Німеччина - 2628,4 млн. долл. або 11,7 % та Китай - 2563,7 млн. долл або 11,4 % усього імпорту.
Товарна структура експорту України виглядає так. Найбільші статті експорту становлять недорогоцінні метали та вироби з них - 23,0 % ( в тому числі чорні метали - 19,8 %, це понад 4 млрд. долл. США), продукти рослинного походження - 20,7 % (в тому числі зернові культури - 16, 1 %), жири та олії рослинного походження -12,1 %, мінеральні продукти - 9,6 %, машини та механізми також 9,6 %. 
Найбільшими статтями імпорту в Україну були : палива мінеральні (нафта, газ та їх продукти) - 23 %, машини та механізми - 19,5 %, продукти хімічної та пов"язаних із нею галузей - 14,1 %.
Таким чином у світовій економіці Україна залишається перш за все постачальником продукції первинної обробки та сільського господарства, що свідчить про її залежне неоколоніальне становище.

четверг, 13 июля 2017 г.

Утопії й дійсність

Пропонуємо вашій увазі статтю "Утопії й дійсність" авторства провідного теоретика Української Комуністичної Партії Андрія Річицького. УКП була утворена 22-25 січня 1920 року на основі течії УСДРП незалежних, які відкололися від офіційної української соціал-демократії наслідком орієнтації останньої на класовий компроміс та буржуазний парламентаризм. Укапісти, гостро критикуючи великодержавну політику "областничества" російських більшовиків, вважали свою партію послідовною виразницею ідейно-політичної лінії  українського пролетаріату. Нерозуміння керівними верхами РКП(б) ваги національного питання, перейняті в спадок від імперського минулого великодержавні амбіції, погляд російських соціалістів та комуністів на Україну як на "Южную часть России" і т.п., гальмували революційний процес в Україні та відштовхували її трудові маси в обійми петлюрівщини - таку думку обстоював Річицький.    

Андрій Річицький

Наша епоха така багата нечуваними подіями, які йдуть зі скоростю не винайденого ще експресу, така ріжнобарвна й велика вона, що бліднуть перед нею самі сміливі фантазії, утопії перетворюються в дійсність і сама, здавалося, реальна дійсність стає нікчемною реакційною утопією.                                                                                                                                           

"Шматки паперу" - "священні" документи і основні закони - розриваються на шмаття і розлітаються по вітру, життя примушує людей писати нові папери, але робити по ним трудніше, ніж їх писати. 

Та бувають і такі утопії, такі шматки паперу, які докором стоять перед тими, хто їх писав, а та "реальна" дійсність, що противиться утопіям, обертається в дрюка для тих хто творить її.

І утопії бувають ріжні, буває ріжна й дійсність.